Постанова № 70672246, 29.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 р. Справа № 820/4933/17

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

суддів - Волошина Д.А., Панова М.М.,

при секретарі - Шаталовій Н.В.,

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1, відповідача та третьої особи - Коваленко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, -

ВСТАНОВИЛА:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд скасувати п. 12 (п.п.12.1 - 12.3) наказу Державної міграційної служби України № 193 від 21.07.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Харківській області з заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р. у зв'язку із досягненням ним 45-річного віку. Проте, 02.10.2017 р. позивач отримав у Головному управлінні ДМС України в Харківській області лист № 04/1-26241 з якого дізнався, що посвідка на постійне проживання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 скасована згідно п.12 наказу ДМС України № 193 від 21.07.2016 р. на підставі висновку УДМС у Київській області від 08.06.2016 р. Оскаржуваний наказ № 193 від 21.07.2016 р. в частині пункту 12 позивач вважає протиправним, та таким, що порушує йог права та підлягає скасуванню у судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи - Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, проти задоволення вимог адміністративного позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданих до суду письмових запереченнях, зазначивши, що пунктом 12 наказу ДМС України №193 від 21.07.2016 р. правомірно скасовано рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 03.09.2004 р. про документування посвідкою на постійне проживання гр. СРВ ОСОБА_2, оскільки в ході проведення перевірки УДМС України в Київській області встановлено, що рішення про видачу гр. СРВ ОСОБА_2 посвідки на постійне проживання від 03.09.2004 р. було прийнято ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням положень Закону України "Про імміграцію". В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи - управління Державної міграційної служби України в Київській області, в судове засідання не з'явився, про дату, час судового розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ст. ст. 33, 35 КАС України. В наданих до суду письмових запереченнях також просив суд відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановила наступні обставини.

Як підтверджено матеріалами адміністративної справи, громадянин Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2 прибув в Україну у 1990 році з метою працевлаштування, і працював на ВАТ «Завод «Ленінська кузня». В подальшому після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.

За заявою позивача від 26.06.2003 р. ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 03.09.2004 р. прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р.

У м. Харкові позивач проживає разом із своєю родиною: дружиною - ОСОБА_4 - громадянкою Соціалістичної Республіки Вєтнам та дитиною - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є громадянином України відповідно до довідки № 3307 від 18.05.2015 р. про реєстрацію особи гр. України (справа № 2672/8.3д).

Як підтверджено матеріалами справи, 02.10.2017 р. позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 09.10.2017 р. позивача повідомлено, що наказом № 193 від 21.07.2016 р. ДМС України було скасовано посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_2.

Відповідно до пункту 12 (підпункти 12.1 - 12.3) наказу №193 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", на підставі висновку УДМС у Київській області від 08.06.2016 р. ОСОБА_2 скасовано повністю рішення ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 03.09.2014 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р. визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

У висновку УДМС України в Київській області "Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Вєтнаму ОСОБА_2, затвердженому 08.06.2016, зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_2 прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягає скасуванню наказом голови ДМС відповідно до вимог п. 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 №681. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню.

При вирішені справи по суті колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржені рішення, дії на предмет того, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивачем 26.06.2003 р. для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні було надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у ВГІРФО ГУМВС України в Київській області не було, відносно позивача було складено висновок, затверджений 03.09.2004 р., яким, з посиланням на пункт 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р.

Фактичною підставою для скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача стали висновки ДМС про те, що остання оформлена в порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року №2491-III, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідками на постійне проживання в Україні.

Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983 була видана з прострочкою встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки, зазначені в Прикінцевих положеннях Закону України "Про імміграцію" для подання заяв про документування, були продовжені до 26.06.2003.

З огляду на зазначене, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002 №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, шестимісячний строк, встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", розпочався 26.12.2002 та закінчився 26.06.2003.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Дана норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність, відсутні.

Отже, складання висновку від 03.09.2004 р. про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, підтверджує, що позивач є таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, що і є підставою для видачі йому вказаної довідки.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При прийнятті відповідачем спірного наказу та в ході судового розгляду справи не було встановлено жодної з вказаних обставин, отже законодавчо визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію позивачу відсутні.

Як свідчать матеріали справи, відповідач, ДМС України, при винесенні оскаржуваного наказу від 21.07.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою гр. Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 керувався висновком УДМС України в Київській області від 08.06.2016 та абз. 3 п. 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681, згідно якого рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Колегію суддів також встановлено, що відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення - висновку УДМС в Київській області від 08.06.2016.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що наказ № 193 ДМС України від 21.07.2016 прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме, необґрунтовано, без наявності підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України разом з родиною, дитина позивача проживає разом з батьками в Україні та має громадянство України; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересів позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати підпункти 12.1, 12.2, 12.3 пункту 12 наказу Державної міграційної служби України № 193 від 21.07.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнути на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2017 року.

Головуючий суддя О.В.Шевченко

Судді Д.А.Волошин

М.М.Панов