Рішення № 70679996, 27.11.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/25959/15-ц

Провадження № 2/522/7573/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2017 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді Чернявської Л.М.,

при секретарі Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, за участю третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, за участю третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про іпотечний кредит №601070001 від 30.07.2007 р., який укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком „Трансбанк” та визнання недійсним договору іпотеки від 30.07.2007 року, який укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Трансбанк» і зареєстрований приватний нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Мотивує вимоги тим, що Банк не виконав обов’язку про повідомлення інформації, що передбачена Законом України «Про захист прав споживачів», а також включив до договору несправедливі умови.

ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась. Суду надано заяву представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача та її представника (а.с.171-172).

Інші учасники справи в судове засідання не з’явились, про час та місце слухання справи були сповіщенні належним чином.

Представник Державної іпотечної установи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на свої письмові заперечення.

09.08.2016 року відповідачем до суду було надано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності (а.с.79, 92-94). Позивач не зверталась до суду з заявою про поновлення пропущеного строку.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 30.07.2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком „Трансбанк” було укладено договір про іпотечний кредит №601070001, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 740 256 грн., строком з 30.07.2007 року по 30.07.2018 року, зі сплатою 14% річних.

В забезпечення виконання кредитного договору, між ОСОБА_4 та акціонерним товариством комерційним банком «Трансбанк» було укладено договір іпотеки від 30.07.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Таким чином, оскільки Кредитний договір з усіма його умовами був укладений 30.07.2007 року, то й перебіг строку позовної давності щодо будь-яких вимог позивача до відповідача почав спливати з 30.07.2007 року.

Статтею 257 Цивільного Кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач пропустив без поважних причин строк звернення до суду з позовом, оскільки протягом 8 років знав про укладений Кредитний договір, однак жодних дій, щодо оспорювання не здійснив та навіть здійснював його виконання.

Відповідно до Листа № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013р. Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», зазначено, що вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання. Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним. Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови. Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене. Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права».

Суд критично ставиться до твердження позивача про незрозумілість, неповноту інформації викладеної у Кредитному договорі, оскільки позичальнику було надано усю необхідну інформацію про умови кредитування.

Так, відповідно до пункту 9 Кредитного договору позичальник підвтердив, що володіє усіма документами, що необхідні для оформлення кредитного договору, в повному обсязі розуміє всі умови цього договору, свої права та обовязки за цим Договором та погоджується з ними, зміст, умови, порядок виконанння цього договору та наслідки його укладення Позичальникові роз’ясненні та зрозумілі. Договір підписаний ним без будь-якого тиску з боку кредитора або третіх осіб, а також відсутній збіг тяжких обставин, що обумовив його укладання.

Позивач жодного разу не звертався до кредитора з приводу надання додаткової інформації або надання роз’яснення стосовно кредитного Договору, не виступав з пропозиціями щодо внесення змін до такого договору. Навпаки, Позичальник погодився з усіма умовами договору та деякий час виконував його, чим підтвердив зрозумілість умов та погодження з ними.

Разом з тим, матеріали справи містять додаток до Кредитного договору (графік погашення іпотечного кредиту) з якого вбачається інформація про платежі які необхідно сплачувати в рахунок погашення кредитної заборгованості та вказані складові частини таких платежів, що безумовно, спростовує доводи позивача в частині ненадання йому детальної інформації про сукупну та реальну вартість платежів за кредитом.

Також в зазначеному позові, позивач вказує на несправедливість умов Кредитного договору, які надають право кредитору вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту в цілому.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Разом з тим, не можна вважати несправедливими умови кредитного договору, які передбачають право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту в цілому, оскільки таке право прямо передбачене статтею 1050 ЦК України.

Крім того, пунктом 29 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК України і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК та не порушує засади Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо посилань позивача про відсутність в Договорі встановлення відповідальності за порушення умов з боку Банку, оскільки воно спростовується п.п. 5.1, 5.2, які містять права й обов’язки та відповідальність не тільки позичальника, а й Банку.

Слід зазначити, що позичальник самостійно звернувся до Банку для отримання кредитних коштів та укладення Договору про іпотечний кредит, не піддавався примусу та погодився зі всіма умовами.

Відповідно до вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підписуючи кредитний договір позичальник своїми підписами на кожній сторінці кредитного договору, додатків до нього, додаткових угод фактично підтвердив ознайомлення з умовами кредитування та погодився з ними, зокрема з умовами взаєморозрахунків.

Відповідно до положень стст.15, 16 ЦК, ст.ст. 1, 3 ЦПК в порядку цивільного судочинства підлягає захисту порушене право, а тому під час розгляду справи в суді слід доводити не лише факт порушення норм матеріального права, а й порушення прав позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодних належних доказів про незрозумілість, неповноту інформації викладеної в кредитному договорі, передбачення умовами кредитного договору несправедливих умов та ведення кредитором агресивної та такої, що вводить в оману підприємницької діяльності та не зазначив в чому полягає порушення його прав.

Звертаючись до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, при цьому, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею, суб'єкт господарювання, який повинен ії надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.

Позивач із заявою про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору до відповідача не звертався, а також не скористався правом на відкликання згоди на укладення кредитного договору згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, позивач не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження введення їх відповідачем в оману, а також на підтвердження того, що умови кредитного договору є несправедливими.

При цьому, відповідно до змісту ст. ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» саме по собі ненадання або неповне надання інформації не свідчить про введення особи в оману.

За таких обставин, до позовної заяви не залучено жодного належного доказу, які б підтверджували позовні вимоги позивача та надавали право на звернення з зазначеним позовом до суду та підтверджували обставини викладені в позовній заяві, а відтак позовні вимоги викладені у позовній заяві містять лише припущення позивача.

Відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема статті 215, 1048- 1052,1054-1055 ЦК України, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, а викладені доводи є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи викладене вище, заявлені вимоги позивача у позові про недійсність Договору про іпотечний кредит та договору іпотеки є недоведеними, безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 6, 16, 203, 215, 257, 261, 267, 525, 602, 611, 626, 627, 628 ЦК України, п. 29 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Листом № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, за участю третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд міста Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особа, що брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л. М. Чернявська

27.11.2017