Рішення № 70687662, 30.11.2017, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/147/15-ц

Провадження № 2/438/26/2017

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 листопада 2017 року Бориславський міський суд Львівської області

в складі: головуючого – судді Слиша А.Т.

при секретарі Наминанік О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бориславі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житла, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство «Універсал Банк», збільшивши розмір позовних вимог, просить ухвалити рішення, яким зобов’язати відповідачів не чинити перешкоди позивачеві у здійснення права користування та розпорядження своєю власністю шляхом надання безперешкодного доступу до житлового будинку №4/3 на вул.А.Богомольця в м.Борислав; виселити без надання іншого житла відповідачів з будинку №4/3 на вул.А.Богомольця в м.Борислав Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 24 липня 2007 року між позивачем ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку позивачу житловий будинок, що за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Академіка Богомольця, 4/3, в повне забезпечення зобов’язань, які виникають з Кредитного договору №24/100-07К, який був укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 24 липня 2007 року. У період дії кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не дотримався його умов, у зв’язку з чим позивач у законному порядку звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів. 21 листопада 2013 року позивач набув права власності на предмет іпотеки шляхом придбання його з прилюдних торгів та зареєстрував право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. 24.12.2013 року та 12.06.2014 року позивач надіслав, а також 11.08.2014 року вручив особисто відповідачу ОСОБА_1 вимогу про добровільне виселення. Згідно вимоги відповідач ОСОБА_1 та будь-які інші особи, які проживають у будинку, мали звільнити приміщення не пізніше 30 днів з дня отримання такої вимоги, тобто до 12.09.2014 року включно, проте цього не відбулося.

Відповідачі без належних на те правових підстав проживають у будинку, що належить позивачу на праві власності, та звільняти добровільно будинок не збираються, а в такому випадку виселення проводиться примусово на підставі рішення суду. Позивач використав усі можливі засоби для звільнення будинку в позасудовому порядку, проте усі дії, направлені на досягнення цього результату, виявилися марними, тому позивач змушений звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.

У зв’язку з тим, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням (п. 8 ч. 1 ст. 346 ЦК України), а позивач набув право власності на будинок, то останній вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своєю власністю (ст. 391 ЦК України). Способом захисту порушеного права вбачають припинення дії, що порушує право (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), тобто виселення відповідачів, адже проживаючи в будинку без належних на те правових підстав, відповідачі чинять перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні своєю власністю.

Крім цього, житловий будинок №4/3 по вул. Академіка Богомольця в м. Борислав був придбаний відповідачами за кредитні кошти, про що свідчить таке. 24 липня 2007 року позивач надав відповідачу кредит на суму 105 000 доларів США, що підтверджується кредитним договором №24/100-07К. Того ж дня, 24 липня 2007 року, відповідач придбав на підставі договору купівлі-продажу будинку, посвідченого ОСОБА_6, приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу, реєстровий №1028, житловий будинок №4/3 по вул. Академіка Богомольця в м. Борислав. 24 липня 2007 року відповідач передав в іпотеку позивачу житловий будинок №4/3 по вул. Ак.Богомольця в м. Борислав в повне забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №24/100-07К від 24.07.2007 року.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 та його родина підлягають виселенню на підставі ст.39 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України без надання іншого житлового приміщення, оскільки відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, що був придбаний за рахунок кредитних коштів. Іншого способу реалізації свого права на захист в позивача немає, отже, вимоги підлягають задоволенню в судовому порядку.

У судове засідання, що відбулося 30 листопада 2017 року, представник позивача не з’явився. У матеріалах справи є заява представника позивача – ОСОБА_7 про розгляд справи за відсутності представника позивача. Крім цього, з письмового пояснення представника позивача – ОСОБА_7 вбачається, що з аналізу ст. 6 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що земельна ділянка та будівля (споруда), яка на ній розташована, нерозривно пов'язані між собою, а отже, іпотека щодо будівлі (споруди) повинна поширюватись і на земельну ділянку, на якій вона розташована, причому навіть у тих випадках, коли предметом у договорі іпотеки визначено лише один об'єкт (або будівля, або забудована земельна ділянка). Зазначене спростовує твердження відповідача, що земельна ділянка в іпотеку не передавалася.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_8, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 05.05.2016 року, у судове засідання не з’явилися повторно, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належно повідомлені про час та місце розгляду справи, заяв від відповідачів про розгляд справи у їхній відсутності у суд не надходило. Тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, у відсутності осіб, які беруть участь у справі.

З письмових заперечень представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 вбачається, що відповідач ОСОБА_1 24.07.2007 отримав за договором №24/100-07К кредит на споживчі цілі, передавши в іпотеку належний йому житловий будинок №4/3 на вулиці Ак. Богомольця в м.Бориславі, який належав йому на праві власності, де на той час проживали відповідачі та ОСОБА_3 ОСОБА_4, які були неповнолітніми. У подальшому позивач скористався недотриманням відповідачем умов кредитного договору, передчасно звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів та одночасно придбав предмет іпотеки, зареєструвавши право власності 21.11.2013. Позивач придбав іпотечне майно, яке не було придбане за рахунок кредитних коштів, тому виселення мешканців повинно проводитися з урахуванням ст.109 ЖК України. Виселення відповідачів без надання іншого житла є незаконним.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов’язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, способи захисту прав власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, у випадку будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Права власника житлового будинку визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу (далі- ЖК) України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до наведених норм закону, а також вимог статті 47 Конституції, статті 9 ЖК України та статті 311 ЦК України право на житло, зокрема, користування ним та усунення перешкод у користуванні підлягає судовому захисту лише у випадку порушення таких прав особи.

Судом встановлено, що житловий будинок №4/3 на вулиці Академіка Богомольця в м.Бориславі Львівської області на цей час належить на праві власності позивачу у справі - Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк", що стверджується копією свідоцтва щодо придбання майна з прилюдних торгів та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2013 року.

Зокрема, 24 липня 2007 року між позивачем ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №24/100-07К, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 105000 дол.США.

З метою забезпечення виконання зобов’язань відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором, між тими ж сторонами укладено іпотечний договір від 24 липня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку позивачу житловий будинок, що за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Академіка Богомольця, 4/3.

Спірний будинок відповідач ОСОБА_1 придбав у продавця ОСОБА_9 24 липня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу будинку, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий №1028.

У період дії кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не дотримався його умов, у зв’язку з чим позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів. Зокрема, 21 листопада 2013 року позивач набув право власності на предмет іпотеки шляхом придбання його з прилюдних торгів та зареєстрував право власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У позовній заяві позивач посилається на те, що відповідачі без належних на те правових підстав проживають у спірному будинку, що належить позивачу на праві власності, звільняти добровільно будинок не збираються. У позивача відсутній доступ до приміщення будинку, про що складено акт Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» від 25.07.2014 року.

Однак, з матеріалів справи, зокрема, з довідок відділу адресно-довідкової роботи Головного управління ДМС у Львівській області від 20.02.2015 та від 19.03.2015 вбачається, що відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були зняті з реєстрації з адреси м.Борислав, вул. Академіка Богомольця, 4/3 ще у 2014 році, а відповідач ОСОБА_4 - у 2011 році.

Таким чином, на момент подачі позивачем даної позовної заяви відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були зареєстровані у спірному житловому будинку.

Позивач не надав належних та допустимих письмових доказів у підтвердження того, що відповідачі чинять йому перешкоди в користуванні майном (спірним житловим будинком), не довів, що внаслідок дій відповідачів, як колишніх власників будинку та осіб, які до звернення до суду з даним позовом були там зареєстровані, позивач не має доступу до вказаного житлового будинку. Позивач не вказав які саме дії відповідачів порушують його права та інтереси щодо володіння і користування нерухомим майном.

Позивачем не надано належних доказів про те, що відповідачі проживають у спірному будинку.

При цьому, складений позивачем акт Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» від 25.07.2014 року про те, що у позивача відсутній доступ до приміщення спірного будинку, не підтверджує наведених у позовній заяві обставин про те, що відповідачі безпідставно проживають у вказаному будинку та не звільняють його добровільно. Крім цього, суд звертає увагу на те, що вищевказаний акт від 25.07.2014 року складений зацікавленими особами – представниками позивача.

Зокрема, інформація у вищевказаному ОСОБА_7 стосується лише того, що навколо двору є паркан та ворота, які зачинені, та на стук у двері та дзвінок зсередини ніхто не відгукнувся.

Позивачем не надано переконливих доказів того, що незаконні дії відповідачів створюють перешкоди позивачу.

Крім цього, як на підставу для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 придбав 24.07.2007 спірний житловий будинок саме за кошти, отримані за кредитним договором, повернення яких забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Однак, позивач не надав належних доказів на підтвердження тієї обставини, що саме за кошти, отримані за кредитним договором №24/100-07К від 24 липня 2007 року відповідач ОСОБА_1 придбав житловий будинок за адресою: м.Борислав, вул. Академіка Богомольця, 4/3.

Так, у письмовому поясненні від 03.10.2017 представник позивача – ОСОБА_7 посилається на те, що 20 червня 2007 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на отримання кредиту з метою купівлі нерухомості. Проте, представником позивача долучено копію заяви на отримання кредиту від 20 травня 2007 року, яка не містить жодної інформації щодо мети, з якою ОСОБА_1 подає заву на отримання кредиту. Зокрема, у заяві на отримання кредиту не зазначено, що кредит отримується з метою купівлі нерухомості, як про це зазначає представник позивача. Крім цього, у даній заяві ОСОБА_1 зазначив будинок №4/3 на вул. Академіка Богомольця у м.Бориславі як нерухоме майно, що перебуває у його власності. Інший примірник копії заяви на отримання кредиту, що був долучений представником позивача 28.11.2016 року є нечитабельною та не дозволяє суду встановити зміст заяви.

Крім цього, враховуючи те, що зміст кредитного договору №24/100-07К від 24 липня 2007 року та відповідного іпотечного договору, укладеного для забезпечення його виконання позичальником, не містять інформації щодо мети отримання відповідачем ОСОБА_1 кредиту, зокрема, мети купівлі спірного житлового будинку, суд приходить до висновку, що саме по собі придбання відповідачем ОСОБА_1 спірного житлового будинку у день отримання ним кредитних коштів від позивача, не свідчить про придбання будинку саме за ці кредитні кошти.

Згідно з ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно з ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Однак, застосовуючи такий спосіб захисту порушеного права як виселення, необхідно враховувати, що виселення громадян, а також членів сім'ї колишнього власника з жилого приміщення може проводитись лише на підставі норм житлового законодавства, а саме -статей 116 і 157 ЖК України, тому суд повинен з'ясувати, чи є в діях відповідача порушення, за які він може бути виселений з жилого приміщення із зазначених підстав та в чому вони полягають.

Таким чином, вирішення питання щодо судового захисту прав власності на нерухоме майно із застосуванням такого способу захисту порушеного права як виселення закон пов’язує з існуванням самого факту порушення права власника на користування та розпорядження своїм майном, або перешкоджання у здійсненні таких повноважень з боку інших осіб, за які особа може бути виселена з жилого приміщення з урахуванням положень житлового законодавства.

З урахуванням наведеного вище, обставин справи, встановлених судом, суд дійшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог позивача щодо виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлені підстави, передбачені ч.2 ст. 109 ЖК України або інші встановлені законом підстави для виселення відповідачів зі спірного будинку.

Враховуючи наведене, зібрані у справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житла – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області.

Головуючий суддя А.Т. Слиш