Ухвала суду № 70663954, 14.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

14 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, клопотання про поновлення строку подання заяви про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна, про визнання договору іпотеки недійсним,

в с т а н о в и л а :

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 19 жовтня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.

Апеляційний суд Київської області 18 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції залишила без змін.

08 листопада 2017 року ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_8, звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 257 - 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого та 06 вересня 2017 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права. На підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, він посилається на постанову Верховного Суду України від 18 березня 2015 року.

Крім того, заявник долучив до заяви постанову Верховного Суду України від 20 січня 2009 року, ухвалену за наслідками провадження Верховного Суду України за винятковими обставинами.

Водночас заявник порушує питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судових рішень.

Відповідно до частин першої та третьої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, або з дня прийняття постанови Верховного Суду України, на яку здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2017_08_03/pravo1/T041618.html?pravo=1>, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Установлено, що ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, постановлена 21 червня 2017 року.

Судові рішення, на які заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ухвалено 18 березня 2015 року та 22 лютого і 06 вересня 2017 року.

Отже, строк для подання заяви про перегляд судових рішень з урахуванням дати наданих заявником для порівняння судових рішень спливає 06 грудня 2017 року.

Оскільки заявник звернувся із заявою до Верховного Суду України 08 листопада 2017 року (згідно з поштовим штемпелем на конверті), то відсутні правові підстави щодо розгляду клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку для подання указаної заяви.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 21 червня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком про наявність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав за межами трирічної позовної давності. При цьому суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2017_07_19/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг позовної давності для нього почався з моменту, коли він довідався або міг довідатися про порушення свого права, тобто з листопада 2012 року.

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив з того, що:

- оскільки відповідачі не виконали взятих на себе зобов'язань за договором споживчого кредиту, не повернули грошових коштів позикодавцю у строк та в порядку, передбаченому умовами договору, то з них на користь позивача підлягають стягненню визначена договором заборгованість та інші суми, пов'язані з неналежним виконанням відповідачами грошового зобов'язання (ухвала від 06 вересня 2017 року);

- за захистом порушеного права особа звернулась до суду поза межами позовної давності (ухвала від 22 лютого 2017 року).

Отже, порівняння наведених судових рішень не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Постанова Верховного Суду України від 20 січня 2009 року не може слугувати підтвердженням передбачених пунктами 1 чи 4 частини першої статті 355 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2017_03_23/pravo1/T041618.html?pravo=1> підстав перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки ухвалена за наслідками провадження Верховного Суду України за винятковими обставинами.

У постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року, на яку посилається заявник, міститься правовий висновок про те, що за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, відсутні й підстави для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року у зв'язку з її невідповідністю висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року, оскільки ухвала суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не суперечить цьому висновку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна, про визнання договору іпотеки недійсним за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовити.

Клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку подання заяви про перегляд указаних судових рішень залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко