Постанова № 70620604, 27.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року Справа № 922/1706/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В.,суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Павловський Р.О. (адвокат), договір про надання правової допомоги від 30.06.2017р., від відповідача:Петросян А.С. (адвокат), ордер серії КС №337505 від 27.11.2017р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017у справі№922/1706/17 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер"простягнення 823353,31 грн. та визнання недійсною додаткової угоди від 05.02.2016 до договору поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс" (надалі - ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс", Товариство, Компанія, постачальник) звернулось з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" (надалі - ТОВ "Курганський бройлер", покупець, боржник) про визнання недійсною додаткової угоди від 05.02.2016 (додаткова угода) до договору поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015 (далі - договір), укладеної між сторонами, та про стягнення 823353,31 грн., з яких 680000 грн. основного боргу, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.06.2017 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду від 05.02.2016 з моменту її укладення. Стягнуто з ТОВ "Курганський бройлер" на користь ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" 680000 грн. основного боргу за договором, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн.

Рішення мотивоване приписами статей 92, 215, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, застосувавши які місцевий господарський суд виходив з того, що оспорювана додаткова угода, як правочин прощення боргу покупця, є недійсною як така, що укладена директором ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" ОСОБА_6 з перевищенням повноважень, передбачених п.п.4.3, 4.12 Статуту Компанії, оскільки її керівник не отримав погодження загальних зборів на вчинення цього правочину, а з огляду на часткове виконання покупцем зобов'язань за додатковою угодою шляхом сплати заборгованості в сумі 4898843 грн. замість необхідних до сплати 5034713,30 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку постачальника, виключається можливість прощення позивачем боргу в сумі 680000 грн., який відповідач зобов'язаний оплатити разом з інфляційними втратами та 3% річних, нарахованими у зв'язку з простроченням сплати основного боргу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 (головуючий суддя Барбашова С.В., судді Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.) рішення скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нове рішення, апеляційний суд керувався статтями 145, 203, 215, 654 Цивільного кодексу України та статтями 33, 34, 43, 101, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання недійсною додаткової угоди з огляду на те, що Статутом ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" (в редакції від 17.12.2015р.) право виконавчого органу цього товариства на укладення угод про внесення змін до чинних договорів та на розпорядження майном та коштами постачальника не обмежено, тому директор Компанії ОСОБА_6 уклав додаткову угоду до договору поставки без порушення наданих йому повноважень. При цьому суд апеляційної інстанції, оцінивши надані відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції копії виписок з банківських рахунків ТОВ "Курганський бройлер" за період з 09.02.2016р. по 15.02.2016р. (а.с.129-134 том 1), зазначив про доведеність сплати покупцем боргу в сумі 5034713,30 грн., зазначеній у п.8 додаткової угоди, в зв'язку з чим, має юридичну силу обов'язок постачальника за договором щодо прощення відповідачу частини боргу в розмірі 680000 грн., передбаченого п.9 додаткової угоди, як наслідок, безпідставним є нарахування позивачем 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник у поданій скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, приписів статей 203, 215, 605, 625, 1053 Цивільного кодексу України, наголошуючи на тому, що хоча додаткова угода не є самостійним правочином, але вона є новацією і всупереч приписам Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" оформлене нею прощення боргу відповідача відбулося без згоди загальних зборів учасників та спричинило майнову шкоду, що є порушенням прав третіх осіб (учасників товариства). Крім того скаржник вважає, що укладанням оспорюваної додаткової угоди борг, який виник з договору поставки, був фактично замінений позиковим зобов'язанням без згоди загальних зборів ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс", а суд першої інстанції, посилаючись на наявні у справі банківські виписки по рахунку позивача з призначенням платежу: "опл.зг.дод.уг. від 05.02.2016р. до дог. №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015р. за комбікорм продукції (Курганський бройлер)", дійшов вірного висновку про неповну сплату покупцем суми (5034713,30 грн.), зазначеної у п.8 додаткової угоди, та обумовлені цим відсутність обов'язку Компанії щодо прощення відповідачу 680000 грн. боргу та правомірне нарахування кредитором інфляційних втрат і 3% річних на прострочену суму боргу.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.11.2015р. між ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" (постачальник) та ТОВ "Курганський бройлер" (покупець) було укладено договір поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ, предметом якого є поставка комбікормової продукції для вирощування птиці бройлерів та тварин, що в вирощується на фермах (надалі - продукція), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначені специфікаціями до договору та товарно-супровідними документами на кожну окрему партію продукції (п.1.1 договору).

Згідно з п.п.4.1, 4.2 договору вартість, кількість, найменування, одиниця виміру продукції визначається у специфікаціях до даного договору. Загальна сума даного договору складається з вартості отриманої та оплаченої продукції протягом строку дії даного договору.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що розрахунок за продукцію здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленої продукції на розрахунковий рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з дати поставки продукції та належним чином оформлених документів, зазначених у п.3.11 даного договору.

05.02.2016р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору, у п.1 якої сторони підтвердили, що на дату укладення цієї угоди, на виконання договору поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ/О від 05.02.2016, постачальник здійснив поставку комбікорму ПК 6-6 та ПК 6-6 Ф на загальну суму 11239159,20 грн., в тому числі ПДВ відповідно до перелічених видаткових накладних.

У п.2 додаткової угоди сторони погодили, що частково за взаємною згодою сторін, товар був повернутий на загальну суму 1608869,40 грн., в тому числі ПДВ відповідно до перелічених у додатковій угоді накладних.

Пунктами 6 та 7 додаткової угоди передбачено, що на дату укладання даної додаткової угоди покупець сплатив 3915576,50 грн., в тому числі ПДВ за переліченими платіжними дорученнями. На дату укладання даної угоди заборгованість відповідача за поставлений товар складає 5714713,30 грн.

У п.8 додаткової угоди сторони визначили графік погашення відповідачем боргу в розмірі 5034713,30 грн. у наступному порядку: погашення суми боргу шляхом внесення однакових періодичних платежів у розмірі 719244,76 грн. таким чином: до 10.02.2016 включно; до 12.02.2016р. включно; до 16.02.2016р. включно; до 18.02.2016р. включно; до 22.02.2016р. включно; до 26.02.2016р. включно; до 29.02.2016р. включно.

Пунктом 9 додаткової угоди встановлено, що у разі сплати частини боргу в затвердженому в п.8 порядку та виконання всіх умов даної угоди, постачальник здійснить прощення боргу, що виник за договором з сумі 680000 грн. та сторони не будуть застосовувати одна до одної штрафних санкцій, передбачених договором та/або чинним законодавством України, у тому числі пені, 3% річних, інфляційних витрат, штрафів.

Згідно п.10 Додаткової угоди покупець погоджується, що у разі невиконання умов даної додаткової угоди з боку покупця, обов'язок постачальника щодо прощення боргу у розмірі 680000 грн., що передбачено п.9 додаткової угоди, не буде мати юридичної сили та постачальник буде мати право вимагати від покупця оплати поставленого товару в повному обсязі.

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, директор ТОВ "ТД "Едельвейс" ОСОБА_6 всупереч п.п.4.2, 4.3, 4.3.2 Статуту Компанії (в редакції від 17.12.2015р.) без попереднього погодження загальних зборів учасників ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" уклав додаткову угоду, тобто діяв з перевищенням повноважень, а також відповідач має сплатити заборгованість у розмірі 680000 грн. через невиконання в повному обсязі обов'язку по оплаті товару за договором поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015.

В основу рішення судом першої інстанції покладено висновки про доведеність укладення директором ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" ОСОБА_6 додаткової угоди з перевищенням своїх повноважень, передбачених п.п.4.3, 4.12 Статуту Компанії (в редакції від 17.12.2015р.), а саме без погодження загальних зборів на вчинення цього правочину, та про обґрунтованість вимог постачальника про стягнення 680000 грн. боргу з мотивів часткового виконання покупцем зобов'язань за додатковою угодою шляхом сплати заборгованості в сумі 4898843 грн. замість необхідних до сплати 5034713,30 грн. у строк до 29.02.2016р.

В свою чергу, в основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного господарського суду про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсною додаткової угоди, оскільки Статутом ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" (в редакції від 17.12.2015р.) право виконавчого органу цього товариства на укладення угод про внесення змін до чинних договорів та на розпорядження майном і коштами постачальника не обмежено, відтак, директор Компанії ОСОБА_6 уклав додаткову угоду до договору поставки без порушення наданих йому повноважень. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що подані відповідачем копії виписок з банківських рахунків ТОВ "Курганський бройлер" за період з 09.02.2016р. по 15.02.2016р. (а.с.129-134 том 1) свідчать про сплату покупцем боргу в сумі 5034713,30 грн., зазначеній у п.8 додаткової угоди, в зв'язку з чим, виник обов'язок постачальника щодо прощення відповідачу частини боргу в розмірі 680000 грн., передбаченого п.9 цієї угоди.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як роз'яснено в п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Цивільну дієздатність юридичної особи встановлено статтею 92 Цивільного кодексу України, згідно з ч.ч.1, 2 якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 Цивільного кодексу України).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (ч.2 статті 99 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.3 статті 145 Цивільного кодексу України компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

24.11.2015р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки комбікормової продукції №13-11/76/2015/КБ/О, який діє до 31.12.2020р.

Цей договір підписаний з боку ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" директором ОСОБА_6, що діяв на підставі Статуту.

Згідно підпункту 5 пункту 4.3 Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс", на недотримання якого посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, до компетенції загальних зборів учасників товариства належить, зокрема погодження укладання правочинів щодо переведення боргу, відступлення права вимоги, надання або отримання консультаційних послуг, укладення правочинів.

Договір поставки комбікормової продукції від 24.11.2015 №13-11/76/2015/КБ/О позивачем не оспорено, тобто він є чинним та правомірним, а тому апеляційний суд правильно зазначив, що погодження укладання директором зазначеного правочину вищим органом управління (зборами учасників ТОВ "ТБ "Едельвейс") в даному випадку презюмується.

У пункті 10.2 договору сторони дійшли згоди, що додаткові угоди та додатки до даного договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

З матеріалів справи вбачається, що під час дії договору поставки та в ході виконання його умов, додатковою угодою від 05.02.2016 сторонами були внесені зміни та доповнення до чинного Договору.

Додаткова угода викладена у письмовій формі, підписана сторонами та скріплена печатками товариств, а тому в розумінні п.10.2 договору поставки є його невід'ємною частиною.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорювана позивачем додаткова угода не може вважатися самостійним (окремим) правочином щодо прощення боргу, так як має розглядатися в комплексі (нерозривній єдності) з основним договором, оскільки в силу п.12 додаткової угоди є невід'ємною частиною договору.

Більше того, ця угода стосується не лише прощення боргу, так як врегульовує інші заходи сторін, спрямовані на часткову зміну порядку розрахунків за договором у зв'язку з поставкою позивачем неякісного товару за відповідними накладними.

Зміст додаткової угоди свідчить про те, що вона спрямована на врегулювання питань щодо належного виконання обома сторонами умов договору поставки, оскільки з боку постачальника певні партії поставленого товару були неналежної якості, які підлягали поверненню продавцеві, а тому після проведених перемовин виникла необхідність вирішення даної ситуації шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Так, на момент укладення цієї угоди сторони підтвердили здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 11239159,20 грн. згідно переліку накладних (п.1 додаткової угоди), повернення неякісного товару за відповідними накладними на загальну суму 1608869,40 грн. (п.2 додаткової угоди), часткову оплату відповідачем вартості отриманого товару в сумі 3915576,50 грн. (п.6 додаткової угоди) та зафіксували наявність у відповідача боргу в сумі 5714713,30 грн. (п.7 додаткової угоди), погодили графік погашення відповідачем частини боргу в сумі 5034713,30 грн. з кінцевим терміном до 29.02.2016р. включно (п.8 додаткової угоди), а також домовились, що у разі сплати частини боргу в затвердженому в пункті 8 порядку, постачальник здійснить прощення боргу, що виник за договором з сумі 680000 грн. та сторони не будуть застосовувати одна до одної штрафних санкцій, передбачених договором та/або чинним законодавством України, у тому числі пені, 3% річних, інфляційних витрат, штрафів (п.9 додаткової угоди).

Колегія суддів враховує, що у поданій касаційній скарзі позивач не заперечує ту обставину, що оспорювана додаткова угода дійсно не є самостійним правочином.

На час укладення оспорюваної додаткової угоди Статут ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" діяв в редакції від 17.12.2015р., державна реєстрація якого проведена 31.12.2015р.

Пунктом 4.12 Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" передбачено, що виконавчим органом товариства є директор, обраний загальними зборами учасників. Директор здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства і є підзвітним Загальним зборам учасників.

Згідно п.4.12.2 Статуту директор Товариства: діє без довіреності від імені Товариства; представляє інтереси Товариства у взаємовідносинах з підприємствами представляє інтереси Товариства у взаємовідносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами та державними органами; з урахуванням обмежень, передбачених підпунктом 14) пункту 4.3. Статуту розпоряджається майном та грошовими коштами Товариства; з урахуванням обмежень, передбачених підпунктом 14) пункту 4.3. Статуту, приймає рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів, угод); з урахуванням обмежень, передбачених підпунктом 14) пункту 4.3. Статуту, підписує, укладає, змінює та розриває від імені Товариства правочини (договори, угоди).

При цьому підпунктом 14 пункту 4.3 Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" передбачено затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства, визначення організаційної структури Товариства.

Відтак, проаналізувавши зміст додаткової угоди, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при її укладенні жодних змін внутрішніх процедур Товариства не відбулося, організаційна структура цією додатковою угодою не визначається, а тому директор Компанії цілком правомірно розпорядився її грошовими коштам, та з належним обсягом повноважень уклав Додаткову угоду, якою сторонами оформлено додаткові домовленості та внесено відповідні зміни до чинного договору поставки.

Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про укладення додаткової угоди від 05.02.2016 внаслідок перевищення повноважень директором Товариства, оскільки Статутом ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" право виконавчого органу цього товариства на укладення угод про внесення змін до чинних договорів та на розпорядження майном і коштами Товариства не обмежено, в зв'язку з чим, правові підстави для визнання недійсною додаткової угоди в цілому відсутні.

Наведеним спростовується безпідставне твердження скаржника про те, що згідно положень Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" виконавчий орган має отримати попередню згоду вищого органу Товариства на укладання будь-яких правочинів, в тому числі й додаткових угод до договору поставки, оскільки це суперечить як приписам ст.654 Цивільного кодексу України, так і змісту п.п.4.3, 4.12 Статуту ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс".

З огляду на те, що питанням прощення частини боргу в додатковій угоді присвячено лише два пункти (п.п.9, 10), наведене не позбавляє позивача права оспорити цю угоду частково, оскільки згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Колегія суддів відхиляє безпредметні посилання скаржника на приписи статей 605, 1053 Цивільного кодексу України в обґрунтування своїх доводів про те, що спірна додаткова угода є водночас новацією і прощенням боргу відповідача та укладанням цієї угоди борг, який виник з договору поставки, був фактично замінений позиковим зобов'язанням без згоди загальних зборів ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс", оскільки, на відміну від прощення боргу, ознакою договору позики є оплатність та поворотність грошових коштів (статті 1046, 1049 цього Кодексу).

Зазначені доводи позивача мають взаємовиключний характер, оскільки ґрунтуються на безпідставному ототожненні таких різних підстав припинення зобов'язання як новація і прощення боргу, та договору позики, які цивільним законодавством врегульовано окремо (статті 604, 605, 1046 Цивільного кодексу України відповідно).

Касаційна інстанція не приймає до уваги твердження скаржника про те, внаслідок укладення оспорюваної угоди без згоди загальних зборів учасників ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" та спричинило майнову шкоду порушуються права третіх осіб (учасників товариства), оскільки такі доводи свідчать про подання позивачем касаційної скарги в інтересах учасників ТОВ "ТБ "Компанія Едельвейс" поза відносинами представництва всупереч приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 680000 грн. основного боргу, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7, 8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Як роз'яснено в п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги ч.1 статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У п.8 додаткової угоди сторони узгодили графік погашення відповідачем боргу в розмірі 5034713,30 грн. у наступному порядку: погашення суми боргу шляхом внесення однакових періодичних платежів у розмірі 719244,76 грн. таким чином: до 10.02.2016 включно; до 12.02.2016р. включно; до 16.02.2016р. включно; до 18.02.2016р. включно; до 22.02.2016р. включно; до 26.02.2016р. включно; до 29.02.2016р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи та достеменно встановлено судом першої інстанції, на виконання зобов'язань за додатковою угодою відповідач станом на 15.02.2016р. здійснив оплату боргу лише в сумі 4898843 грн., тобто не у повному обсязі, що виключає обов'язок постачальника застосувати прощення відповідачу боргу в сумі 680000 грн. за договором поставки, який (обов'язок) згідно п.9 додаткової угоди міг би виникнути у випадку повного та своєчасного здійснення покупцем платежів на загальну суму 5034713,30 грн.

В порушення вимог статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України при розгляді вимог майнового характеру апеляційна інстанція обмежилася оцінкою наданих відповідачем копії виписок з банківських рахунків ТОВ "Курганський бройлер" за період з 09.02.2016р. по 15.02.2016р. (а.с.129-134 том 1), помилково включивши в рахунок погашення відповідачем заборгованості в сумі 5034713,30 грн., визначеної п.8 додаткової угоди від 05.02.2016, платіж відповідача в сумі 136870,30 грн., здійснений 15.02.2016р. на підставі виставленого позивачем рахунку №8 від 03.01.2016, який (рахунок) об'єктивно не може мати жодного відношення до угоди, укладеної значно пізніше.

В силу приписів ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат і враховуючи доведеність факту порушення відповідачем зобов'язань зі сплати коштів згідно графіку, визначеного у п.8 додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підлягаючі до стягнення з відповідача інфляційні втрати становлять 117420,16 грн., а 3% річних - 25933,15 грн. є обґрунтованими та такими, що не суперечать вимогам чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, не здійснивши належної правової оцінки наданих сторонами первинних платіжних документів (банківських виписок), апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 680000 грн. простроченого боргу та нарахованих на цю суму інфляційних втрат і 3% річних.

В зв'язку з цим колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, посилаючись на наявні у справі банківські виписки по рахунку позивача з призначенням платежу: "опл.зг.дод.уг. від 05.02.2016р. до дог. №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015р. за комбікорм продукції (Курганський бройлер)", дійшов вірного висновку про неповну сплату покупцем суми (5034713,30 грн.), зазначеної у п.8 додаткової угоди, та про відсутність обов'язку Компанії щодо прощення відповідачу 680000 грн. боргу та обумовлене цим правомірне нарахування кредитором інфляційних втрат і 3% річних на прострочену суму боргу.

За таких обставин законним та обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "Курганський бройлер" 680000 грн. основного боргу за договором поставки, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн.

Відповідно до п.5 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції

З огляду на те, що в даному випадку підставою скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог майнового характеру стало порушення апеляційною інстанцією норм процесуального права (статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України), а судом першої інстанції достеменно встановлено факт порушення покупцем графіку платежів за додатковою угодою шляхом неповної сплати суми заборгованості (сплачено 4898843 грн. при необхідності сплати 5034713,30 грн.), дотримання якого покладало б на постачальника обов'язок застосувати прощення частини боргу (в сумі 680000 грн.), і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову - змінити, залишивши без змін первісне рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 680000 грн. основного боргу за договором поставки, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн.

Разом з тим, в решті позовних вимог (щодо відмови у визнанні недійсною додаткової угоди від 05.02.2016 до договору поставки №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015) підстави для скасування чи зміни постанови відсутні.

Згідно з ч.1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.11 ч.2 статті 11111 Господарського процесуального кодексу України у постанові касаційної інстанції мають бути зазначені новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Зважаючи на задоволення касаційної скарги позивача в частині позовних вимог майнового характеру, понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 16750 грн. підлягають пропорційному відшкодуванню в сумі 14820,35 грн. за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі №922/1706/17 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс" 680000 грн. основного боргу, 117420,16 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 25933,15 грн., залишивши в цій частині позову без змін рішення Господарського суду Харківської області від 29.06.2017.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 05.02.2016 до договору поставки №13-11/76/2015/КБ/0 від 24.11.2015 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі №922/1706/17 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Компанія Едельвейс" 14820,35 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець