Постанова № 70616120, 27.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2017 р. Справа№ 910/13336/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Кропивної Л.В.

за участю представників:

від позивача - Корнєва Л.І., довіреність №79 від 19.06.2017, Гаврилюк І.В., довіреність №140 від 21.11.2017;

від відповідача - Чижов В.А., довіреність №11/17 від 05.01.2017, Карпович А.Р., довіреність №б/н від 18.09.2017,

розглянувши апеляційну товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/13336/17 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" про стягнення 917 123, 24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" про стягнення штрафу та пені у розмірі 917 123, 24 грн. (штраф в сумі 255 373,24 грн. та пеня в сумі 661 750 грн.).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/13336/17 позов задоволено повністю.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушення відповідачем строків поставки товару позивачу є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені та штрафу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/13336/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у нього є сумніви щодо належності підпису, вказаному у заявці позивача від ОСОБА_6 зазначеній особі.

Також, скаржник вказує на неправомірність розрахунку пені, здійсненого позивачем із використанням вартості товару, що зазначена у Специфікації №1, яка є додатком №1 до договору.

Крім цього, апелянт посилається на те, що позивачем не доведено понесення ним збитків у зв'язку з простроченням відповідачем строку поставки товару, а також вказує на необхідність зменшення розміру штрафу на 20%.

В ході розгляду зазначеної апеляційної скарги відповідачем було подано до суду клопотання про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.

Вказане клопотання відхиляється колегією суддів за необґрунтованістю. Мотиви відмови у призначенні почеркознавчої експертизи будуть наведені нижче у даній постанові.

Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представники позивача у справі в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Укртранснафта" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" (постачальник) 03.08.2016 року укладено договір поставки № 23-02/41-16, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки установки електрогенераторні та перетворюючі обертові електричні (код 27.11.3 за ДК 016:2010), генераторні установки (код 31121000-0 за "Єдиним закупівельним словником") (електростанції) (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такий товар.

Загальна вартість товару складає 4 038 647, 99 грн., загальна кількість товару - 16 штук (Додаток № 1 до договору - Специфікація № 1).

Постачальник починає відвантаження товару покупцю у строки, передбачені Специфікацією (Додаток №1 до цього договору) на підставі відправленої покупцем письмової заявки про готовність до виконання договору, в якій чітко визначено дату поставки товару (п. 5.3. договору).

Відповідно до пункту 4.2. договору, оплата товару здійснюється покупцем по факту поставки товару впродовж 10 банківських днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.

Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної та акту приймання-передачі товару (п. 5.7. договору).

У Специфікації № 1 сторони погодили, що строк поставки товару - впродовж 16 тижнів з моменту отримання покупцем Заявки постачальнику.

Строк дії договору у пункті 10.1 договору з урахуванням додаткової угоди №3 від 27 квітня 2017 визначено до 31.05.2017 року.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.08.2016 року уповноважений представник постачальника ОСОБА_6 (довіреність від 25.01.2016 року) під особистий підпис отримав оригінал заявки від 04.08.2016 року, з кінцевим строком поставки товару - не пізніше 23.11.2016 року.

Постачальником 07 грудня 2016 було поставлено покупцю:

- установки генераторні бензинові Dalgakiran DJ3200BG-Е - 3 штуки на загальну суму з ПДВ 78 188,87 грн.;

- установки генераторні дизельні Dalgakiran DJ8000DG-ТЕ - 5 штук на загальну суму з ПДВ 312 270, 00 грн.

Поставка вказаного товару підтверджується актом приймання-передачі товару від 07.12.2016 року № 1, видатковою накладною від 07.12.2016 року № 4430 та відповідно актом приймання-передачі товару № 2 і видатковою накладною від 07.12.2016 року № 4429.

Позивачем 19 та 21 грудня 2016 року в повному обсязі було здійснено оплату товару у кількості 8 штук на загальну суму з ПДВ 390 458, 87 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 19.12.2016 року № 0000059150 та від 21.12.2016 року № 0000061380.

При цьому, установки освітлювальні генераторні дизельні Dalgakiran DJ14PR-LE у кількості 8 штук відповідачем позивачу поставлені не були.

Враховуючи нездійснення відповідачем поставки товару у повному обсязі та у зв'язку з частковою поставкою товару у кількості 8 штук з простроченням строку на 13 днів позивачем було нараховано згідно п. 6.1 договору штраф в сумі 255 373,24 грн. та пеню в сумі 661 750 грн.

З вимогою про стягнення вказаних сум позивач звернувся до суду.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів також вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір № 23-02/41-16 від 03.08.2016 року за своєю правовою природою є договором поставки.

При цьому, колегією суддів враховується, що 14.09.2017 року Господарським судом міста Києва було прийнято рішення у справі № 910/13660/17 за позовом ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" до публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" про визнання частково недійсним договору поставки № 23-02/41-16 від 03.08.2016 року в частині поставки освітлювальної установки DJ14PR-LE в кількості сім штук.

Вказаним рішенням у задоволенні позову відмовлено повністю.

Зазначене рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі № 910/13660/17.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.3. договору постачальник починає відвантаження товару покупцю у строки, передбачені Специфікацією (Додаток №1 до цього договору) на підставі відправленої покупцем письмової заявки про готовність до виконання договору, в якій чітко визначено дату поставки товару.

У Специфікації №1 (Додаток №1 до договору) сторони погодили, що строк поставки товару - впродовж 16 тижнів з моменту відправлення покупцем Заявки постачальнику.

Як вже вказувалося, 05.08.2016 року уповноважений представник постачальника ОСОБА_6 (довіреність від 25.01.2016 року) під особистий підпис отримав оригінал заявки позивача від 04.08.2016 року, з кінцевим строком поставки товару - не пізніше 23.11.2016 року (впродовж 16 тижнів).

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що у нього є сумніви щодо належності підпису, вказаному у заявці від ОСОБА_6 зазначеній особі.

При цьому, до суду першої інстанції відповідачем було подано Висновок Судової незалежної експертизи від 27.09.2017.

Так, відповідач вказує, що у зазначеному Висновку обґрунтовано ймовірність того, що підписи у заявці та у довіреності на уповноваження ОСОБА_6 були виконані різними особами.

Стосовно вказаного Висновку Судової незалежної експертизи від 27.09.2017 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у вказаному Висновку зазначено, що на дослідження надано електронні копії довіреності ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" від 25.01.2016 та заявки від 04.08.2016 року №23-00/1228/3616 про готовність ПАТ "Укртранснафта" до виконання договору.

Згідно п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998№53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи, або виконані після відкриття провадження у справі, але не в зв'язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням даної експертизи.

Передбачені п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень зразки підпису особи, яка підлягає ідентифікації, надані експерту не були.

Слід також зазначити, що експерт, який виконував почеркознавче дослідження за заявою відповідача, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків не попереджався.

Щодо посилань відповідача на те, що у зазначеному Висновку обґрунтовано ймовірність того, що підписи у заявці та у довіреності на уповноваження ОСОБА_6 були виконані різними особами, слід зазначити наступне.

Так, у Висновку вказано наступне: у зв'язку з тим, що при дослідженні електронних копій підписів не можливо виявити ознаки технічної підробки, крім цього не можливо за відсутності наявних ознак монтажу елементів об'єктів вважати, що такі відсутні, а також враховуючи кількісно - якісні характеристики наданого досліджуваного матеріалу, подальше дослідження наданих копій підписів, його результати та можливі виявлені ознаки, носять виключно орієнтуюче - умовний характер та не можуть бути використані для формування будь - якого висновку.

За наведених обставин, вказаний висновок не може бути належним доказом того, що підпис у заявці було виконано не ОСОБА_6, а іншою особою.

В контексті наведеного підлягає відхиленню клопотання відповідача про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи, в обґрунтування якого заявник посилається на вказаний Висновок Судової незалежної експертизи від 27.09.2017, який, як вже зазначалось, не може бути прийнятий судом, як належний доказ підроблення підпису ОСОБА_6 у заявці.

Відповідно до роз'яснень п. 2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У даному випадку, дійсна потреба у спеціальних знаннях відсутня, оскільки наявними у матеріалах даної справи доказами підтверджується отримання уповноваженою особою відповідача спірної заявки.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що копія листа ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" № 956 від 05.12.2016 року про готовність до відвантаження товару, вказаного у специфікації, свідчить, що жодних сумнівів щодо особи, якою підписано Заявку, у відповідача не виникало, хоча її було підписано ще 04.08.2016 року.

Апелянт, у клопотанні про призначення судової почеркознавчої експертизи, вказує, що місцевий господарський суд помилково прийняв вказаний лист від 05.12.2016 року, як підтвердження отримання відповідачем заявки.

При цьому, відповідач посилається на листи ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" від 27.03.2017 №296, від 28.03.2017 №619 та від 28.07.2017 №561, якими він звертався до позивача з проханням направлення постачальнику відповідної заявки.

Вказані листи були додані апелянтом до матеріалів даної справи.

Щодо наведених доводів апелянта та подання вказаних листів, слід зазначити наступне.

Так, листи ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" від 27.03.2017 №296, від 28.03.2017 №619 та від 28.07.2017 №561 були надані відповідачем лише до суду апеляційної інстанції та всупереч положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апелянтом не було обґрунтовано неможливості їх подання до суду в першої інстанції.

За наведених обставин, вказані документи не можуть бути прийняті апеляційним судом.

У будь - якому випадку зазначені листи не можуть підтвердити доводи апелянта про неотримання ним заявки позивача від 04.08.2016 року.

Так, листи ТОВ "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" до позивача з проханням направлення постачальнику відповідної заявки та повідомленням про готовність товару до відвантаження датовані березнем 2017 року, тоді як відповідачем ще 07 грудня 2016 року було поставлено позивачу товар.

Отже, відповідач звертався до позивача з проханням надати заявку та повідомляв про готовність товару до відвантаження після передачі товару позивачу.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів відхиляється клопотання відповідача про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.

Таким чином, позивачем доведено обставини того, що 05.08.2016 року уповноважений представник постачальника ОСОБА_6 (довіреність від 25.01.2016 року) під особистий підпис отримав оригінал заявки позивача від 04.08.2016 року, з кінцевим строком поставки товару - не пізніше 23.11.2016 року (впродовж 16 тижнів).

Як вже було зазначено, відповідачем здійснено поставку установок генераторних у кількості 8 штук лише 07 грудня 2016 року, тобто з простроченням.

При цьому, товар був поставлений у меншій кількості ніж передбачено договором. Так, установки освітлювальні генераторні дизельні Dalgakiran DJ14PR-LE у кількості 8 штук відповідачем позивачу поставлені не були.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, зазначені види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, ще й повинні мати компенсаційний характер за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.1. договору поставки встановлено, що при недотриманні постачальником строків поставки, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості товару визначеної у заявці покупця за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом всього строку порушення зобов'язання. Якщо прострочення виконання зобов'язань перевищує 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0 % від вартості недопоставленого товару.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічне застосування наведених норм міститься в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 р. у справі № 20/246-08, що згідно Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим при розгляді інших справ.

Як вже зазначалося, пунктом 5.3. договору сторони погодили, що постачальник починає відвантаження товару на підставі отриманої від покупця заявки про готовність до виконання договору, у якій чітко визначено дату поставки товару (не пізніше 23.11.2016 року). Отже доводи відповідача про початок нарахування пені лише з 25.11.2016 року є невірними, оскільки саме з 24.11.2016 розпочалося прострочення.

Щодо доводів апелянта про неправомірність розрахунку позивачем пені із використанням вартості товару, що зазначена у Специфікації №1, яка є додатком №1 до договору, слід зазначити наступне.

Пунктом 6.1. договору поставки встановлено, що постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості товару визначеної у заявці покупця за кожен день прострочення.

Хоча в заявці покупця не визначено вартість товару, проте наведено його перелік, який повинен бути поставлений, та який повністю відповідає відомостям у Специфікації № 1 до договору.

Відповідно, у специфікації визначено як загальну вартість товару (4 038 647, 99 грн.), так і вартість кожної окремої установки.

Вказана у Специфікації вартість товару відповідає вартості товару, який було поставлено відповідачем позивачу (акт приймання-передачі товару від 07.12.2016 року № 1, видаткова накладна від 07.12.2016 року № 4430 та акт приймання-передачі товару № 2 і видаткова накладна від 07.12.2016 року № 4429).

За наведених обставин, позивач правомірно у своєму розрахунку пені використовує вартість товару, що зазначена у Специфікації №1, а наведені доводи апелянта не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасну поставку товару.

Враховуючи те, що відповідачем було допущено порушення строку поставки товару, позивач обґрунтовано вимагає стягнення з постачальника пені та штрафу.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості розрахунку позивача.

Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено понесення ним збитків у зв'язку з простроченням відповідачем строку поставки товару не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Щодо посилань скаржника на необхідність зменшення розміру штрафу на 20%, слід зазначити наступне.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку, суд апеляційної інстанції, враховуючи недоведеність відповідачем поважності причин неналежного виконання перед позивачем зобов'язань за договором вважає відсутніми підстави для зменшення розміру штрафу.

З огляду на викладене, доводи апелянта не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції та відповідно підставою для скасування оскаржуваного рішення бути не можуть.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЛГАКИРАН КОМПРЕСОР УКРАЇНА" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/13336/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/13336/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Л.В. Кропивна