Рішення № 70626413, 22.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4

на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що внаслідок дій відповідача 26.06.2016 року було затоплено належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_9 проживає двома поверхами вище у квартирі №83 цього ж будинку. Факт залиття підтверджується актом обстеження від 29.06.2016 року, що складений комісією ЖЕД «Липкижитлосервіс», у якому вказано, що причиною затоплення було разове залиття з квартири АДРЕСА_1 у місті Києві. Цим же актом встановлено пошкодження внаслідок залиття. Вартість проведення ремонту квартири позивачів становить 99631,00 грн. згідно із зведеним кошторисним розрахунком вартості об'єкта будівництва від 05.07.2016 року, складеним КП «Керуюча кампанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». У добровільному порядку відповідач не відшкодувала завдану матеріальну шкоду, а тому просили суд стягнути з відповідача на їх користь матеріальної шкоди у розмірі 99631,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн..

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 99631,00 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2366,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року у даній справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, просить заочне рішення суду скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невірну оцінку доказів, невстановлення особи винної в можливому нанесенні матеріальної та моральної шкоди і причинно - наслідкового зв'язку між начебто існуючою шкодою та діями (бездіяльністю) ОСОБА_5

В обґрунтування зазначив, що суд відкрив провадження у справі до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_5 проживає у Франції вже понад 15 років, у квартирі №83 проживає її мати ОСОБА_10, яка до участі у справі не залучена. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, зазначивши у оскаржуваному рішенні про те, що відповідач була повідомлена про розгляд справи належним чином, оскільки доказів отримання ОСОБА_5 судових повісток матеріали справи не містять. Суд помилково вважав доведеною вину відповідача, оскільки не будучи власником квартири №83 та її користувачем, вона не могла спричинити залиття, внаслідок якого пошкоджено квартиру належну позивачам. Зазначив про те, що суд у порушення вимогам матеріального закону і фактичних обставин справи не з'ясував належним чином чи існує між винними діями відповідача та настанням негативних наслідків у вигляді пошкодження квартири позивачів внаслідок залиття причинно - наслідковий зв'язок, не врахував, що квартира №83 знаходиться на 10 поверсі, а квартира 75 на восьмому, а між ними знаходиться квартира №79, з якої могло відбуватися залиття квартири позивачів.

Вказав також на те, що суд першої інстанції визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка була завдана позивачам, помилково взяв до уваги зведений кошторис розрахунку вартості об'єкта житлового фонду Печерського району м. Києва від 05.07.2016 року, оскільки КП по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», не надано доказів наявності в них прав щодо проведення оцінювання майна, майнових прав та/або проведення товарознавчих експертиз вартості майна. Такі дії уповноважені вчиняти тільки суб'єкти оціночної діяльності згідно ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Суд скористався неналежним доказом, так як акт від 29.06.2016 року не може замінити проведення оцінки професійним оцінщиком зареєстрованим в Фонді майна України або експертом, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України.

Необґрунтованим та незаконним вважає рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки суд не встановив причинно - наслідкового зв'язку між хворобою ОСОБА_2 та подіями залиття, яке сталося, взявши до уваги довідку від 08.07.2016 року, видану Госпіталем ВМУ СБУ, яка є неналежним доказом на підтвердження наявності підстав для стягнення моральної шкоди.

Вважає безпідставним стягнення з ОСОБА_5 судових витрат у розмірі 2366,31 грн., оскільки зменшивши розмір моральної шкоди до 5000,00 грн. суд повинен був зменшити розмір судового збору, який підлягає стягненню з 1370,00 грн. до 137,00 грн.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Позивачі та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, заочне рішення суду просили залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Третя особа у судове засідання явку свого представника не забезпечила, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надіслала до суду заперечення на апеляційну скаргу, у яких, зокрема, просить проводити розгляд справи без участі їхнього представника, апеляційну скаргу відхилити, заочне рішення залишити без змін. Колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи. Неявка вказаної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого заочного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.3 ЦПК України).

Згідно зі ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Таким чином, поняття сторін у цивільному судочинстві пов'язане з поняттям суб'єктів спору про право, яке віднесено законом до юрисдикції загального суду.

Так, відповідно до вимог ст.151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію.

Положеннями ст. ст. 319, 312 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З системного аналізу норм чинного цивільного законодавства України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов`язок спростування презумції вини шляхом доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2016 року сталося залиття квартири АДРЕСА_1

Відповідно до договору купівлі - продажу від 12.10.1997 року, реєстраційний номер 8027-2940, квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_11 та ОСОБА_2 придбали в рівних частках (по Ѕ частини) вказану квартиру. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого 31.05.2016 року за реєстраційним номером 498 ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_11 Таким чином, позивачі є власниками (кожна по 1/2 частці) квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Київської міської ради від 13.11.2014 № 373/373 «Про повернення історичних назв та перейменування вулиць, площ, провулків у місті Києві», відповідно до пункту 41 частини першої статті 26, пункту 1 статті 37, пункту 1 частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Київської міської ради від 20.11.1997 № 260 «Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій Української революції 1917-1920 років», листа Українського інституту національної пам'яті від 11.07.2014 № 01/329, враховуючи протокол засідання комісії з питань найменувань від 29.09.2014 № 1 та з метою збереження історичного спадку територіальної громади міста Києва, перейменовано провулок, що розташований від вулиці ПилипаОрлика до тупика у Печерському районі з «провулок Чекістів», на честь КостяГордієнка.

29 червня 2016 року комісією ЖЕД «Липкижитлосервіс» проведено обстеження та складено акт, відповідно до якого причиною залиття квартири №75 є разове залиття з вище розташованої квартири АДРЕСА_1. В акті зазначено, що власники цієї квартири доступу аварійній службі до неї не надали. Комісією в квартирі позивачів зафіксовано наявні пошкодження: у приміщенні коридору, площею 6,8 кв.м., спостерігаються сліди залиття на стелі по всій площі відшарування шпалер; на стінах спостерігаються сліди залиття та відшарування шпалер по всій площі; на підлозі спостерігається деформація та здуття паркету до 3 кв.м; у приміщенні ванної кімнати, площею 2,8 кв.м. спостерігаються сліди залиття по стелі до 1 кв.м., матеріал - шпалери; у приміщенні житлової кімнати, площею 15,9 кв.м. на стелі спостерігаються сліди залиття до 4 кв.м., матеріал - шпалери; на стінах спостерігаються сліди залиття до 2 кв.м, матеріал - шпалери.

Згідно з Зведеним розрахунком вартості ремонту квартири АДРЕСА_1, виготовленим КП Керуюча кампанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» вартість ремонту квартири позивачів становить 99631,00 грн.

Отже, з урахуванням наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що факт залиття квартири АДРЕСА_1 відбувся через разове залиття вище розташованою квартирою АДРЕСА_1.

Вказана обставина підтверджується актом складеним 29.06.2016 року комісією ЖЕД «Липкижитлосервіс», який відповідає встановленим законом вимогам, відповідач не спростувала фактів зазначених у вище наведеному акті.

Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій» у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, форма якого передбачена додатком № 4.

Згідно Додатку № 4 в акті повинні бути відображені: дата складання акту (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Отже, з наведеного вбачається, що комісією було дотримано основні вимоги та акт про залиття квартири складений без порушення вимог Закону.

Та обставина, що при складані акту про залиття власники квартири №83 не допустили аварійну службу до квартири не спростовує той факт, що залиття сталося не з вини власників квартири № 83, а з вини власників квартири, що знаходиться під квартирою №83 та над квартирою №75. Як пояснили суду позивачі, квартира, що розташована над їхньою квартирою також була залита з квартири відповідачки.

Так, при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно із перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач, у свою чергу, відсутність його вини в заподіянні шкоди.

Доказів на підтвердження того, що залиття квартири позивачів сталося не з вини власників квартири №83 стороною відповідача не надано. Представник відповідача ОСОБА_4 таких доказів до суду апеляційної інстанції не надав, встановлених обставин щодо факту залиття не спростував.

Виходячи із встановлених обставин справи, доведеності факту залиття квартири позивачів із-за винних дій власників квартири №83, наявності причинно - наслідкового зв'язку між винними діями власників квартири та настанням негативних наслідків у вигляді пошкодження належної позивачам квартири, колегія суддів дійшла висновку, що винними діями власників квартири №83 позивачам у справі завдано майнової шкоди, яка підлягає стягненню із власників квартири АДРЕСА_1.

Так, відповідно до вимог ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір майнової шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачів, колегія суддів бере до уваги наданий позивачами Зведений розрахунок вартості ремонту квартири АДРЕСА_1, розроблений КП «Керуюча кампанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», відповідно до якого вартість проведення ремонту квартири позивачів становить 99631,00 грн.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Даний розрахунок не спростований відповідачем та її представником ОСОБА_4 Будь - яких інших доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України стороною відповідача у розпорядження апеляційного суду не надано.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 у рівних частинах (по Ѕ кожна), то відповідно матеріальна шкода підлягає відшкодуванню на користь кожного з позивачів пропорційно належних їм частин квартири, відповідно до Зведеного розрахунку вартості ремонту квартири АДРЕСА_1, розробленого КП Керуюча кампанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва.

Твердження ОСОБА_4 про те, що зведений кошторис розрахунку вартості об'єкта житлового фонду Печерського району м. Києва від 05.07.2016 року є неналежним доказом у справі, оскільки КП по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» не надано доказів наявності в нього прав щодо проведення оцінювання майна, майнових прав та/або проведення товарознавчих експертиз вартості майна, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Так, відповідно до «Правил визначення вартості робіт з ремонту устатковання та обладнання, які виконуються на об'єктах житлово-комунального господарства» кошторисна вартість ремонту визначається зведеним кошторисним розрахунком вартості ремонту та зведенням витрат. Зведений кошторисний розрахунок розробляється на основі відомостей дефектів (обсягів робіт), робочих креслень, проектної документації.

Зведені кошторисні розрахунки вартості ремонту складаються на основі об'єктних кошторисів і кошторисних розрахунків на окремі види витрат.

Пунком 7 вказаних правил передбачено порядок складання зведених кошторисних розрахунків вартості ремонту та зведень витрат.

Так, зведений кошторисний розрахунок вартості ремонту - це кошторисний документ, що визначає повну кошторисну вартість усіх об'єктів ремонту, передбачених проектною документацією або відомістю дефектів, включаючи кошторисну вартість ремонтних робіт, витрати на придбання та виготовлення устатковання, запасних частин та інвентарю, а також усі інші витрати.

Зведений кошторисний розрахунок вартості ремонту розробляється в складі проектно-кошторисної документації за формою N 1, наведеною у додатку 11 до цих Правил, і затверджується керівником підприємства (установи, організації) - замовника або уповноваженою ним особою.

Як вбачається, зведений кошторис розрахунку вартості об'єкта житлового фонду від 05.07.2016 року складений КП «Керуюча кампанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» у відповідності до «Правил визначення вартості робіт з ремонту устатковання та обладнання, які виконуються на об'єктах житлово-комунального господарства» та Форм встановлених як додатки до цих правил. Будь яких доказів на спростування розміру майнової шкоди відповідач суду не надала.

Щодо посилань апеляційної скарги на те, що ОСОБА_9 є неналежним відповідачем у справі колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Таким чином, поняття сторін у цивільному судочинстві пов'язане з поняттям суб'єктів спору про право, яке віднесено законом до юрисдикції загального суду.

Частина 1 ст. 30 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.

На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З наведених норм закону вбачається, що саме на позивачів покладено обов'язок визначати коло осіб, до яких пред'явлено ті чи інші вимоги, а також зазначити третіх осіб у справі. Суд не наділений правом з власної ініціативи залучати до участі у якості відповідачів, співвідповідачів тих чи інших осіб.

Як вбачається, позивачі звернулися із даним позовом до суду, у якому відповідачем зазначили ОСОБА_5

У відповідності до вимог ч.3 ст. 122 ЦПК України судом було зроблено запит до відділу адресно - довідкової роботи ГУ ДМС України в місті Києві, відповідно до наданої інформації якого ОСОБА_5 зареєстрована у АДРЕСА_1 згідно даних від 08.07.1997 року. Відомості надані станом на 09.08.2016 року.

Так, під час розгляду даної справи апеляційним судом здійснювалися заходи щодо встановлення обставин справи спрямовані на отримання інформації щодо того, хто є власниками квартири АДРЕСА_1 та хто станом на 26.06.2016 року був зареєстрований у цій квартирі.

Проте, представником відповідача ОСОБА_4 такі дії суду категорично заперечувалися, він не надав суду доказів та інформації стосовно того хто був зареєстрований у АДРЕСА_1 та хто є власниками даної квартири. У зв'язку із чим апеляційним судом було витребувано від Печерської районної у м. Києві державної адміністрації довідку Форми №3 із зазначенням такої інформації. Проте відповідь станом на 22.11.2017 року від Печерської районної у м. Києві державної адміністрації не надійшла.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу повідомила на виконання вимог ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25.10.2017 року про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року не заводилася.

Також, з метою встановлення кола осіб, які прийняли спадщину від ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, який проживав у АДРЕСА_1 та був власником 1/3 її частці, апеляційним судом було витребувано від Шостої державної нотаріальної контори (у випадку відкриття такої справи) матеріали спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_15 Проте відповіді до апеляційного суду не надійшло.

Із наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про право власності на житло від 18.10.1995 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_14 та ОСОБА_10

Так, згідно ч. 1 ст. 151 ЖК УРСР громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі положень ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Відомостей щодо того хто прийняв спадщину після його смерті судом не отримано. Відтак, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_5 як спадкоємці за законом померлого ОСОБА_14 прийняли спадщину у рівних частинах, вони зареєстровані в зазначеній квартирі. Доказів того, що вони відмовились від прийняття спадщини матеріали справи не містять. Не зважаючи на те, що така спадщина не оформлена відповідно до вимог діючого законодавства, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 вважаються таким, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_14, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, кожна по 1/6 частці квартири, а отже є співвласниками квартири АДРЕСА_1, кожна по 1/2 частці, які складаються з 1/3 частки (отриманої внаслідок приватизації) та 1/6 частки (прийнятої після смерті ОСОБА_16.).

Доказів на спростування зазначеного ОСОБА_4 суду не надав. Проти встановлення зазначених обставин заперечував.

Отже, прийнявши в установленому законом порядку спадщину, відповідач ОСОБА_9 з часу її відкриття набула речові права на частину успадкованої квартири - право володіння та право користування нею і, відповідно, обов'язки по її утриманню. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає у відповідача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

ОСОБА_5 як спадкоємець частини майна померлого ОСОБА_14, яка прийняла спадщину у визначений законом спосіб і зареєстрована у зазначеній квартирі, а тому зобов'язана забезпечувати належний догляд за станом квартири, у тому числі не створювати умови для аварійних ситуацій.

Однак, вказані обов'язки ОСОБА_5 не виконала, що призвело до залиття квартири позивачів.

Та обставина, що ОСОБА_5 у квартирі №83 не проживає та не отримувала свідоцтва про право на спадщину, не звільняють її від виконання своїх обов'язків по належному догляду за власним та спадковим майном.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що ОСОБА_5 є належним відповідачем у справі. Ні ОСОБА_5, ні її представником ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження відсутності вини ОСОБА_5 у залитті квартири позивачів.

Разом з тим, встановлюючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5, колегія суддів бере до уваги встановлені у судовому засіданні апеляційної інстанції обставини щодо наявності двох співвласників квартири №83, на яких законом покладено однаковий обов'язок щодо понесення відповідальності в заподіянні шкоди позивачам внаслідок залиття їх квартири, а тому, враховуючи що позовні вимоги пред'явлено лише до одного власника квартири №83 ОСОБА_5, вважає, що з ОСОБА_5 підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 49815,50 грн., оскільки позовні вимоги пред'явлені до суду двома позивачами, які є власниками квартири № 75, яка пошкоджена внаслідок залиття, яке сталося з квартири №83, вказана матеріальна шкода підлягає відшкодуванню на користь кожного з позивачів пропорційно належних їм частин квартири, а саме по 24907,75 грн. на користь кожного з позивачів окремо.

Посилання щодо відсутності вини ОСОБА_5 в заподіянні шкоди позивачам, оскільки вона не проживає у вказаній квартирі вже понад 15 років, колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

Положеннями ст. ст. 319, 312 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року, споживач зобов'язаний своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з власної вини.

Оскільки ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1, та не в залежності від того чи проживає вона в ній чи ні, несе відповідальність як власник за неналежне утримання майна, в даному випадку є залиття квартири позивачів, яке сталося через неналежне утримання власниками квартири № 83 цього будинку. Відповідачем не доведено відсутність її вини в залитті квартири позивачів. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що залиття квартири позивачів сталося саме з вини ОСОБА_5, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, оскільки протилежного стороною відповідача суду не доведено. Відтак, остання має відповідати за завдану залиттям квартири майнову шкоду.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_5 як необґрунтовані виходячи з наступного.

Положеннями статті 74 ЦПК України встановлено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно із вимогами ч.1 ст.77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Як вбачається, зареєстрованим у визначеному законом порядку місця проживання ОСОБА_5 є квартира АДРЕСА_1, що підтверджується наданою відділом адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві. Будь - яких відомостей щодо зміни місця проживання ОСОБА_5 у визначеному законом порядку до відповідних органів не подавала.

Із повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що судові повістки були отримані матір'ю відповідача ОСОБА_10, яка також є власником частини квартири АДРЕСА_1 та проживає у ній, яка отримавши повістку щодо розгляду судом вказаної справи у порядку ст. 76 ЦПК України повинна була повідомити адресата про отримання відповідного судового повідомлення. Відтак, з урахування зазначених норм закону, ОСОБА_5 вважається належно повідомленою про розгляд судом даної справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 09.02.2013 року ОСОБА_5 надала ОСОБА_4 право діяти від її імені та в її інтересах, що підтверджується довіреністю.

Із розписки про повідомлення часу та дати розгляду даної справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_4 був повідомлений про розгляд справи належним чином, що у відповідності до положень ч. 5 ст. 76 ЦПК України вважається належним повідомленням відповідача про розгляд справи.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається, задовольнивши вимогу про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд першої інстанції врахував довідку від 08.07.2016 року, видану Госпіталем ВМУ СБУ у тому, що ОСОБА_2 знаходилася на лікуванні у вказаному медичному закладі з 29.06.2016 року по 08.07.2016 року.

Так, відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням її майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як вбачається із довідки від 08.07.2016 року виданої Госпіталем ВМУ СБУ. Погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 сталося через три дні після залиття належної їй квартири, що призвело до госпіталізації ОСОБА_2

Даних обставин стороною відповідача не спростовано. Посилання ОСОБА_4 на те, що у даній довідці не зазначено чи було це планове обстеження, не зазначено діагнозу, тощо, колегією суддів відхиляється, оскільки із даної довідки вбачається, що позивач ОСОБА_2 була госпіталізована, а не відправлена на планове лікування.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи наведені правові норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази та, дотримуючись вимог чинного законодавства, об'єктивно визначив розмір моральної шкоди.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача пояснював та наполягав на тому, що залиття квартири позивачів відбулося не з вини відповідача, проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього колегії суддів не надано.

Щодо тверджень ОСОБА_4 про неправомірне стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року, визначені ЦПК види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов'язок нести інші витрати, не передбачені законодавством. Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним.

Як вбачається, позивачі звернулися до суду із позовом, у якому просили стягнути завдану матеріальну та моральну шкоду. При зверненні до суду із даним позовом ними було сплачено судовий збір за майнову та немайнову вимогу у визначеному розмірі.

У відповідності до вимог статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК України та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Посилання ОСОБА_4 на те, що зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд повинен був зменшити розмір судового збору, який підлягав сплаті за заявлену немайнову вимогу, оцінюється критично, оскільки такі посилання суперечать зазначеним вище норман закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції перевіряючи доводи позовної заяви, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, порушення норм процесуального та матеріальногоправа, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому дане рішення у відповідності до положень ст. 309 ЦПК України в частині стягнення з ОСОБА_5 матеріальної шкоди та судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь кожного з позивачів окремо матеріальної шкоди у розмірі 24907,75 грн.

В іншій частині заочне Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року підлягає залишенню без змін.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України з урахуванням задоволених вимог стягненню з ОСОБА_5 на користь кожного з позивачів підлягають судовий збір по 591,58 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 матеріальної шкоди та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 24907,75 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 591,58 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 24907,75 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 591,58 грн.

В іншій частині заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: