Ухвала суду № 70732660, 26.11.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/515/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді – Кравця Ю.І.,

суддів: Фальчука В.П., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «AICE Україна», філії Приватного акціонерного товариства «AICE Україна» в м. Одесі про стягнення грошових коштів за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та представника Приватного акціонерного товариства «AICE Україна» - ОСОБА_4 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року,-

встановила :

В грудні 2013 року позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідачів грошових коштів в сумі 53675,78 гривень, з яких: 37489,48 гривень – внески на підставі угоди №167102 укладеної між сторонами, 2 136,90 гривень – інфляційні збитки, 3728,40 гривень – 3% річних, 9321,00 гривень - відсотки за користування безпідставно збереженими грошима, 1000 гривень – моральна шкода, мотивуючи позовні вимоги тим, що після розірвання угоди №167102 від 14.05.2007 року, укладеної між сторонами щодо надання відповідачем послуг, предметом яких є придбання автомобілю в системі придбання в групах, позивачу не повернуто грошові кошти які були сплачені ним для виконання угоди.

ОСОБА_2, як на матеріально-правову підставу свого позову, посилався на ст.ст.653, 1212 ЦК України, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ПрАТ «АІСЕ Україна» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 43354,78 гривень, з яких: 37489,48 гривень – внески на підставі угоди №167102, 2 136,90 гривень – інфляційні збитки, 3728,40 гривень – 3% річних. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року змінити та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з ПрАТ «АІСЕ Україна» на користь ОСОБА_2 37 489 грн.48 коп. внески на підставі Угоди № 167102 та інфляційні збитки 3% річних, % за користування безпідставно збереженими грошима у сумі на момент винесення судового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилався на те, що при задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних суд першої інстанції не врахував розмір вимоги на момент винесення рішення і як наслідок не розглянув позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, що є порушенням ст. 11ЦПК України. Крім того, апелянтом зазначено, що районний суд незаконно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування безпідставно збереженими (одержаними) грошима, оскільки в даному випадку мало місце застосування ст.ст.536, 1214, 1048 ЦК України, в яких міститься обов’язок боржника сплатити проценти за користування грошовими коштами, які були безпідставно одержані або збережені. Також ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди не врахував вимоги ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої у разі задоволення вимог споживача суд зобов’язаний вирішити питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, апеляційну скаргу на рішення суду подав представник ПрАТ «АІСЕ Україна» - ОСОБА_4, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задовленні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПрАТ «АІСЕ Україна» посилався на те, що укладена між сторонами угода не порушує вимог законодавства України та повністю відповідає його вимогам. Укладена між сторонами угода направлена на реальне настання правових наслідків – отримання учасником автомобіля в результаті виконання ним умов угоди, при чому відповідач не має можливості втручатись на розподіл прав на отримання автомобіля в групі, оскільки такий розподіл проходить у відповідності до умов укладеної угоди та не може бути змінений, а строк отримання права на отримання автомобіля залежить виключно від учасника та право на отримання автомобіля не залежить від інших учасників. Також апелянт зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, адже предметом угоди, укладеної між сторонами є надання послуг системи АВТОПЛАН, що спрямовані на придбання автомобіля учасниками системи, а не надання позики, отже до правовідносин, які існують між сторонами не можливо застосовувати ст.ст. 509, 510, 625 та ч.1 ст. 1049 ЦК України, які регламентують відносини між кредитором та боржником. Крім того, представник ПрАТ «АІСЕ Україна» вказує, що районним судом було встановлено суму коштів, яка підлягає поверненню за умовами угоди, проте було стягнуто усі кошти, сплачені за угодою, що суперечить її умовам.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарги, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що вони ґрунтуються на законі, укладеній між сторонами угоді та доведені наданими позивачем доказами та розрахунками.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні вимог в частині стягнення на його користь відсотків за користування безпідставно збереженими грошима та моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що ця вимога не обґрунтована.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони відповідає обставинам справи, та нормам матеріального і процесуального права. При цьому колегія суддів бере до уваги докази, надані сторонами в суді першої інстанції, які були досліджені судом.

Згідно ч.1ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч.4ст.655 ЦПК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі угоди №167102 від 14.05.2007 року, укладеної між ПрАТ «АІСЕ Україна» та ОСОБА_2 (а.с.46-51), останнім було сплачено ПрАТ «АІСЕ Україна», в якості внесків, в розмірі 37489,48 гривень (а.с.52-66). Угода №167102 від 14.05.2007 року розірвана за ініціативою сторін, сума коштів, що підлягає поверненню, встановлена листом ПрАТ «АІСЕ Україна» від 21.07.2011 року, у розмірі 30976,06 гривень (а.с.67,68).

Отже, після розірвання угоди, в ОСОБА_2 виникло право вимагати у відповідача повернення того, що було виконане за угодою.

За приписами ч.1ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Пунктом 16 Додатку №2 до Угоди №167102 про надання послуг, укладеної сторонами у справі, визначений порядок формування фонду для повернення коштів, та порядок повернення коштів. Цей порядок сторонами не оскаржений, а тому відповідно до вимог ч.1ст.60 ЦПК України відповідач мав довести, що встановлений угодою порядок формування фонду для повернення коштів, та порядок повернення коштів дотриманий ним у повному обсязі.

В суді першої інстанції відповідач не надав доказів того, що в період часу з 17.12.2013 року по 10.12.2014 року (час звернення позивача до суду з позовом) ним виконані вимоги п.16 Додатку №2 до Угоди №167102, і повернення коштів позивачу було викликане саме дотримання вказаного додатку до пункту Договору №2, а позивач не мав можливості самостійно зробити розрахунки та визначити строки повернення коштів, (відповідно до умов угоди), оскільки не володів інформацією для такого нарахування. Тому, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції правомірно виходив з того, що між сторонами виникли зобов’язання з повернення грошових коштів, та у разі їх невиконання, відповідно до ч.2ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, що позивач сплатив відповідачу грошову суму в розмірі 37489,48 грн., а відповідач не довів, що він виконав умови угоди в інтересах позивача (передбачені угодою), а саме включив ОСОБА_2 до групи в системі; надав інші послуги; уклав договір зі страховою компанією на страхування майнових інтересів позивача, за які ОСОБА_2 зобов’язаний була сплатити кошти, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача виплачену ним грошову суму, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2 136,90 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 3728,40 грн.

Доводи апеляційних скарг не можуть бути прийняті до уваги, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують, та не містять правових підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову та зміні рішення.

Відповідач не довів, що ним виконані умови п.16 Додатку №2 до Угоди №167102, а саме; створення фонду для повернення коштів учаснику, який розірвав угоду; не визначив Чистих та Половинних Чистих внесків ОСОБА_2; не зазначив дійсну ціну автомобіля на час розірвання угоди позивачем; не надав доказів про наявність коштів у Фонді для повернення позивачу грошей; не надав доказів надходження коштів до Фонду після розірвання позивачем угоди та додана відповідачем до апеляційної скарги довідка від 05.08.2015 року про кількість розірваних угод, наявність черги для повернення позивачу грошей, не підтверджує виконання своїх зобов’язань.

Порушення відповідачем вказаних умов унеможливлюють їх своєчасне виконання, що порушує право позивача на своєчасне повернення сплачених коштів. Тому суд першої інстанції правомірно послався на встановлені в судовому засіданні обставини справи, та застосував до цих правовідносин вказані вище норми матеріального права та умови угоди, які не суперечать закону.

Доводи ОСОБА_2 стосовно того, що районний суд незаконно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування безпідставно збереженими (одержаними) грошима, оскільки в даному випадку мало місце застосування ст.ст.536, 1214, 1048 ЦК України, не можуть бути прийняти до уваги, адже відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року по справі №6-122 цс14.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та представника Приватного акціонерного товариства «AICE Україна» - ОСОБА_4 – відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

З оригіналом згідно:

Суддя: Ю.І.Кравець