Постанова № 70711491, 04.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4877/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року м.Одеса Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

секретар судового засідання Станкова О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної поліції України, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 31.08.2017 року №1391о/с, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної поліції України, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.08.2017 року №1391о/с про звільнення зі служби в поліції капрала поліції ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31.08.2017 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31.08.2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.08.2017 року по день поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний наказ від 31.08.2017 року №1391о/с про звільнення зі служби в поліції з посади поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач вказує, що він 24.08.2017 року подав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням, який не містив обставин неможливості проходження ним служби в органах поліції, але 29.08.2017 року позивачем подано рапорт про відкликання рапорту від 24.08.2017 року у зв'язку з сімейними обставинами. Проте, не зважаючи на вказану обставину, відповідачем 31.08.2017 року звільнено позивача із займаної посади, що є незаконним, оскільки звільнення в такому випадку не проводиться. Отже, оскільки позивач виявив намір продовжити працювати на займаній посаді та відкликав рапорт, прийнятий наказ від 31.08.2017 року №1391о/с про звільнення є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим ОСОБА_1 просить суд визнати такий наказ протиправним та скасувати, поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31.08.2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.08.2017 року по день поновлення на посаді.

Від відповідача - Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшли заперечення (а.с.57-58), відповідно до яких проти задоволення позову відповідач заперечує в повному обсязі та наголошує, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки звільнення позивача відбулось із дотриманням норм діючого законодавства, за наявною інформацією підставою подання рапорту були неетичні дії позивача, на які було вказано керівництвом Балтського ВП ГУНП в Одеській області. Позивач вказує на відсутність обставин неможливості проходження ним служби в органах поліції, проте Закон не регламентує зазначення чи посилання на такі обставини. Також, відповідач зауважив, що з моменту подання рапорту ОСОБА_1 на службу не виходив, а тому факт подання позивачем рапорту про відкликання первісного рапорту не свідчить про відсутність волевиявлення позивача щодо звільнення, а свідчить саме про намір позивача звільнитись за власним бажанням. За наведених обставин, відповідач вказує на звільнення позивача у межах наданих повноважень та прийняття відповідного законного рішення про звільнення, а тому позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Треті особи - Національна поліція України та ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та завчасно, письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надали.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 3 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справу вирішено розглянути в порядку ч.6 ст.128 КАС України.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба, це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Закон України "Про Національну поліцію", визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України "Про Національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Частиною 1 ст. 58 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26 вересня 2014 року до 06 листопада 2015 року проходив службу в органах МВС України та 28.12.2015 року згідно з наказом №5о/с від 22.01.2016 року позивача прийнято на службу до Національної поліції України (а.с. 13-14).

24.08.2017 року позивачем на ім'я Начальника ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 складено рапорт про звільнення за власним бажанням на підставі п.7 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» (вхідний УКД ГУНП в Одеській області №3990 від 29.08.2017 року), який не містить обставин неможливості подальшого перебування ОСОБА_1 на займаній посаді (а.с.50).

Цього ж дня (24.08.2017 року), начальником Балтського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області полковником поліції ОСОБА_4 складено відповідне подання про звільнення позивача з поліції (а.с.51).

Мотивів звільнення позивача у поданні (а.с.51-51з/б) не наведено.

25.08.2017 року Начальником ГУНП в Одеській області генералом поліції третього рангу ОСОБА_3 прийнято рішення по поданню щодо звільнення капрала поліції ОСОБА_1 поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) ЗУ «Про Національну поліцію» (а.с.51з/б).

29.08.2017 року позивачем подано рапорт за вх.№8226 від 29.08.2017 року про відкликання свого попереднього рапорту про звільнення (а.с.55), відповідно до якого позивач просив не розглядати поданий рапорт у зв'язку зі змінами сімейних обставин.

30.08.2017 року відповідачем складено лист №9/5789, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено, що наказом ГУНП в Одеській області позивача буде звільнено з 31.08.2017 року та запропоновано прибути для ознайомлення з наказом і отримання трудової книжки (а.с.53).

Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.08.2017 №1391 о/с капрала поліції ОСОБА_1 (0092788) поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31 серпні 2017 року звільнено зі служби в поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с.49).

Підставою видання даного наказу ГУНП в Одеській області визначено рапорт позивача та вищенаведене подання начальника Балтського ВП (а.с.49).

Не погоджуючись з наведеним наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області про звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Проходження служби в поліції регулюється Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліцію, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (стаття 56 Закону № 580-VІІІ).

Статтею 58 Закону № 580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Згідно положень ст. 77 Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.77).

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (ч.2 ст.77).

День звільнення вважається останнім днем служби (ч.3 ст.77).

Крім того, як встановлено статтею 3 Закону № 580-VІІІ, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З аналізу положень Закону вбачається, що останнім не врегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення, у зв'язку з чим суд вважає необхідним застосувати положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) в межах та обсягу, що не суперечить Закону.

Відповідно до ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП).

Згідно положень ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що чинним трудовим законодавством працівника наділено правом як прямо шляхом подання відповідної заяви (рапорту, клопотання), так і опосередковано шляхом продовження фактичного виконання посадових обов'язків, відкликати власну заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач 24.08.2017 року подав рапорт про звільнення за власним бажанням з 31.08.2017 року. Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.77 Закону, 29.08.2017 р. позивач з'явився на службу та в цей же день відкликав рапорт про звільнення тим самим вияв бажання продовжити службу в ГУНП.

Таким чином, враховуючи наявність волевиявлення позивача щодо бажання продовжити службу в лавах національної поліції, яке було реалізовано шляхом повідомлення керівництва про вищевказане бажання в день перебування на службі, суд приходить до висновку про безпідставність та незаконність звільнення позивача спірним наказом, а посилання відповідача щодо не виходу позивача на службу та посилання на те, що факт подання позивачем рапорту про відкликання первісного рапорту не свідчить про відсутність волевиявлення позивача щодо звільнення, а свідчить саме про намір позивача звільнитись за власним бажанням є безпідставними, оскільки даний документ містить відбиток штампу УДЗ ГУНП в Одеській області за вх.№8226 від 29.08.2017 року, в той час як до вказаного управління рапорт про звільнення від 24.08.2017 року передано того ж дня 29.08.2017 року за вх.№3990, тобто після отримання рапорту про відкликання позивачем раніше поданої заяви про звільнення, що свідчить про відсутність об'єктивних причин нерозгляду такого рапорту до вирішення питання про звільнення позивача, яке взагалі прийнято 31.08.2017 року.

При цьому доказів відсутності позивача на службі відповідачем до суду не надано.

Поряд з цим, позивача повідомлено 30.08.2017 року про наступне його звільнення з 31.08.2017 року та про прийняття наказу в майбутньому, незважаючи на поданий позивачем рапорт, що також свідчить про відсутність будь-яких дій відповідача по врегулюванню трудового спору з урахуванням ст.38 КЗпП України, якою встановлено, що якщо працівник не вимагав розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, під час розгляду справи відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази, які б свідчили, що звільнення позивача відбулось у законний спосіб.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рапорт позивача про звільнення не містить будь-яких поважних причин для звільнення.

Чинне трудове законодавство не передбачає можливості скорочення встановленого законом строку попередження власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Єдиний виняток - це звільнення працівника з поважних причин (через неможливість продовжувати роботу), чого в даному випадку не мало місця.

На підставі викладеного, суд вважає наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 31.08.2017 року №1391о/с про звільнення зі служби в поліції капрала поліції ОСОБА_1, поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з матеріалів справи, до звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції останній займав посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.

При цьому, згідно наданого до суду листа «Про надання інформації» від 17.10.2017 року №9/6855 повідомлено, що посада поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області не є вакантною, на посаду призначено старшого сержанта поліції ОСОБА_2 (а.с.47).

Відповідно до положень частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі № 21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію", Законом України від 2 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Тобто, оскільки нормами Закону України "Про Національну поліцію" не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Крім того, відповідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до абз.4 п.2 Порядку визначено, що у разі, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Із п.5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку). довідкою про

Суд встановив, що згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1, виданої ГУНП в Одеській області від 27.10.2017 року №20/4374, за останні два календарні місяці перед звільненням ОСОБА_5 позивачу нараховано за липень 2017 року та серпень 2017 року відповідно 6597,50 грн. та 7410,00 грн.(а.с.59).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у липні 2017 року становила 21 день та у серпні 2017 року становила 22 дні.

Таким чином, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає 325,76 грн.((6597,50+7410,00)/43).

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік" кількість робочих днів з моменту звільнення позивача у серпні 2017 року (31.08.2017 року) становила 1 день, у вересні 2017 року становила 21 день, у жовтні 2017 року становила 21 день, у листопаді 2017 року становила 22 дні, у грудні 2017 року з 01.12.2017 року по 04.12.2017 року становить робочих 2 дні.

Тобто, у період з 31.08.2017 року по 04.12.2017 року загальна кількість робочих днів складає - 67 днів.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2017 року по 04.12.2017 року у розмірі 21825,92 грн. (67х325,76грн.)

Згідно з п.2 та п.3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національної поліції України, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 31.08.2017 року №1391о/с, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1391о/с від 31.08.2017 року про звільнення зі служби в поліції капрала поліції ОСОБА_1 (0092788) поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 31 серпні 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Балтського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області з 31.08.2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21825 /двадцять одна тисяча вісімсот двадцять п'ять/ грн. 92 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.

В частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місяць у розмірі 7410 /сім тисяч чотириста десять/ грн. 00 коп. допустити негайне виконання судового рішення.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя П.П.Марин