Рішення № 70720959, 22.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2444/17 Справа № 201/16725/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення грошових котів,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 17 квітня 2015 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір фінансового лізингу № DN00A+28530015, шляхом заповнення заяви про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу, відповідно до яких відповідач передав позивачу в лізинг предмет лізингу автомобіль згідно Специфікації , викладеної в Додатку № 1 на строк 60 місяців з моменту підписання Додатку № 2. Умовами договору також передбачено сплату щомісячного платежу у розмірі 5 730 грн. та інші витрати та транзитний рахунок № 29090057010622.

Станом на 01 вересня 2016 року позивачем проведено оплату за договором в розмірі 133785, 06 грн. проте, 12 вересня 2016 року без її згоди та будь-яких попереджень працівниками ПАТ КБ «Приватбанк» здійснено вилучення транспортного засобу, що є предметом договору лізингу та на неодноразові звернення позивача до банку щодо повернення автомобіля та відновлення транзитного рахунку, ніяких відповідей відповідачем не надано. На сьогодні на офіційному сайті банку розміщено оголошення про проведення продажу або укладення договору фінансового лізингу вилученого автомобіля, при цьому жодної компенсації у звязку із вилученням автомобіля позивачу не запропоновано.

Вважає, умови договору фінансового лізингу з огляду за положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки містять обмежені права лізингоодержувача як споживача послуг, що створює значну перевагу у правах лізингодавця над правами та обовязками лізингоодержувача, що є ознакою істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, недобросовісності та завдає шкоди позивачу. Оскільки визнання недійсними окремих положень зумовлює зміну інших положень договору, а також що при укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу не були дотримані вимоги чинного законодавства щодо необхідності нотаріального посвідчення, спірний договір необхідно визнати недійсним з моменту укладення 17 квітня 2015 року, та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» фактично сплачені позивачем лізингові платежі в розмірі 133 785, 06 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що 17 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір фінансового лізингу № DN00A+28530015, шляхом підписання позивачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання фінансового лізингу (а.с. 7), за умовами якого банк перебав позивачу в лізинг автомобіль JAK J5 1, 8AT L, 2014 року випуску, вартістю 239 000 грн. Строк лізингу 60 місяців з моменту підписання Додатку 2. Всі планові платежі, які повинен сплатити позивач в рахунок виконання зобовязань визначені договором та додатками до нього.

Пунктом 1.1.7 договору визначено, що лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 65000 грн. на транзитний рахунок.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що судом не встановлено жодних доказів, які б вказували на порушення ПАТ КБ «Приватбанк» принципу добросовісності під час укладення між сторонами договору фінансового лізингу.

Проте колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки сторони при укладенні договору фінансового лізингу № DN00A+28530015 від 17 квітня 2015 року не дотрималися нотаріальної форми договору, яка є обов'язковою, тому цей договір є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, п.4, п.5, судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч.2 ст.215 ЦК України).

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року справа № 6-2766цс15, від 18.01.2017 р. справа № 6-648цс16, яка в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми Цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Отже, виходячи з теорії права, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особа, всупереч положень ст.799 ЦК не було укладено в нотаріальній формі, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16, які є обовязковими для всіх судів в силу ст.360-7 ЦПК України, а також окреме визнання договору нікчемним у рішенням суду не можна.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведену норму закону грошові кошти в розмірі 133 785,06 грн. підлягають стягненню з відповідача саме в порядку повернення коштів, сплачених за нікчемним договором лізингу.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, у відповідності зі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати у розмірі 1344 грн.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) сплачені за договором фінансового лізингу № DN00F+28530015 від 17 квітня 2015 року грошові кошти в розмірі 133 785,06 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на коритись держави судовий збір у сумі 1344 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_3