Рішення № 70615310, 29.11.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017Справа №910/17111/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія «Укртранс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль - Транс»

про стягнення 93 294,33 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Яковенко Д.А. - представник за довіреністю б/н від 19.06.17

від відповідача Навроцький С.В. - представник за довіреністю б/н від 27.11.17

У судовому засіданні 29.11.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія «Укртранс» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль - Транс» заборгованості за договором оренди у розмірі 93 294,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умов укладеного між сторонами договору оренди приміщення № 01/09/11 від 01.09.2011, відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання щодо вчасної сплати орендних та комунальних платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 93 294,33 грн, з яких 50 000,00 грн - заборгованість по сплаті орендних платежів, 24 060,08 грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, 8 135,80 грн - пеня, 898,60 грн - 3% річних та 10 199,85 грн - штраф за порушення строків оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17111/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 08.11.2017.

27.10.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 08.11.2017 розгляд справи було відкладено до 29.11.2017.

20.11.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення щодо розміру заборгованості за договором та періоду нарахування штрафних санкцій. У вказаних поясненнях позивач, зазначив, що відповідачем не належним чином виконувалося зобов'язання протягом усього періоду дії договору, зокрема, орендна плата та комунальні платежі за період серпень 2016 - березень 2017 були погашені лише 31.03.2017 р. шляхом проведення взаємозаліку. Відтак, не виконання зобов'язань за договором з боку відповідача протягом значного періоду надає право нараховувати штрафні санкції визначені умовами договору.

24.11.2017 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що у прохальній частині позову припустився арифметичної помилки, а тому просить вважати вірною суму 93 294,33 грн.

У судовому засіданні 29.11.2017 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових документів, вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, проти вимог заперечував, зазначивши, що у відповідач з квітня 2017 р. не існує заборгованості за договором оренди. Крім цього, зазначив, що сторони дійшли згоди припинити дію договору оренди з липня 2017 року, а відтак просить відмовити позові у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 вересня 2011 року між Приватним акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (надалі- орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль - Транс» (надалі - орендар/відповідач) було укладено договір оренди приміщення № 01/09/11 ( надалі - договір), відповідно до умов якого (п.п. 1.1.,1.1.2.) орендодавець зобов'язався передати орендареві у строкове платне користування приміщень для офісу по вул.. Народного Ополчення, 25 загальною площею 47,62 кв.м.

Відповідно до п. 2.1.. договору приміщення, що орендується, надається орендарю для розміщення офісу.

Згідно з п. 3.3. договору передання приміщення, що орендується, і майна здійснюється за актом передання-приймання, що підписується сторонами та скріплюється їх печатками.

Як вбачається із матеріалів справи 0109.2011 року сторонами підписано акт передання-приймання приміщення, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Україна, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 25 загальною площею 47,62 кв.м. під офіс.

У п.п 5.1.,5.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.11.2013 року, сторони визначили розмір орендної плати за приміщення - 210,00 грн за 1 кв.м., загальна щомісячна вартість орендної плати складає 10 000,00 грн.

Вартість комунальних послуг (електроенергія, тепло та водопостачання, телефонний зв'язок, інтернет, земельний податок, охорона) не входить до орендної плати та оплачується окремо згідно рахунку-фактури, наданого орендодавцем, в розмірі 2% від загальних витрат на обслуговування будинку (п.5.3. договору).

Вартість договору складається з суми орендної плати за цим договором та витрат на комунальні послуги, що підлягають сплаті за цим договором (п. 5.4. договору).

Відповідно до п.п. 5.6., 5.8. договору щомісячна орендна плата сплачується в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 10 числа поточного місяця. Платежі згідно п.п. 5.2, 5.3. цього договору сплачуються протягом 10 днів з моменту отримання відповідних рахунків.

Згідно з п. 7.1.5. договору орендар зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі у встановлений цим договором строк.

За доводами позивача, орендодавець належним чином виконав зобов'язання за договором та передав відповідач приміщення в оренду, що підтверджується актом передання-приймання приміщення від 01.09.2011 за яким відповідач прийняв у користування приміщення та актом передання-приймання приміщення від 01.09.2017 за яким відповідач повернув позивачу приміщення з оренди. Проте, відповідач свої зобов'язань щодо повноти та вчасності сплати орендних та комунальних платежів не виконав належним чином, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за квітень-серпень 2017 року зі сплати орендних платежів у розмірі 50 000,00 грн та зі сплати комунальних платежів у розмірі 24 060,08 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлялися претензії з вимогою погасити борг, які залишені з боку відповідача без задоволення.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи (акти передання-приймання приміщення від 01.09.2011 та від 01.09.2017) підтверджується факт передачі обумовленого п. 1.1.3. договору приміщення в оренду, користування відповідачем у період з вересня 2011 року по серпень 2017 та існування за відповідачем станом на момент звернення позивача до суду заборгованості зі сплати орендної плати в розмірі 50 000,00 грн, та заборгованість зі сплати комунальних платежів у розмірі 24 060,08 грн, яка виникла за період з квітня по серпень 2017 року, що підтверджується атами здачі-прийняття наданих послуг за спірний період, які підписані сторонами. Заперечень з боку відповідача щодо неотримання таких послуг матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.5.6., 5.8. договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором суборенди виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до їх умов.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення орендної плати та комунальних платежів своєчасно та в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на день вирішення спору складає 50 000,00 грн - заборгованість по сплаті орендних платежів, 24 060,08 грн - заборгованість по сплаті комунальних платежів, а відтак позовні вимоги позивач в цій частині є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 8 135,80 грн - пені, 898,60 грн - 3% річних та 10 199,85 грн - штрафу за порушення строків оплати.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті орендних платежів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена сторонами у п.9.2. договору, відповідно до якого, у випадку прострочення по сплаті орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, у випадку прострочення платежів більше ніж на 30 діб орендар додатково сплачує 10 відсотків від суми заборгованості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати орендних платежів протягом дії договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8 135,80 грн - пені та 10 199,85 грн - штрафу за обґрунтованим розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати орендних платежів, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 898,60 грн за обґрунтованими розрахунками позивача, з яким погоджується суд.

Наведені заперечення відповідач у відзиві спростовуються доказаними наявними у матеріалах справ, зокрема: актами здачі-прийняття наданих послуг за спірний період та актом передання-приймання приміщення від 01.09.2017, які підписані сторонами та скріплені їх печатками. Зазначене спростовує доводи відповідача про припинення користування орендним приміщенням в липні 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо оплати орендних та комунальних платежів виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Транс» (03151, м. Київ, вулиця Волинська, будинок 60; ідентифікаційний код: 31055416) на користь Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія Укртранс» (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 83-а, ідентифікаційний код: 22890514) заборгованість по сплаті орендних платежів у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 00 коп.; заборгованість по сплаті комунальних платежів у розмірі 24 060 (двадцять чотири тисячі шістдесят) грн 08 коп.; пеню у розмірі 8 135 (вісім тисяч сто тридцять п'ять) грн 80 коп.; 3% річних у розмірі 898 (вісімсот дев'яносто вісім) грн 60 коп.; штраф у розмірі 10 199 (десять тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн 85 коп. та судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.