Рішення № 70718399, 20.11.2017, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/36/16-ц

Провадження № 2/210/235/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"20" листопада 2017 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Реви К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку ч.2 ст.197 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н В О В И В:

11 січня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області зі вищевказаним позовом, котрий на протязі розгляду справи неодноразово було уточнено, останній раз 26 січня 2017 року, та вмотивовано тим, що 13 квітня 2014 року, о 14:00 годині, водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом, автомобілем «Ніссан Цефіро», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Костенко з боку пр. ОСОБА_4 в напрямку вул. Димитрова Металургійного (раніше, - Дзержинського) району в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, при зміні напрямку руху, не переконався, що це буду безпечно, та допустив зіткнення з автомобілем «ОСОБА_5 Крузер», державний номерний знак НОМЕР_2, що рухався в зустрічному напрямку, під керуванням водія ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення транспортних засобів, автомобіль «Ніссан Цефіро», під керуванням ОСОБА_3, змінив напрямок руху та допустив зіткнення з автомобілем «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_3. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. 20 травня 2015 року, постановою Солом’янського районного суду м. Києва, по адміністративній справі №760/15609/14-п, ОСОБА_3, за порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, було визнано винним, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3, за ст.124 КУпАП, закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. 08 вересня 2015 року Апеляційний суд м. Києва постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року, про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, за ст.124 КУпАП, залишив без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3, без задоволення.

Вказує на те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії CAT №657032, власником автомобіля «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 є ОСОБА_7. Згідно до Довіреності НАР 636683 від 08 жовтня 2015 року, ОСОБА_7 уповноважив його розпоряджатись автомобілем «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 на свій розсуд, представляти інтереси володільця у підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм підпорядкування та одержувати страхові виплати і суми відшкодування шкоди за пошкодження автомобіля. Відповідно до Акту виконаних робіт від 25 лютого 2015 року, СПД ОСОБА_4 виконав роботи по відновленню автомобіля «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 на суму 215306,00 гривень з ПДВ. Згідно до квитанції №0059338 від 25 лютого 2015 року, він сплатив суму у розмірі 145000,00 гривень з ПДВ, та квитанції №0059339 від 26 лютого 2015 року сплатив 70306,00 гривень з ПДВ, за ремонт автомобіля. Відповідно до п.1.6 висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д15/05/14 від 14 травня 2015 року, втрата товарної вартості автомобіля «ОСОБА_5 Крузер 150», р/н НОМЕР_2, 01 квітня 2010 року випуску після ДТП становить 15771,59 гривня, а відповідно до п.1.4 цього дослідження, коефіцієнт фізичного зносу для деталей досліджуваного автомобіля Ез=0, так як строк експлуатації «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 та його складових частин не перевищує 07 років. Тому, вважає, що розмір відшкодування майнової шкоди завданої пошкодженням його автомобіля визначається за формулою Свр+ВТВ = 215306,00 гривень + 15771,59 гривня = 231077,59 гривень. За проведення автотоварознавчого дослідження №Д15/05/14 від 14 травня 2015 року, він сплатив СПД ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 1500,00 гривень, що підтверджується квитанцією №012770, а також за складання завіреної копії цього дослідження він сплатив СПД ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 250,00 гривень, що підтверджується квитанцією №000298. Загальна сума сплачена СПД ОСОБА_8 становить 1750,00 гривень. Отже, загальна сума майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню на його користь становить 232827,59 (231077,59 + 1750,00) гривень, що має відшкодувати винна у ДТП особа, - ОСОБА_3

Зазначає, що протиправними діями відповідача, йому також завдано моральної шкоди, котра полягає в душевних стражданнях, переживань після ДТП. Окрім того, моральні страждання є і по відношенню до пошкодження його автомобіля. За наслідками ДТП він тривалий час (з 13 квітня 2014 року по 25 лютого 2015 року) був позбавлений звичайного для себе способу життя, адже не міг використовувати свій автомобіль за призначенням, йому довелося користуватися послугами таксі та їздити громадським транспортом. Це доставляло йому значні незручності та величезні витрати часу, який для ділової людини є надзвичайно цінним. Замість того, щоб витрачати свій час на власні справи та ведення бізнесу, ним багато часу було змарновано на судові процеси, пов’язані зі справою про адміністративне правопорушення відносно доведеності вини ОСОБА_3, довелося їздити до м. Києва та приймати участь у судових процесах, давати власні пояснення. Йому довелося витратити багато нервів під час збору грошових коштів на ремонт автомобіля. Ці гроші довелося займати у знайомих, адже ремонт автомобіля обійшовся дуже дорого. При визначені розміру відшкодування моральної шкоди він виходить з провини відповідача, обставин, при яких була заподіяна шкода, характер і тривалість душевних переживань, істотності вимушених життєвих змін та завданих незручностей, що потягли за собою зміну звичайного способу його життя та витрати величезної кількості часу. Він оцінює завдану моральну шкоду у розмірі 35000,00 гривень.

Посилається на ті обставини, що крім того, ним було сплачено судовий збір за подання вимог майнового характеру у розмірі 2328,28 гривень, та за вимоги немайнового характеру, відшкодування моральної шкоди 487,20 гривень. Загальна сума сплаченого судового збору становить 2815,48 гривень. Витрати на правову допомогу адвоката становлять 5000,00 гривень, що розраховані відповідно до акту виконаних робіт №741 від 25 грудня 2015 року та сплачені відповідно до квитанції №235 від 25 грудня 2015 року. Загальний розмір судових витрат становить 7815,48 гривень. Вважає, що ці витрати йому також мають бути компенсовані винною у ДТП особою, відповідачем ОСОБА_3

На підставі викладеного позивач ОСОБА_2 просить суд задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач та його представник до зали суду не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, уточнені позовні вимоги представник позивача підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в уточненій позовній заяві, просив суд їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач та його представники до зали суду не з’явилися також, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про розгляд справи за їх відсутності або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст.197 ЦПК України.

Суд, приймаючи до уваги вимоги ч.1 ст.157 ЦПК України, зі згоди представника позивача ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Повно, всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, згідно положень ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав, це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст.57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України, обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст.ст.10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

З наявних письмових матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Згідно постанови Солом’янського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року по справі №760/15609/14-п, провадження №3/760/82/15, 13 квітня 2014 року, о 14:00 годині, водій ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом, автомобілем «Ніссан Цефіро», державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Костенко з боку пр. ОСОБА_4 в напрямку вул. Димитрова Металургійного (раніше, - Дзержинського) району в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, при зміні напрямку руху, не переконався, що це буду безпечно, та допустив зіткнення з автомобілем «ОСОБА_5 Крузер», державний номерний знак НОМЕР_2, що рухався в зустрічному напрямку, під керуванням водія ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення транспортних засобів, автомобіль «Ніссан Цефіро», під керуванням ОСОБА_3, змінив напрямок руху та допустив зіткнення з автомобілем «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_3. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, провадження закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (том №1, а.с.12-13).

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року, постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року, залишено без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3, - без задоволення. Постанова набрала законної сили 08 вересня 2015 року (том №1, а.с.14-15).

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України постанова судді у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії CAT №657032 (том №1, а.с.11), власником автомобіля «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 є ОСОБА_7.

Згідно до Довіреності НАР 636683 від 08 жовтня 2015 року (том №1, а.с.10), ОСОБА_7 уповноважив позивача ОСОБА_2 (том №1, а.с.8, 9), розпоряджатись автомобілем «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 на свій розсуд, представляти інтереси володільця у підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм підпорядкування та одержувати страхові виплати і суми відшкодування шкоди за пошкодження автомобіля.

Відповідно до Акту виконаних робіт від 25 лютого 2015 року, СПД ОСОБА_4 виконав роботи по відновленню автомобіля «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 на суму 215306,00 гривень з ПДВ (том №1, а.с.16, 17).

Згідно до квитанції №0059338 від 25 лютого 2015 року, позивач ОСОБА_2 сплатив суму у розмірі 145000,00 гривень з ПДВ, та квитанції №0059339 від 26 лютого 2015 року сплатив 70306,00 гривень з ПДВ, за ремонт автомобіля (том №1, а.с.18).

Відповідно до п.1.6 висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д15/05/14 від 14 травня 2015 року (том №1, а.с.19-39), втрата товарної вартості автомобіля «ОСОБА_5 Крузер 150», р/н НОМЕР_2, 01 квітня 2010 року випуску після ДТП становить 15771,59 гривня, а відповідно до п.1.4 цього дослідження, коефіцієнт фізичного зносу для деталей досліджуваного автомобіля Ез=0, так як строк експлуатації «ОСОБА_5 Крузер», р/н НОМЕР_2 та його складових частин не перевищує 07 років. Таким чином, розмір відшкодування майнової шкоди завданої пошкодженням автомобіля позивача визначається за формулою Свр+ВТВ = 215306,00 гривень + 15771,59 гривня = 231077,59 гривень.

За проведення автотоварознавчого дослідження №Д15/05/14 від 14 травня 2015 року, позивач ОСОБА_2 сплатив СПД ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 1500,00 гривень, що підтверджується квитанцією №012770 (том №1, а.с.41а), а також за складання завіреної копії цього дослідження позивач ОСОБА_2 сплатив СПД ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 250,00 гривень, що підтверджується квитанцією №000298 (том №1, а.с.40). Загальна сума сплачена СПД ОСОБА_8 становить 1750,00 гривень.

Повідомленням ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «ЮТІКО», вих.№989-1-14 від 02 грудня 2015 року (том №1, а.с.41), позивачу ОСОБА_2 було відмовлено у здійсненні виплати страхового відшкодування на підставі ст.ст.35, 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є подання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

При цьому, 15 квітня 2014 року позивачем ОСОБА_2 було повідомлено про ДТП, що сталася 13 квітня 2014 року, та надано документи для встановлення обставин та причин настання даної події (том №1, а.с.42). Поряд з цим, 27 жовтня 2015 року на адресу ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «ЮТІКО» надійшла заява про отримання страхового відшкодування за наслідками ДТП, що сталася 13 квітня 2014 року (том №1, а.с.43, 44).

З огляду на приписи статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його.

Таким чином потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, та у постанові №6-725цс16 від 14 вересня 2016 року, яка відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов’язковою до застосування всіма судами.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв’язок між ними, а також за виключенням передбачених законом випадків, вина заподіювача шкоди, тобто відшкодуванню підлягає тільки та шкода, яка є об’єктивним наслідком протиправної дії чи бездіяльності.

Згідно ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Правила відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені в статті 1188 ЦК України. Відповідно до цієї правової норми шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Згідно до п.4. абз.2 постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до висновків, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року «Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках» зазначено, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звернути увагу на положення ст.1192 ЦК України, згідно з яким з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати їй в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

У п.14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з роз'ясненнями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст.1167 ЦК України.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні обставини суд відзначає, що відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст.1167 ЦК України.

З урахуванням викладеного, оскільки встановлено, що внаслідок неправомірних дій відповідача потрапив у дорожньо-транспортну пригоду і був пошкоджений автомобіль, яким керував позивач, сам позивач при цьому зазнав психологічного стресу, об’єктивно обумовленого обставинами події, в зв’язку з чим слід визнати наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої моральної шкоди.

Таким чином, вина відповідача у спричиненні ДТП не підлягає додатковому доведенню в силу ч.4 ст.61 ЦПК України.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» також закріплено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Враховуючи вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено позовні вимогу, у зв’язку з чим є всі підстави для часткового задоволення уточненого позову.

При цьому, виходячи із вимог розумності та достатності, суд вважає заявлений розмір моральної шкоди завищеним, та приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 гривень. Витрати на проведення автотоварознавчого дослідження №Д15/05/14 від 14 травня 2015 року, у розмірі 1750,00 гривень, суд вважає за необхідне віднести на рахунок судових витрат.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір за подання вимог майнового характеру у розмірі 2328,28 гривень, та за вимоги немайнового характеру, відшкодування моральної шкоди 487,20 гривень. Загальна сума сплаченого судового збору становить 2815,48 гривень (том №1, а.с.1).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року №4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» №4191-VI, від 20 грудня 2011року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Витрати позивача на правову допомогу належним чином підтверджені та не спростовані відповідачем.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.1191 ЦК України, ст.ст.10, 11, 208, 209, 212, 213-215, 218, 223, 224-230 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п.2356714999, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв.№13, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, - 231077,59 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, - 10000,00 гривень, та в рахунок відшкодування судових витрат, - 9565,48 гривень, а всього 250643,07 гривні (двісті п’ятдесят тисяч шістсот сорок три гривні 07 коп.).

В іншій частині уточнених позовних вимог, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та вразі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, - після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Н. Ю. Вікторович