Ухвала суду № 70663956, 29.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

29 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяви ОСОБА_4 та Харківської міської ради про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_5 до Харківської міської ради, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Геокомплекс» про часткове скасування рішень та відновлення меж земельних ділянок,

в с т а н о в и л а :

Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 6 квітня

2016 року позов ОСОБА_5 задовольнив частково, скасував рішення Харківської міської ради: від 6 квітня 2011 року в частині надання

ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, а також від 23 лютого

2011 року в частині надання ОСОБА_5 у власність земельної ділянки. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 22 вересня

2016 року рішення місцевого суду змінив в частині вирішення питання про розподіл судових витрат; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 травня 2017 року касаційні скарги

ОСОБА_4 та Харківської міської ради відхилив, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року залишив без змін.

У листопаді 2017 року до Верховного Суду України звернулися ОСОБА_4 та Харківська міська рада із заявами про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження доводів заявники надали постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року та 6 липня 2016 року.

Водночас заявники просять поновити строк подання заяв про перегляд судових рішень, посилаючись на те, що ухвалу від 11 травня 2017 року надіслано судом касаційної інстанції у серпні 2017 року

Відповідно до частини третьої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подається заява про перегляд, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що строк подання заяв про перегляд підлягає поновленню, оскільки наведені заявниками причини пропуску строку є поважними та підтверджені доданими до заяви доказами.

Разом з тим, перевіривши доводи заявників, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У справі, рішення в якій просять переглянути заявники, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, керувався положеннями статей 152 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_978/ed_2017_03_23/pravo1/T012768.html?pravo=1>, 198 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1203/ed_2017_03_23/pravo1/T012768.html?pravo=1> та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_03/pravo1/REG3647.html?pravo=1> та дійшов висновку про те, що технічна документація на приватизацію спірних земельних ділянок сторін була розроблена без дотримання вимог законодавства, а саме не була проведена кадастрова зйомка із геодезичним встановленням меж земельної ділянки з перенесенням їх в натуру (на місцевість) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка. Крім того, суди встановили, що фактичні розміри земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, переданих у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_4, не відповідають розмірам, зазначеним у рішеннях Харківської міської ради та накладаються одна на одну.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України містяться висновки про те, що позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

У справі, в якій прийнято надані заявниками для порівняння постанови та у справі, рішення в якій просять переглянути заявники, встановлено різні фактичні обставини.

Підстави для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.

За таких обставин вважати заяви ОСОБА_4 та Харківської міської ради обґрунтованими немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Поновити ОСОБА_4 та Харківській міській раді строк подання заяв про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року.

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до Харківської міської ради, ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Геокомплекс» про часткове скасування рішень та відновлення меж земельних ділянок за заявами ОСОБА_4 та Харківської міської ради про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк