Постанова № 70673998, 28.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р. Справа № 922/2130/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача: Шишканов О.А.

Староста А.А.

третьої особи: Болотова Є.І.

Шамо К.В.

відповідача - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу ПрАТ "КОЛОС" (вх. № 3159Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2017 у справі № 922/2130/16

ВСТАНОВИЛА:

01.07.2016 приватне акціонерне товариство "КОЛОС." звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Березовка" про визнання укладеним договору про експлуатацію під'їзної колії ТОВ "Березовка" при станції "Шпаківка" Південної залізниці, в редакції позивача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є власником маслоекстракційного заводу, до складу якого входить, зокрема, залізнична гілка (залізнична під'їзна колія), експлуатація та подача вагонів на яку здійснюється на підставі договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 27 вересня 2013 року № 3702, укладеного між позивачем і державним підприємством "Південна залізниця" (далі - ДП "Південна залізниця"). Сполучення залізничної гілки позивача із загальною мережею залізниць здійснюється через залізничну під'їзну колію, яка перебуває у власності ТОВ "Березовка", у зв'язку з чим позивач протягом січня - лютого 2016 року звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про користування, однак це питання вирішено не було.

Згідно з положеннями статті 181 Господарського кодексу України ПрАТ "КОЛОС." направило ТОВ "Березовка" підписаний позивачем проект договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії у двох примірниках (лист від 22 квітня 2016 року № 410). У відповідь ТОВ "Березовка" листом від 05 травня 2016 року № 01-05 повідомило про неможливість надання залізничної під'їзної колії в експлуатацію третім особам.

Оскільки належна ПрАТ "КОЛОС." під'їзна колія примикає до під'їзної колії відповідача, позивач не може отримати залізничні вагони на свої колії до місць навантаження-вивантаження інакше, як шляхом проїзду через спірну залізничну під'їзну колію. На думку позивача, ТОВ "Березовка" ухиляється від укладання договору, чим порушує його права та законні інтереси.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.07.2016 залучено до участі у справі третю особу на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2016 у справі №922/2130/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2016, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 зазначені судові рішення залишені без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12.07.2017 постанову Вищого господарського суду України від 11.01.2017, постанову Харківського апеляційного господарського суду України від 20.10.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2016 у справі №922/2130/16 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області .

Скасовуючи рішення судових інстанцій, Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що суд визнав укладеним договір щодо експлуатації належної відповідачеві залізничної під'їзної колії, умови якого породжують для відповідача певні зобов'язання, які відповідно до вимог статті 193 ГК України повинні виконуватися відповідачем належним чином. Проте вирішуючи спір, суди всіх інстанцій не з'ясували технічного стану спірної залізничної під'їзної колії і можливості її експлуатації у подальшому, згідно з умовами договору, визнаного укладеним за рішенням суду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2017 р. (суддя Погорелова О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

Так, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом порушено вказівки Верховного Суду України у частині необхідності встановлення можливості експлуатації залізничної колії відповідача, відповідно до умов спірного договору, та з урахуванням передбачених в ньому прав та обов'язків позивача щодо самостійного ремонту колії. Крім того, судом порушено ст.ст. 82, 43 ГПК України, а саме господарським судом не досліджено докази та твердження позивача щодо умов здійснення ремонту колії згідно п.12.1.2 та 12.2.4 спірного договору. Також позивач зазначає, що судом порушено норми матеріального права, а саме ст. 319, 322 ЦК України, а саме судом проігноровано, що відповідач має не тільки права щодо належної йому на праві власності залізничної колії, але й обов'язки, зокрема в утриманні залізничної під'їзної колії у відповідності до технічних умов та стандартів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.11.2017.

Третя особа 17.11.2017 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що відповідно до пункту 73 Статуту залізниць України порядок обслуговування контрагентів - підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під'їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія. Розрахунки, пов'язані з амортизацією залізничних під'їзних колій, за участь контрагента у ремонті та утриманні колії у всіх випадках здійснюються безпосередньо між підприємством і його контрагентом.

Відповідач 17.11.2017 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

В судовому засіданні 20.11.2017 колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 28.11.2017.

28.11.2017 позивачем надані письмові пояснення до апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 28.11.2017 представник відповідача не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзивах та поясненнях до неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. При цьому колегія суддів зазначає про свою незгоду із висновками, викладеними у рішеннях попередніх судів у даній справі і вважає, що спір підлягає вирішенню на користь відповідача з інших підстав, аніж зазначені в цих рішеннях.

В ході вирішення спору колегія суддів встановила такі факти і відповідні їм правовідносини.

ПрАТ "КОЛОС." є власником маслоекстракційного заводу по насінню соняшника загальною площею 11740,2 кв. м, розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Пересічна, вулиця Центральна, 1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 17 лютого 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Пересічанської селищної ради від 16 лютого 2012 року № 22.

Згідно з доповненням до свідоцтва про право власності до складу маслоекстракційного заводу входить, зокрема, залізнична гілка - залізнична під'їзна колія, технічні характеристики якої визначено в технічному паспорті залізничної під'їзної колії ПрАТ "КОЛОС." по станції Шпаківка Південної залізниці й технічному паспорті на з/д гілку смт Пересічна, вулиця Центральна, 1.

Відповідно до розділу 2 технічного паспорту колійне господарство позивача складається із чотирьох колій №№ 1, 2, 3, 4 із п'ятьма стрілочними переводами; розгорнута довжина під'їзної колії становить 892,75 п. м; на колії № 1 установлено тензометричні двоплатформні 150-тонні ваги для статистичного повагонного (повізково) зважування продуктивних вантажів в односторонньому і двосторонньому напрямках; на заводі експлуатується маневровий тепловоз, який є власністю позивача та обслуговується змінними машиністами тепловоза і складачем поїздів позивача.

На виконання Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, та пунктів 64-77 Статуту залізниць України на залізничну гілку складено Інструкцію про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії ПрАТ "КОЛОС.", яка примикає по станції Шпаківка Південної залізниці, та місцеву інструкцію про порядок виїзду локомотива промислового підприємства ПрАТ "Колос." та пересування по коліях станції Шпаківка відокремленого підрозділу "Харківська дирекція залізничних перевезень" ДП "Південна залізниця".

Експлуатація під'їзної колії ПрАТ "КОЛОС.", подача і забирання вагонів здійснюються на підставі договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії від 27 вересня 2013 року № 3702, укладеного між позивачем і ДП "Південна залізниця".

ТОВ "Березовка" є власником під'їзних залізничних колій загальною довжиною 5024,8 п. м, розташованих за адресою: Харківська область, Дергачівський район, селище Березівське, вулиця Березівська, 1б, на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08 жовтня 2013 року, реєстровий № 4197; право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 жовтня 2013 року.

Відповідно до розділу 1 технічного паспорту під'їзної залізничної колії ТОВ "Березовка" на станції Шпаківка Південної залізниці загальна довжина під'їзної колії становить 4 972,3 м, до складу якої входить, зокрема, під'їзна ходова залізнична колія 1, до якої примикає під'їзна залізнична колія ПрАТ "Колос." стрілками № 1 і № 2, що є власністю позивача.

Під'їзна колія ПрАТ "КОЛОС." безпосередньо не з'єднана із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, тому сполучення із загальною мережею залізниць здійснюється через залізничну під'їзну колію, що належить на праві власності ТОВ "Березовка".

У листі від 22 січня 2016 року № 50 ПрАТ "КОЛОС." запропонувало ТОВ "Березовка" врегулювати відносини з користування залізничною під'їзною колією шляхом укладення прямого договору.

ТОВ "Березовка" у листі від 05 лютого 2016 року № 1-02 відмовило ПрАТ "КОЛОС." в укладенні договору у зв'язку з відсутністю, на думку відповідача, внутрішньої волі позивача на укладення будь-якого договору щодо користування залізничною під'їзною колією.

У листі від 10 лютого 2016 року № 68 ПрАТ "КОЛОС." повторно запропонувало ТОВ "Березовка" врегулювати відносини з користування залізничною під'їзною колією шляхом укладення відповідного договору, однак на зазначену пропозицію відповідач не відреагував.

ПрАТ "КОЛОС." у листі від 22 квітня 2016 року № 410 запропонувало повторно укласти відповідний договір і на підставі статті 181 ГК направило ТОВ "Березовка" проект договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії, підписаний позивачем, у двох примірниках.

У листі від 05 травня 2016 року № 01-05 ТОВ "Березовка" повідомило ПрАТ "КОЛОС." про те, що ним розпочато ремонтні роботи під'їзної залізничної колії, тому цей об'єкт тимчасово не придатний для надання у користування третім особам. Після завершення ремонтних робіт ТОВ "Березовка" планує розпочати фінансово-господарську діяльність, пов'язану зі значним товарооборотом на цьому об'єкті, що також унеможливить надання його у користування третім особам. У разі зміни напряму фінансово-господарської діяльності ТОВ "Березовка" у майбутньому ПрАТ "КОЛОС." першочергово буде повідомлено про можливість надання цього об'єкта в експлуатацію.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про визнання укладеним договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії.

Між тим, в Україні законодавчо встановлений і діє принцип свободи договору.

Так, відповідно до приписів ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору є базовою умовою існування цивільного обороту.

Таким чином, учасник цивільного обороту має право вступати в договірні відносини за власною волею або утримуватися від укладання будь-яких договірних відносин.

Норма ст. 627 ЦК України не описує виключень із загального правила (випадків обов'язковості укладання договору), але вони безумовно існують. В силу того, що свобода договору є базовим принципом цивільного права, такі виключення можуть існувати тільки в разі їх прямого передбачення приписами нормативних актів.

Так, відповідно до положень ч.1 ст. 187 ГК України визнання договору укладеним як спосіб судового захисту може мати місце виключно у випадках, коли такий договір є обов'язковим для укладання на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч. 2 ст. 187 ГК України).

Виходячи з цього, наслідком вирішення переддоговірного спору повинно бути прийняття судом рішення про укладення договору в тій чи іншій редакції чи спонукання укласти договір у редакції, визначеній судом за результатами вирішення спору (ч. 3 ст. 84 ГПК України).

Виходячи з викладеного, колегія суддів констатує, що підставою задоволення позовних вимог може бути тільки доведення позивачем обов'язковості укладання запропонованого виду договору відповідачем в силу приписів закону.

Вивчення матеріалів справи показує, що в обґрунтування тези про обов'язковість укладення договору відповідачем позивач послався на законодавчі приписи ч.3, 6 ст. 179 ГК України.

Крім того, позивач також посилався на Рекомендації Президії ВГСУ №04-5/278 від 23.12.2008 року та п. 73 Статуту залізниць України.

Однак, на думку колегії суддів, зазначені правові норми не регулюють спірні правовідносини і не стосуються їх жодним чином.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині пер шій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укла дати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Очевидно, що ч.3 ст. 179 ГК України є бланкетною нормою, яка сама по собі не створює обов'язковості договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії для відповідача. Крім того, позивач, обґрунтовуючи позов, не посилається на окремі норми інших законів, які встановлюють обов'язковість договорів.

Частина ж 6 названої позивачем статті не розповсюджується на правовідносини сторін у даному спорі, оскільки у даній нормі регламентовано основні засади укладення споживчих і публічних дого ворів.

Так, ч. 6 ст. 179 ГК розповсюджує свою дію на суб'єктів, які забезпечують споживачів, зазначених у частині пер шій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інших суб'єктів, зобов'язаних укла дати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Оцінюючи, чи є відповідач підприємством, яке забезпечує споживачів послугами залізничного транспорту, колегія суддів приймає до уваги очевидний факт, що власник об'єкту нерухомості, який має характер транспортної інфраструктури та суб'єкт, який надає послуги залізничного транспорту, безспірно є різними суб'єктами.

Так, згідно ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач є особою приватного права, який створений на підставі установчих документів (статуту).

Власниками залізничних під'їзних колій можуть бути будь-які підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, але вони не входять до сфери залізничного транспорту.

Відповідно, якщо для підприємств залізничного транспорту обов'язковість укладення господарських договорів із споживачами їх послуг випливає безпосередньо із Закону «Про залізничний транспорт», то для власників залізничних під'їзних колій такий обов'язок законом не встановлений.

Відповідно до статуту відповідача (а.с. 134-144 т. 3), останній не веде будь-якої господарської діяльності, пов'язаної із послугами залізничного транспорту і матеріали справи не містять жодних доказів, що такі послуги будь-коли надавалися відповідачем.

Крім того, застосований законодавцем в ч.6 ст. 179 ГК термін «споживач» ідентифікує другу сторону правовідносин з отримання послуг залізничного транспорту як учасника відносин у сфері господарювання, який придбаває товар чи послугу (ГК України не містить визначення терміну «споживач», тому колегія суддів опирається на приписи ст. 1 Закону України «Про природні монополії»: споживач товарів - це фізична або юридична особа, що придбаває товар).

Між тим, правовідносини сторін не носять характеру продажу товару або послуг, про що, зокрема, свідчить зміст запропонованого позивачем договору. Умови цього договору свідчать про укладання правочину строкового платного користування чужим нерухомим майном, а не купівлі-продажу послуг.

Оцінюючи заключні положення ч.6 ст. 179 ГК щодо суб'єктів, зобов'язаних укладати договори із усіма споживачами їх послуг, колегія суддів зазначає, що дане положення стосується укладання публічних договорів.

За визначенням частини 1 статті 633 ЦК публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання по слуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Таким чи ном, кваліфікуючою ознакою публічного договору у сфері господарської діяльності є те, що зо бов'язаний укласти договір суб'єкт господарювання здійснює діяльність, пов'язану з енерго постачанням, наданням послуг перевезення залізничним та іншими видами транспорту.

Таким чином, ознаками публічного договору є однакові умови для всіх споживачів; відсутність переваг для жодного контрагента; обмежений склад суб'єктів і сфери застосування; окремий порядок укладання, встановлений законом.

З підстав, зазначених вище, відповідач не може бути визначений як підприємство, яке надає послуги залізничного транспорту, а запропонований позивачем договір не має ознак публічного.

Закінчуючи обґрунтування висновку щодо неможливості застосування приписів ст. 179 ГК України до правовідносин у даному спорі, колегія суддів відзначає, що наведене тлумачення закону є сталим та визнаним у правовій системі України, про що свідчить зміст науково-практичних коментарів до зазначеної норми закону (http://radnuk.info/komentar/gky/gky-rozdil4/72-gku-glava20/1471--179--------.html ; http://legalexpert.in.ua/komkodeks/hku/85-hku/2732-179.html ; http://uazakon.ru/ukr/gku/179/default.htm ).

Оцінюючи посилання позивача на положення Рекомендації Президії ВГСУ №04-5/278 від 23.12.2008 року, колегія суддів зазначає, що виключення з принципу свободи договору встановлюються виключно нормативними актами, в силу чого ці рекомендації апріорі не можуть створювати обов'язку укладання договору. Крім того, колегія суддів звертає увагу учасників спору, що ці роз'яснення стосуються виключно випадків надання послуг транспортного обслуговування, які у правовідносинах сторін даного спору відсутні.

Крім того, в ході вирішення спору позивач у своїх поясненнях посилався на п. 73 Статуту залізниць України, однак в цьому аспекті колегія суддів зауважує, що даний підзаконний акт взагалі не містить приписів щодо обов'язковості договору.

Опираючись на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявність у відповідача права власності на під'їзну колію не створює для нього обов'язку укладання договору строкового платного використання колії позивачем, в силу чого позов не підлягає задоволенню.

В цьому аспекті колегія суддів відзначає, що конфлікт законних інтересів сторін спору, можливе зловживання відповідачем своїм становищем у спорі і неефективність використання об'єкту власності як елементу транспортної інфраструктури самі по собі не можуть бути підставою задоволення позовних вимог, оскільки принцип свободи договору має вищу цінність як такий, що опосередковує цивільний оборот в Україні. Крім того, колегія суддів зазначає, що на її думку законний інтерес позивача захищається іншим способом, аніж обраний позивачем у даному спорі (зокрема, на підставі положень гл. 32 ЦК України), і такий спосіб цивільного захисту ніяким чином не опирається на обов'язковість договору.

Крім того, виконуючи встановлений законом процесуальний обов'язок щодо надання оцінки аргументам сторін і забезпеченню повноти судового розгляду, колегія суддів вважає необхідним надати оцінку і тим аргументам сторін спору, які не впливають на кінцеве вирішення спору.

Щодо посилань апелянта на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом порушено вказівки Верховного Суду України у частині необхідності встановлення можливості експлуатації залізничної колії відповідача, відповідно до умов спірного договору, та з урахуванням передбачених в ньому прав та обов'язків позивача щодо самостійного ремонту колії, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, колегія суддів вважає доводи позивача є резонними і такими, що ґрунтуються на законі, оскільки технічний стан колії не має юридичного значення для укладання договору.

Так, сторонами спору не заперечується належність об'єкту нерухомості відповідачу на праві власності. Факт існування такого об'єкту нерухомості підтверджений даними державного Реєстру прав на нерухоме майно і поясненнями сторін спору. Отже, відсутні будь-які підстави вважати, що ця нерухомість не може бути об'єктом цивільного обороту, в тому числі шляхом укладання не заборонених законом угод щодо цієї нерухомості. Будь-яке інше тлумачення закону невідворотно веде до правової ситуації, коли сторони і суд матимуть змогу на свій розсуд виключати об'єкти з цивільного обороту і є очевидним, що таке тлумачення закону не має права на існування. В аспекті викладеного неналежний технічний стан колії є лише підставою покладання на одну із сторін правочину обов'язку привести колію в належний стан, що і запропонував позивач у своєму проекті договору.

По-друге, у своїй постанові Верховний Суд України наголосив про необхідність з'ясування судами такої обставини як «можливість експлуатації позивачем залізничної колії». Однак, по-перше, законодавство України не містить обмежень права учасників обороту укладати угоди щодо об'єктів нерухомості з огляду на неможливість господарського використання цих об'єктів, по-друге, право оцінювати здатність речі до використання, на думку колегії суддів, належить учасникам обороту, які укладають правочин щодо речі, а не суду.

Таким чином, судом першої інстанції у відповідності із 111-28 ГПК досліджено обставини, на які було вказано Верховним судом України, але здійснено невірні висновки.

Однак, як зазначено вище, обґрунтованість окремих заперечень позивача не створює підстав задоволення позову в цілому.

Оцінюючи необхідність скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів приймає до уваги таке.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Тому судова колегія, як суд першої інстанції, дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав, аніж зазначені у оскарженому рішенні місцевого господарського суду.

У абзаці 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 07.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено про те, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПрАТ "КОЛОС" на рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2017 у справі № 922/2130/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2017 у справі № 922/2130/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.