Рішення № 70676136, 29.11.2017, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/2294/2017 Справа № 641/6941/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді - Фанда О.А.,

за участю секретаря - Нагорної М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору кредиту, -

в с т а н о в и в:

13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 22 червня 2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11174299000, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Як на підстави недійсності вказаного договору позивачка посилалася на невиконання Банком переддоговірної роботи з позичальником, всупереч Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Національного Банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року № 168; відсутність в кредитному договорі істотної умови договору - його ціни; відсутність графіку погашення кредиту; порушення принципу справедливості, який полягає в тому, що кредит було надано в доларах США.

Посилаючись на вказані обставини позивачка ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати недійсним договір споживчого кредиту від 22 червня 2007 року укладений між нею та ПАТ «УкрСиббанк».

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі. При цьому пояснила, що виконувала умови договору належним чином тривалий час. На сьогоднішній день в неї відсутня можливість сплатити існуючу перед Банком заборгованість за договором кредиту. Також зазначила, що їй потрібний певний час для того щоб зібрати всю суму на погашення існуючої перед Банком заборгованості.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, подав письмові заперечення, в яких просив в позові відмовити, посилаючись на його безпідставність.

Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, письмових пояснень щодо позову ОСОБА_1 не подали.

Суд, заслухавши пояснення позивача, враховуючи заперечення відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Встановлено та не заперечується сторонами, що 22 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11174299000, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 44 000 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України визначено, що істотне значення має природа правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Як роз'яснено у п. 20 зазначеної Постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

За положеннями ч.1, ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

За змістом п. 7.2 кредитного договору сторони домовилися вважати, що уклавши цей Договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього Договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим Договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього Договору, а також що перед укладанням цього Договору отримав від Банку Інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений з умовами договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується його особистим підписом. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказів протилежного позивачем не надано.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами. При укладанні спірного кредитного договору сторони погодили усі умови договору без будь-яких зауважень. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що отримала кредитні кошти та тривалий час виконувала умови договору. Крім цього пояснила, що їй потрібний певний час для того щоб зібрати кошти та сплатити існуючу в неї перед банком заборгованість за договором кредиту. Зазначене також свідчить про визнання позивачем договору та його умов.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не були доведені ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування та погодилася із ними, підписавши договір без зауважень, отримала кошти в розмірі 44 000 доларів США і лише у 2017 році, майже через десять років після отримання кредиту, заявила позовні вимоги про визнання договору кредиту недійсним.

Всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог для визнання договору кредиту від 22 червня 2017 року недійсним.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним у зв'язку із порушенням прав споживача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Не знайшли свого підтвердження й посилання позивача на укладення договору кредиту під впливом обману.

З врахуванням вищезазначеного, підстави для задоволення позову - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, 230, 628, 638, 1054 ЦК України, ст. 11, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання недійсним договору кредиту від 22 червня 2007 року - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О. А. Фанда