Ухвала суду № 70626463, 28.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Маличівській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 4 липня 2017 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила:

у лютому 2017р. ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № МL-006/2100/2008 від 12 серпня 2008р. в розмірі 56 088,34 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 1 789 136грн. 11коп., з яких заборгованість за кредитом у сумі - 57 307,30 доларів США, заборгованість по відсоткам у сумі 14 698,52 доларів США та стягнення з відповідачів судових витрат.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 12 серпня 2008р. між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № МL-006/2100/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 121 000,00 доларів США.

Пунктом 1.5.1. частини №2 кредитного договору визначено, що повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено договором. 12 січня 2009р. сторони уклали додатковий договір № 1, яким виклали графік платежів у новій редакції.

У подальшому додатковими договорами № 2 від 12 травня 2009р. та № 3 від 12 вересня 2014 р. був змінений порядок застосування процентної ставки та графік платежів викладено в новій редакції.

Позивач посилався на те, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 12 серпня 2008р. був укладений договір поруки № SR - 006/2100/2008 з ОСОБА_3, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі, а відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

Позивач стверджував, що виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, однак, в порушення умов кредитного договору, позичальником не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачено відсотки у строки, передбачені графіком платежів, у зв'язку із чим

- 2 -

станом на 21 жовтня 2016р. у відповідача виникла заборгованість у розмірі 70 786,86 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 56 088,34 доларів США і заборгованості по відсоткам у сумі 14 698,52 доларів США., що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості становить 1819 475грн. 29коп.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 липня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 786,86 доларів СІІІА, що еквівалентно 1 819 475грн. 30коп., яка складається з:

- 56 088,34 доларів США, що еквівалентно 1 441 670грн. 80коп.- заборгованість за кредитом;

- 14 698,52 доларів США, що еквівалентно 377 804грн. 50коп.-заборгованість по відсоткам, в решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з кожного на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» судовий збір у розмірі 13 646грн. 07коп.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача посилається на невідповідність рішення суду обставинам справи, оскільки факту визнання позову представником відповідача, на що посилається суд у своєму рішенні, під час розгляду справи не було.

Також представник відповідача вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, що позбавляє відповідача можливості звернутися із заявою про застосування строків позовної давності.

Крім того, представник відповідача стверджує, що позивачем неправомірно не були враховані у погашення заборгованості платежі у сумі 350 доларів США, внесені відповідачем 12 вересня 2014р., 13 жовтня 2014р., 5 листопада 2014р. та 3 грудня 2014р.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 не оскаржується, тому відповідно до положень ст. 303 ЦПК України не є предметом апеляційного розгляду.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.178, 189, т.1, с.с.20 т.2), жодного разу у судове засідання не з'явився, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представників позивача, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 12 серпня 2008р. між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-006/2100/2008, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 121 000 доларів США на придбання нерухомого майна, який позичальник зобов'язалася повернути щомісячними платежами до 12 серпня 2036р. та сплачувати за користування кредитом проценти у розмірі 5,49%+FIDR.

Також сторонами договору був погоджений графік щомісячних платежів.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 серпня 2008р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № SR-066/2100/2008.

У подальшому банк та ОСОБА_1 укладали додаткові договори № 1 від 12 січня

- 3 -

2009р. та № 2 від 12 травня 2009р., якими вносилися зміни до кредитного договору з приводу порядку нарахування процентів, підстав для дострокового повернення кредиту, розміру відповідальності за порушення зобов'язань за кредитним договором, та викладалися у новій редакції графіки платежів.

12 вересня 2014р. між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір № 3 до кредитного договору № ML-006/2100/2008 від 12 серпня 2008р., за яким сторони погодили, на період з 12 вересня 2014р. по 11 грудня 2014р. для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка у розмірі 6% річних, а на період з 12 грудня 2014р. до повного виконання боргових зобов'язань - плаваюча процентна ставка у розмірі 6,02% річних + FIDR. Також сторонами був викладений у новій редакції графік щомісячних платежів.

Пунктом 2.1.5.2. додаткового договору сторони визначили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов'язань за кредитним договором. Зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 60 календарних днів з дати отримання вимоги.

Згідно додатку № 1 до додаткового договору № 3 від 12 вересня 2014р. сторони визначили, що станом на 12 вересня 2014р. розмір кредиту становить 56 088,34 доларів США та розмір процентів - 677,14 доларів США.

12 травня 2009р. та 12 вересня 2014р. між банком та поручителем були укладені додаткові договори до договору поруки № SR-066/2100/2008 від 12 серпня 2008р.

З наданого суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 21 жовтня 2016р. у позичальника наявна заборгованість у розмірі 70 786,86 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 56 088,34 доларів США та заборгованості за процентами у сумі 14 698,52 долара США.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість та право банку вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Під час судового розгляду відповідачем ОСОБА_6 не заявлялося, що банком не були виконані зобов'язання за кредитним договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення

- 4 -

повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З приєднаних до апеляційної скарги квитанцій вбачається, що після укладення 12 вересня 2014р. додаткового договору № 3 ОСОБА_1 на виконання погодженого сторонами графіку платежів було внесено 12 вересня 2014р., 13 жовтня 2014р., 5 листопада 2014р. та 3 грудня 2014р. по 350 доларів.

З наданого апеляційному суду розширеного розрахунку заборгованості вбачається, що внесені позичальником вищезазначені платежі були зараховані банком на погашення процентів за користування кредитом, як було передбачено додатковим договором № 3.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем суду першої інстанції не був наданий деталізований розрахунок заборгованості по процентам, колегія суддів вважає правомірним.

Разом з цим, вказана неповна була усунена під час апеляційного розгляду, позивача було зобов'язано надати деталізований розрахунок заборгованості із зазначенням дат платежу та розміру внесених грошових коштів, що було виконано позивачем. Наданим апеляційному суду деталізованим розрахунком заборгованості підтверджений розмір заборгованості, який був зазначений позивачем у позовній заяві.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Отже, вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення кредитної заборгованості або не доведе іншого розміру заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запечень.

Частиною 2 статті 10 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Під час апеляційного розгляду відповідачу ОСОБА_1 було запропоновано надати свій розрахунок заборгованості, а також роз'яснено право заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи для перевірки правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості. Однак, ні відповідач, ні її представник таким право не скористалися і свій альтернативний розрахунок суду не надали, а клопотання про призначення експертизи відкликали.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав вважати наданий позивачем розрахунок заборгованості неналежним доказом, не має. Крім того, підписавши додатковий договір № 3 12 вересня 2014р. та додаток № 1 до цього договору, відповідач ОСОБА_1 погодила, що станом на вказану дату заборгованість за тілом кредиту становила 56 088,34 доларів США, а заборгованість про процентами - 677,14 доларів США.

З наданих суду документів встановлено, що станом на 12 грудня 2014р. після внесення позичальником платежів, заборгованість за процентами становила 127,81 долара, після 3 грудня 2014р. ОСОБА_1 платежів на погашення заборгованості не вносила, а тому у банку виникло право на вимогу про дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості та сплату процентів за фактичне користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги про те, що не надання позивачем деталізованого розрахунку заборгованості позбавило можливості відповідача подати заяву про застосування позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, так як з наданого позивачем суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж на погашення тіла

- 5-

кредиту позичальником здійснено 12 серпня 2014р., а заборгованість за процентами нараховувалася, починаючи з 28 листопада 2014р.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ненадання, на думку відповідача, належних доказів у підтвердження позовних вимог, не позбавляє відповідача права подати заяву про застосування позовної давності до будь-якої позовної вимоги.

Твердження у апеляційній скарзі про неправомірність стягнення з ОСОБА_1 судового збору у сумі 30 021,20грн., так як вона не має матеріальної можливості сплатити вказану суму, не ґрунтуються на нормах процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрат.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 27 292,13грн. - 1,5% від ціни позову, що відповідає п.п.1.п.1.ч.1. ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Рішенням суду з ОСОБА_6 на користь позивача стягнуто 13 646грн. 07коп. сплаченого банком судового збору, що відповідає положенням ч. 1 ст. 88 ЦПК України. При цьому, вказаною нормою процесуального права не передбачена можливість звільнити сторону, не на користь якої ухвалено рішення, від повернення стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею судові витрати, враховуючи матеріальний стан сторони.

Доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні суду неправомірно зазначено про підтримання представником відповідача ОСОБА_2 позову та про прохання задовольнити його у повному обсязі, є обґрунтованими, так як з журналу судового засідання вбачається, що представник відповідача заперечував проти позову, а у судових дебатах просив у позові відмовити.

Також обґрунтованим є посилання у апеляційній скарзі на відсутність у рішенні суду зазначення викладу дійсної позиції представника відповідача і не викладено мотивів, з яких були відхилені доводи представника відповідача, що є порушенням вимог ст. 215 ЦПК України.

Однак, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення судом норм процесуального права в частині складання тексту рішення суду, не призвело до неправильного вирішення даного спору, неповнота, допущена судом першої інстанції, була усунена під час апеляційного розгляду, відповідачу ОСОБА_1 та її представнику була надана можливість надати додаткові докази у підтвердження своїх заперечень, були задоволені їх клопотання про витребування детальних розрахунків заборгованості, які не були ними спростовані, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову.

Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, допущені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

- 6 -

двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: