Рішення № 70612539, 22.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/7379/17 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/1341/17 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря Бріль В.Л.,

представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоровя України" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року в справі за позовом Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоровя України" до ОСОБА_2 про стягнення коштів за навчання,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2017 року ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства здоров'я України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів затрачених на навчання в розмірі 119 976,76 грн.

Позивач зазначив, що 01.09.2008р. між сторонами укладено угоду № 59 про підготовку фахівців з вищою освітою. Даною угодою передбачено обов'язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров'я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання. Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ТДМУ в червні 2014 року, відповідач направлена на роботу в Петрівську центральну районну лікарню Управління охорони здоровя Кіровоградської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-рентгенолога. Наказом ректора Університету від 26.06.2014 року на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом. Згідно наказу ДОЗ Кіровоградської ОДА №І70к від 10 липня 2014 року відповідача зараховано для проходження інтернатури на посаду лікаря-рентгенолога зі спеціальності «Радіологія» в Петриківську ЦРЛ. На підставі наказу №54к від 29 січня 2016 року ДОЗ Кіровоградської ОДА та наказу №6-К від 01 лютого 2016 року КЗ «Петриківська ЦРЛ» №760/1 від 25.05.2017 року після закінчення навчання в інтернатурі відповідач не приступила до роботи за місцем призначення. Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року вартість навчання відповідача становить 75581,89 грн. Крім того, згідно довідки про доходи №07/1447 від 14 березня 2017 року за період навчання в університеті з вересня 2008 року по липень 2014 року відповідачу було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 44394,87 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача кошти, затрачені на її навчання, в розмірі 119 976,76 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року в задоволенні позову ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на безпідставне незастосування до спірних правовідносин вимог ч.3 ст.5 ЦК України, яка регулює питання дії актів цивільного законодавства у часі й передбачає, зокрема, застосування нового акту цивільного законодавства до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Разом з тим, оскільки цивільні відносини між сторонами у справі виникли раніше, то, на думку позивача, до них повинні застосовуватися, як положення ст.52 ЗУ "Про освіту" (чинної на момент їх виникнення), що передбачали відповідальність у вигляді відшкодування коштів за навчання у випадку невідпрацювання студентом трьох років за місцем направлення, так і Порядку працевлаштування випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом МОЗ України № 367 від 25.12.1997 року (п.21), а також Указом Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» № 77/96 від 23.01.1996 року (п.2) із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 342/96 від 16.05.1996 року.

Такими, що не відповідають вимогам закону (ч.1 ст.8 ЦК України) вважає й висновки суду в частині відсутності правових підстав для відшкодування відповідачем вартості навчання у зв'язку з відсутністю відповідного Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, що мав бути розробленим Мінфіном разом з Міносвіти, Мінекономрозвитку і Нацбанком на виконання п.4 постанови КМУ від 22.08.1996 року № 992, оскільки за умови відсутності відповідних норм права в ЦК України цивільні відносини регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У зв'язку з цим вважає, що до моменту розроблення законодавцем механізму вирішення питання щодо визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, Університет при нарахуванні фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску повинен застосовувати аналогію закону - визначати вартість навчання, використовуючи дані бухгалтерської звітності Університету та чинні нормативно-правові акти, а саме: «Методику розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 346, «Нормативи чисельності студентів (курсантів), аспірантів (ад'юнктів), докторантів, здобувачів наукового ступеня кандидата наук, слухачів, інтернів, клінічних ординаторів на одну штатну посаду науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах III і IV рівня акредитації та вищих навчальних закладах післядипломної освіти державної форми власності», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 № 1134, наказ Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 23.07.2010 за № 736/902/758 «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами», що й було зроблено.

Окрім цього, на думку позивача, в зв'язку з тим, що угода про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2008 року №59, укладена між Університетом та ОСОБА_2 станом на день подання апеляційної скарги є чинною та ніким не оскаржувалася, судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст.204 ЦК України, що регулює принцип презумпції правомірності правочину. Вважає, що не виконавши своє зобов'язання передбачене чинним законодавством України та угодою про підготовку фахівців з вищою освітою № 59 від 01 вересня 2008 року, ОСОБА_2 завдала державі збитки на суму 119 976,76 грн, які затрачено на його навчання в Державному вищому навчальному закладі "Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 МОЗ України".

У судовому засіданні представник ДВНЗ Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та додатково пояснив, що з усіма особами, які набрали повну кількість балів і просили здійснювати їх навчання за кошти державного бюджету, укладалась угода, за умовами якої вищий навчальний заклад зобовязувався забезпечити студентові підготовку фахівця та місце працевлаштування в державному секторі народного господарства, а студент оволодіти відповідними знаннями і навичками, прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно вартість навчання. На даний час значно зменшилась квота студентів, які навчаються за кошти державного бюджету і угоди про підготовку фахівця не передбачають відшкодування витрат на навчання. ОСОБА_2 погодилась на її працевлаштування, отримала направлення на роботу, однак відмовилась працювати за направленням, тому за умовами договору повинна відшкодувати затрати на її навчання.

Представник відповідачки апеляційної скарги не визнав, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим. На його думку, умова договору про обовязок відповідачки відпрацювати не менше трьох років за направленням, порушує вимоги ст. 43 Конституції України щодо права вільно обирати працю та право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні. Вважає, що стипендія, яка була надана відповідачці, як засіб для існування, не підлягає поверненню.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення угоди, відповідно до якої передбачено відшкодування вартості навчання, формувались відповідно до ст.52 ЗУ Про освіту, яка була виключена із ЗУ Про освіту 01.07.2014 року, а тому вимоги про стягнення коштів за навчання до задоволення не підлягають.

Однак з таким висновком колегія не погоджується виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22.08.1996 (чинною на момент виникнення правовідносин) затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якої передбачено, що Порядок, затверджений пунктом 1 цієї постанови, поширюється на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю.

Відповідно до п.4 вказаного Порядку керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком №1. Згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодоти зсіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою, та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця вищою освітою (п. 6).

Відповідно до п.18 Порядку/керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. Пунктом 19 Порядку передбачено, що /оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладання трудового договору між молодим фахівцем і замовником. Відповідно до п.20 Порядку молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Згідно п.4 цього Порядку у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням, протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» №77/96 від 23.01.1996, із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №342/96 від 16.05.1996, вищі навчальні заклади України здійснюють підготовку спеціалістів: за рахунок коштів Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів - за державним замовленням; за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб - для роботи у недержавному секторі народного господарства; за рахунок власних коштів особи - для роботи у державному і недержавному секторі народного господарства (за бажанням). Пунктом 2 цього Указу передбачено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Відповідно до вищезазначеного Указу Президента України від 23 січня 1996 №77 та постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 № 992, наказом МОЗ України № 367 від 25.12.1997 затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Пунктом 6 Даного Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, а також ті, що почали навчання до 1996 року за державним замовленням без укладення угоди, зобов'язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки. Згідно п.21 цього Порядку випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов'язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п.п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Судом встановлено, що 11 липня 2008 року відповідач ОСОБА_3 (після шлюбу ОСОБА_2) Т.В. звернулася до ректора ДВНЗ «ТДМУ ім. І.Я.Горбачевського» із заявою про допуск її до участі у конкурсному відборі на денну форму навчання медичного факультету цього університету. У заяві відповідачка зобов'язалася в разі вступу до університету поїхати на роботу за державним розподілом, а в разі відмови від державного розподілу або неприбуття на місце роботи за розподілом повернуті затрачені державою кошти на навчання (а.с. 10).

01 вересня 2008 року сторони уклали угоду №59 про підготовку фахівців з вищою освітою (а.с. 12).

Відповідно до умов укладеної Угоди відповідач зобов'язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

На виконання умов укладеної Угоди згідно Протоколу засідання комісії персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Університет в червні 2014 року, постановлено направити ОСОБА_2 на роботу в Петриківську центральну районну лікарню Управління охорони здоров'я Кіровоградської обласної державної адміністрації на посаду рентгенолога.

Із пропозицією щодо працевлаштування відповідач була ознайомлена та згідна, що свідчать її підписи в Обліковій картці випускника, та отримала направлення на роботу №020108301050 (а.с. 27-31).

Наказом ректора Університету від 26 червня 2014 року на підставі результатів державних їй екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом (а.с. 32).

Згідно наказу ДОЗ Кіровоградської ОДА №170к від 10 липня 2014 року відповідачку зараховано для проходження інтернатури на посаду лікаря-рентгенолога зі спеціальності «Радіологія» в Петриківську ЦРЛ.

На підставі наказу №54к від 29 січня 2016 року ДОЗ Кіровоградської ОДА та наказу №6-К від 01 лютого 2016 року КЗ «Петриківська ЦРЛ» №760/1 від 25.05.2017 року після закінченні навчання в інтернатурі відповідач не приступила до роботи за місцем призначення (а.с. 38).

Вищенаведене свідчить про невиконання відповідачкою умов угоди щодо відпрацювання за направленням не менше трьох років, що несе за собою виникнення у неї обовязку відшкодувати вартість навчання.

Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року вартість навчання відповідачки становить 75581,89 грн.

Отже, зазначені витрати підлягають відшкодуванню відповідачкою.

При вирішенні спору суд першої інстанції невірно застосував ч. 3 ст. 5 ЦК України, якою передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи те, що ч. 2 ст. 52 ЗУ Про освіту (в редакції закону на час вступу ОСОБА_2 до Університету) та вищезазначені нормативні акти, які передбачають обовязок студента відпрацювати за направленням були чинними на час вступу відповідачки до Університету, тому цивільні відносини, які виникли між сторонами з моменту укладення Угоди №59 про підготовку фахівців за вищою освітою від 1 вересня 2008 року регулюються ними.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В статті 3 ЦК України закріплені загальні засади цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В угоді №59 від 1 вересня 2008 року ОСОБА_2 погодилась на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу (а.с. 27, 28) та навчаючись за кошти державного бюджету погодилась, що у разі відмови прибути на роботу і відпрацювати не менше трьох років відшкодувати вартість навчання.

За вказаних обставин помилковим є висновок суду про примушування її до примусової праці.

Не може бути підставою для відмови в позові відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушенням ними умов угоди про працевлаштування.

Судом не враховано, що зважаючи на відсутність вказаного Порядку, норми якого мали би регулювати дане питання, необхідно керуватися положеннями чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Колегія вважає, що для визначення вартості навчання слід використати дані бухгалтерської звітності Університету та чинні нормативно-правові акти, а саме Методику розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта затверджену постановою КМУ від 20 травня 2013 року №346.

Позовними вимогами позивача було і стягнення виплаченої ОСОБА_2 за час навчання стипендії в сумі 44394,87 грн, як витрат на навчання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Враховуючи те, що стипендія виплачувалась відповідачці Університетом добровільно як засіб для існування, тому відсутні підстави для її стягнення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового.

Таким чином, рішення суду підлягає до скасування та у справі слід ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_2 в користь Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоровя України" 75 581 грн 89 коп. на р/р 31254266104491 в ДКСУ м.Київ МФО 820172 код 02010830 та 2 343 грн 14 коп. судового збору

Керуючись ст.ст. 307, 309, 315, 319, 324, 325 ЦПК України,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу "Тернопільськийдержавний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоровя України" задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 5 жовтня 2017 року скасувати у хвалити нове рішення, яким:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Державного вищого навчального закладу "Тернопільський державний медичний університет імені ОСОБА_1 Міністерства охорони здоровя України" 75 581 грн 89 коп. на р/р 31254266104491 в ДКСУ м.Київ МФО 820172 код 02010830 та 2 343 грн 14 коп. судового збору

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4