Ухвала суду № 70612384, 23.11.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Ходоровський М. В., Загорський О. О.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - відповідача ОСОБА_1, представників

позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4

М.В., представника відповідача ТОВ "Т-ПС"

Сластіона В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 травня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПС", ОСОБА_1 про визнання п.5.1 попереднього договору купівлі-продажу та договору оренди недійсними, стягнення коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПС" про стягнення коштів, зобов'язання укласти договір купівлі-продажу,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди приміщення за адресою с.Петриків вул.Обїзна 12/3 Тернопільського району Тернопільської області, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Т-ПС» 11 жовтня 2012 року. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 119992 грн. 80 коп. отриманих від ТОВ «Т-ПС» за договором оренди приміщення від 11 жовтня 2012 року та судові витрати в сумі 1102 грн. 40 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Т-ПС" про стягнення коштів за оренду приміщення в сумі 746631 грн. 12 коп., та в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3653450 грн. упущеної вигоди та зобов'язання ОСОБА_2 укласти Основний договір купівлі-продажу 1/3 частки торгового магазину та відповідної частки земельної ділянки в с.Петриків вул.Обїзна 12/3 Тернопільського району Тернопільської області відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову щодо заборони відчуження нерухомого майна ТОВ «Т-ПС», накладені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду 06 вересня 2016 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 11 серпня 2017 року достягнуто судовий збір зі сторін по справі в користь держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, так і в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, вважаючи таке ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом вимог процесуального закону (ст.157 ЦПК України), що стосується строків розгляду справи судом, а також - не встановлення розміру понесених ним судових витрат.

Звертає увагу на те, що, визнаючи договір оренди недійсним, суд не наводить, яким саме вимогам ст.1000 ЦК України суперечить укладений між сторонами договір. На думку відповідача, відповідність договору доручення вимогам закону та зазначення в п.1.1. Договору обов'язку Повіреного здійснити укладення між Повіреним і третіми особами договору оренди, надавали йому право укласти такий з ТОВ "Т-ПС" від власного імені.

Крім цього, з посиланням на п.п.2.3, 2.4 Договору доручення, що передбачали отримання ним орендної плати в якості компенсації довірителем за виконання ним умов договору доручення до моменту укладення основного договору та з врахуванням того, що основний договір не був укладений, спірне приміщення товариством "Т-ПС" йому актом прийому-передачі, як передбачав п.2.1 договору оренди, повернуто не було й будь-яких пропозицій про дострокове припинення договору оренди йому не надходило, вважає безпідставними висновки суду про відмову в його позовних вимогах до ТОВ "Т-ПС" про стягнення з останнього в його користь орендної плати, починаючи з липня 2013 року до 01 серпня 2016 року разом з нарахованими відповідно до ст.625 ЦК України та п.6.2 договору оренди штрафними санкціями.

Також, з посиланням на п.6.1 нотаріально засвідченого Попереднього договору від 11.10.2012 року та п.1.3 Договору доручення від тієї ж дати такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені без врахування вимог п.2 ч.2 ст.22, ч.4 ст.623 ЦК України, вважає й висновки суду про відмову в задоволенні його позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 3653450 грн. упущеної вигоди у вигляді неотриманої від ТОВ "Бріон" орендної плати, починаючи з травня 2013 року, за укладеним 12.12.2012 року договором про спільну діяльність.

Такими, що не відповідають вимогам закону вважає й висновки суду в частині наявності правових підстав для визнання договору оренди недійсним. При цьому звертає увагу на неврахування волевиявлення сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на укладення договору оренди, висловлене в нотаріально засвідченому попередньому договорі та в договорі доручення від 11.10.2012 року, подальшої поведінки сторін (скасування ОСОБА_2 існуючого в неї до укладення оспорюваного договору відповідного договору оренди з ТОВ "Т-ПС", вжиття впродовж року з часу укладення оспорюваного договору заходів для погашення товариством "Т-ПС" заборгованості зі сплати орендної плати тощо).

З посиланням на п.5 ч.2 ст.16 ЦК України, що передбачає одним із способів захисту порушеного права, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права вважає й висновки суду в частині відсутності правових підстав у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти з ним основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Крім цього, з урахуванням факту направлення ним письмового повідомлення ОСОБА_2 про наміри укласти основний договір у строки, встановлені попереднім, отриманого нею 10.04.2013 року, висновки суду в частині припинення дії попереднього договору вважає такими, що суперечать вимогам ч.3 ст.635 ЦК України.

Звертає увагу на безпідставне незастосування до спірних правовідносин судом вимог ст.ст.256, 257, 261 ЦКУ що позовної давності. З урахуванням того, що позивачем не заперечувався підпис у договорі доручення, з жовтня 2012 року до травня 2014 року нею не заперечувався факт отримання ОСОБА_1 орендної плати від ТОВ "Т-ПС", вважає, що про порушення свого права ОСОБА_2 дізналася в момент укладення оспорюваного договору оренди, тобто 11.10.2012 року й строк позовної давності за її вимогами сплинув 11.10.2015 року, наслідком чого є відмова у задоволенні її позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 позивачем не оскаржувалося.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представники позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ОСОБА_4, представник відповідача ТОВ "Т-ПС" Сластіон В.Д. апеляційної скарги не визнали, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, суд виходив з того, що договір оренди майна, вчинений особою, що не є власником такого майна та не від імені власника такого майна на підставі договору доручення з останнім суперечить вимогам закону, наслідком чого є визнання такого договору недійсним, а також з того, що внаслідок укладення недійсного договору з вини відповідача власнику майна завдано збитків у вигляді неотриманої від ТОВ "Т-ПС" за період з жовтня 2012 року до жовтня 2013 року орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд виходив з відсутності правових підстав для зобов'язання ОСОБА_2 укласти основний договір купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_1, стягнення за недійсним договором з ТОВ "Т-ПС" орендної плати з нарахуваннями, проведеними відповідно до ст.625 ЦК України в сумі 746631 грн.12 коп. та недоведеності відповідачем факту заподіяння йому збитків за договором, визнаним у судовому порядку недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають вимогам закону й ґрунтуються на наявних у справі доказах.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 3/5 часток торгового магазину зі складськими приміщеннями та відповідної частки земельної ділянки площею 0,0668 га, що розташовані на території Петриківської сільської ради в с.Петриків Тернопільського району Тернопільської області по вул.Об'їзній 12/3 (т.1 а.с.10).

11 жовтня 2012 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали попередній договір, згідно якого зобов'язались в термін до 11 квітня 2013 року укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу 1/3 частки від належних 3/5 часток торгового магазину зі складськими приміщеннями та відповідної частки земельної ділянки площею 0,0668 га, що розташовані на території Петриківської сільської ради в с.Петриків Тернопільського району Тернопільської області по вул.Об'їзній 12/3, на умовах і в порядку, визначених цим договором (т.1 а.с.11).

Даний попередній договір того ж дня посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мороз К.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3746.

Відповідно до пункту 3.1.6 попереднього договору Продавець зобов'язується передати частку приміщення та земельну ділянку для вільного користування Покупцем до укладення Основного договору.

Пунктом 5.4 Попереднього договору сторонами погоджено, що невиконанням договору є будь-який факт, який є офіційною причиною відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу; відмова однієї із сторін від підписання договору купівлі-продажу на визначених цим договором умовах; нез'явлення до нотаріуса у визначений час або невиконання договору купівлі-продажу, якщо цей факт доказаний в судовому порядку, чи наслідком його є розірвання договору купівлі-продажу (визнання його недійсним).

Відповідно до п.п.6.1., 6.2. попереднього договору за домовленістю сторін укладення та нотаріальне посвідчення Основного договору здійснюватиметься до 11 квітня 2013 року у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Мороз К.В. за адресою АДРЕСА_1. За домовленістю сторін може бути призначене інше місце або час підписання Основного договору, але в разі наявності суперечок, обов'язковим для виконання є час і місце, вказане у п.6.1. попереднього договору.

11 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 (Довіритель) та ОСОБА_1 (Повірений) укладено Договір доручення, відповідно до п.1.1 якого сторони погодили, що Повірений зобов'язується вчинити від імені та за рахунок Довірителя певні організаційні та юридичні дії, а саме: забезпечити належну експлуатацію нежитлового приміщення, що належить Довірителю; здійснити укладення договору оренди (далі по тексту - договір оренди) цього приміщення між Повіреним та третіми особами (т.1 а.с.86-87).

Відповідно до п.1.2. Договору доручення об'єктом договору виступає належне на праві власності Довірителю нерухоме майно, а саме - другий поверх торгового магазину вільною площею 340 кв.м. по АДРЕСА_2

Пунктом 1.3 Договору доручення визначено, що сторони даного договору відповідно до нотаріально засвідченого попереднього договору від 11 жовтня 2012 року зобов'язуються в майбутньому в термін до 11 квітня 2013 року укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу об'єкту вказаного в п.1.2. даного договору, надалі «Основний договір».

За умовами Договору доручення Повірений повинен виконати дане йому доручення згідно з вказівками довірителя, передбаченими договором (п.2.1). До моменту підписання Основного договору об'єкт (п.1.2.) перебуває у володінні і користуванні Повіреного. Плата за оренду об'єкта, вказаного в п.1.2. даного договору, перераховується орендарем на рахунок Повіреного в якості компенсації довірителем за виконання Повіреним умов цього договору (п.2.3). Оплата винагороди за виконання Повіреним обов'язків, передбачених цим договором припиняється з моменту укладення основного договору купівлі-продажу між довірителем та Повіреним (п.2.4).

Пунктом 5.1 Договору доручення сторони погодили, що цей договір укладено строком на п'ять років, договір набирає чинності з моменту його підписання 11 жовтня 2012 року і діє до 11 жовтня 2017 року.

11 жовтня 2012 року між СПД ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Т-ПС» (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення, згідно якого Орендодавець передає, а орендар приймає в оплатне строкове користування нежитлове приміщення площею 340 кв.м. по АДРЕСА_2 Тернопільської області. Передача приміщення орендарю та повернення його орендодавцю здійснюється за актом прийому-передачі (т.1 а.с.7).

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору оренди за користування орендованим майном Орендар сплачує щомісячно Орендодавцеві орендну плату у розмірі 10000 грн. Така перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно авансовим платежем з першого по третє число поточного місяця.

Пунктами 3.1, 3.2 Сторони погодили термін дії Договору оренди з 11 жовтня 2012 року до 11 вересня 2015 року. Договір оренди вважається пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах, якщо за 30 календарних днів до дати його закінчення сторони не заявили про намір його припинити.

В день укладення договору оренди СПД ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Т-ПС» (орендар) підписали Акт прийому-передачі нежитлового приміщення площею 340 кв.м. по АДРЕСА_2 (т.1 а.с.8).

Договір купівлі-продажу спірного приміщення в строки, передбачені попереднім договором (до 11.04.2013 року) між сторонами не був укладений.

Згідно вищезгаданого договору оренди СПД ОСОБА_1 у період з квітня 2013 року до травня 2014 року отримував від ТОВ «Т-ПС» кошти, як плату за оренду за період з жовтня 2012 року по жовтень 2013 року, загальна сума яких складає 119982,80 грн. (т.1 а.с.192-208).

10 жовтня 2013 року ТОВ «Т-ПС» передало власнику ОСОБА_2, а остання прийняла нежитлове приміщення загальною площею 340 кв.м. по АДРЕСА_2 Тернопільської області, яким ТОВ «Т-ПС» користувалося на підставі договору оренди укладеного 11 жовтня 2012 року між ТОВ «Т-ПС» та СПД ОСОБА_1 (т.1 а.с.246).

12 грудня 2012 року між СПД ОСОБА_1 та ТОВ «Бріон» підписано договір про спільну діяльність та складено програму робіт по реалізації цього договору (т.1 а.с.178-181, 182-186).

У відповідності до ст.ст.759, 761 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно вимог ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

У відповідності до ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно вимог п.1 ч.1 ст.1008 ЦК України однією з підстав припинення договору доручення є відмова довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановивши, що укладаючи оспорюваний договір оренди СПД ОСОБА_1, що не є власником майна, всупереч вимог ст.ст.761, 1000 ЦК України діяв від власного імені, а не від імені довірителя та власника майна ОСОБА_2 на підставі виданого нею договору доручення, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав, передбачених ч.ч.1, 2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України для визнання договору оренди, укладеного 11.10.2012 року між СПД ОСОБА_1 та ТОВ "Т-ПС" недійсним, оскільки змістом такого договору, що не відповідає вимогам закону порушуються права власника майна ОСОБА_2

Вірними з урахуванням вимог ч.2 ст.216 ЦК України є висновки суду першої інстанції й в частині стягнення з відповідача в користь позивача завданих ОСОБА_2 вчиненням ОСОБА_1 недійсного правочину збитків у розмірі документально підтвердженої суми орендної плати, що складає 119992,80 грн., отриманої ним на підставі недійсного договору оренди від ТОВ "Т-ПС", оскільки як встановлено в ході розгляду даної справи й що не заперечується сторонами, ТОВ "Т-ПС" перед укладенням оспорюваного договору орендувало вказане приміщення у ОСОБА_2 і саме факт укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 попереднього договору купівлі-продажу предмету оренди й стало підставою розірвання договору оренди між ТОВ "Т-ПС" і ОСОБА_2 При цьому, оскільки за договором доручення обов'язок укласти договір оренди покладено на повіреного ОСОБА_1, то саме з вини останнього внаслідок укладення договору оренди, що не відповідає вимогам закону й завдано ОСОБА_2 вказаних збитків.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції положень п.1.1. договору доручення, згідно якого Повірений зобов'язаний здійснити укладення договору оренди між Повіреним та третіми особами, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний обов'язок не спростовує змісту того ж самого пункту договору доручення, згідно якого така дія повинна бути вчинена Повіреним від імені Довірителя, тобто договір оренди повинен був бути укладеним між СПД ОСОБА_1 не від власного імені, а від імені Довірителя ОСОБА_2 При цьому п.1.1 договору доручення повністю узгоджується як зі змістом ст.1000 ЦК, так і зі змістом ч.2 ст.761 ЦК України, яка передбачає, що наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму, однак в сукупності зі змістом положення ст.1000 ЦК України такою (уповноваженою) особою договір найму укладається саме від імені довіритетя (особи, яка уповноважує), а не від власного імені, як помилково вважає відповідач ОСОБА_1

При цьому, помилкове зазначення судом першої інстанції невідповідності договору оренди вимогам ст.1000 ЦК України з посиланням на вчинення договору не "в інтересах" ОСОБА_2, хоча й не відповідає вимогам згаданої статті, однак на кінцевий висновок у справі не впливає, так як не спростовує факту вчинення такого договору всупереч нормі даної статті в сукупності зі ст.761 ЦК України відповідачем від власного іменні, а не від імені ОСОБА_2, з якою укладено договір доручення.

Доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування судом факту невидачі йому ОСОБА_2 довіреності на виконання умов договору доручення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сам договір доручення (п.1.1.) передбачає вчинення ОСОБА_1 дій на виконання цього договору від імені ОСОБА_2, тому потреби у видачі окремої довіреності для виконання договору доручення в частині укладення з третіми особами договору оренди, на думку колегії суддів, не було.

У зв'язку з наявністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди, укладеного між СПД ОСОБА_1 і ТОВ "Т-ПС" вірними є висновки суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його зустрічних позовних вимог до ТОВ "Т-ПС" про стягнення орендної плати з товариства, починаючи з липня 2013 року до 01 серпня 2016 року в сумі 746631,12 грн. з нарахованими відповідно до ст.625 ЦК України штрафними санкціями, оскільки вказані вимоги є похідними від факту існування договірних відносин, пов'язаних з передачею майна в оренду, а відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків та згідно вимог ч.1 ст.236 ЦК України такий правочин є недійсним з моменту його вчинення.

При цьому доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в цій частині з посиланням на п.п.2.3, 2.4 Договору доручення, що передбачали отримання ним орендної плати в якості компенсації довірителем за виконання ним умов договору доручення до моменту укладення основного договору та з врахуванням того, що основний договір не був укладений, спірне приміщення товариством "Т-ПС" йому актом прийому-передачі, як передбачав п.2.1 договору оренди, повернуто не було й будь-яких пропозицій про дострокове припинення договору оренди йому не надходило, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки визнання укладеного договору оренди недійсним та неукладення ОСОБА_1 договору оренди від імені власника майна ОСОБА_2 відповідно до п.1.1 Договору доручення позбавляє його права на отримання в якості компенсації за виконання обов'язків, передбачених договором доручення орендної плати, сплаченої в його користь товариством "Т-ПС". Що стосується оплати ОСОБА_2 виконання повіреним інших обов'язків, передбачених п.3.1 договору доручення (таких як обладнання окремого кабінету метало-пластиковими профілями, встановлення та підключення охоронної сигналізації, проведення опалення окремого кабінету з метало-пластикових профілів тощо), то з урахуванням відсутності в матеріалах справи належних і допустимих доказів про проведення таких робіт Повіреним, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині наявності правових підстав для отримання ним орендної плати від ТОВ "Т-ПС" колегія суддів вважає необгрунтованими. Крім цього, факт передачі товариством "Т-ПС" у жовтні 2013 року предмету оренди за оспорюваним договором власнику майна ОСОБА_2, що сторонами не заперечується, свідчить про припинення довірителем ОСОБА_2 договору доручення відповідно до вимог п.1 ч.1, ч.2 ст.1008 ЦК України.

Безпідставними, на думку колегії суддів, є й доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині невідповідності обставинам справи та вимогам матеріального права (ч.3 ст.635 ЦК) висновку суду про припинення дії попереднього договору з посиланням на ту обставину, що ним 05.04.2013 року було надіслано пропозицію ОСОБА_2 про укладення основного договору купівлі-продажу, яка отримана позивачем 10.04.2013 року, і як наслідок - про продовження дії попереднього договору та наявність у нього підстав для стягнення з ТОВ "Т-ПС" орендної плати, починаючи з липня 2013 року, оскільки відповідь про згоду з такою пропозицією, яка б свідчила про зміну строку дії попередньо договору позивач відповідачу не надсилала, й у кінцевий строк, визначений попереднім договором для укладення основного, а саме 11.04.2013 року до нотаріуса для укладення основного договору не з'явилася, що ОСОБА_1 не заперечується. При цьому, не зважаючи на те, що станом на час ухвалення рішення в даній справі судом першої інстанції не існувало такого, що набрало законної сили рішення суду в справі № 607/14795/15-ц про визнання попереднього договору припиненим (відповідна ухвала про залишення даного рішення без змін постановлена лише в липні 2017 року) (а.с.168-171), дана обставина, на думку колегії суддів, не мала правового значення для вирішення спору судом першої інстанції, оскільки дія попереднього договору внаслідок не укладення в передбачені у ньому строки основного припиняється в силу вимог закону (ч.3 ст.635 ЦК), у зв'язку з чим окреме рішення суду для цього не вимагається.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неврахування судом відповідності вимогам закону договору доручення колегія суддів вважає безпідставними, як такі, що не мають правового значення для вирішення спору, оскільки предметом позовних вимог ОСОБА_2 в частині недійсності договору є договір оренди, а не договір доручення.

Безпідставними, на думку колегії суддів є й доводи апеляційної скарги відповідача про невідповідність обставинам справи та таким, що зроблений з порушенням норм матеріального права (п.2 ч.2 ст.22, ч.4 ст.623 ЦК України) висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 3653450 грн. упущеної вигоди у вигляді неотриманої від ТОВ "Бріон" орендної плати, починаючи з травня 2013 року, за укладеним 12.12.2012 року договором про спільну діяльність, оскільки укладення договору з ТОВ "Бріон" відносно приміщення, власником якого відповідач не був та за відсутності на це згоди власника ОСОБА_2 (не від імені останньої) не дає колегії суддів підстав вважати, що збитки (навіть у випадку доведеності таких) були б заподіяні з вини позивача. При цьому, ні п.6.1 нотаріально засвідченого Попереднього договору від 11.10.2012 року, ні п.1.3 Договору доручення від тієї ж дати не спростовують як факту відсутності у ОСОБА_1 станом на день укладення з ТОВ "Брієн" договору передбачених законом підстав на власний розсуд розпоряджатися належним на праві власності майном ОСОБА_2, так і передбаченого законом права повіреного здійснювати таке розпорядження майном лише від імені ОСОБА_2, з якою був укладений договір доручення. У зв'язку з тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів заподіяння збитків відповідачу з вини позивача є такими, що відповідають вимогам закону.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією з засад цивільного законодавства.

Свободу договору, яка полягає в тому, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, передбачає і ст.627 ЦК України.

Згідно вимог ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч.2 ст.635 ЦК).

У відповідності до ч.3 ст.635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Враховуючи в сукупності положення ст.ст.3, 627 ЦК, які передбачають свободу договору та ст.635 ЦК, що передбачає правові наслідки у формі відшкодування збитків за ухилення сторони від укладення договору, передбаченого попереднім, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання ОСОБА_2 виконати умови попереднього договору та укласти з ним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в судовому порядку з посиланням на те, що закон не передбачає такого правового наслідку невиконання стороною умов попереднього договору, як зобов'язання її укласти основний договір в судовому порядку, колегія суддів вважає такими, що відповідають вимогам закону.

При цьому доводи апеляційної скарги в частині порушення судом норм матеріального права, що полягає у незастосуванні до спірних правовідносин вимог п.5 ч.2 ст.16 ЦК України, що передбачає такий спосіб захисту порушеного права, як примусове виконання обов'язку в натурі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ст.ст.627, 635 ЦК України, які регулюють саме договірні правовідносини, є більш спеціальними по відношенню до загальної норми права ст.16 ЦК, де зазначено увесь перелік способів захисту порушених цивільних прав осіб, а тому саме спеціальні норми права мають пріоритет у застосуванні по відношенню до загальної.

Додатково, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що право, яке він вважав порушеним внаслідок невиконання позивачем свого обов'язку за попереднім договором щодо укладення основного договору купівлі-продажу, ним було захищено у встановлений законом спосіб шляхом предёявлення позову до ОСОБА_2 про стягнення завдатку за попереднім договором, пені, 35 річних та упущеної вигоди, що стверджується наявним у справі таким, що набрало законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 травня 2017 року, ухваленим у справі № 607/14795/15-ц (а.с.168-171).

Безпідставними колегія суддів вважає й доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині порушення судом норм матеріального права, що полягає у незастосуванні до спірних правовідносин вимог ст.ст.256, 257, 261 ЦКУ, що передбачають строки позовної давності та початок перебігу таких строків, а також норм, що регулюють наслідки спливу позовної давності, оскільки у відповідності до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення. Разом з тим, в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачем ОСОБА_1 про застосування позовної давності до вимог позивача не заявлялося ні письмово, ні усно, що стверджується як письмовими матеріалами даної цивільної справи, так і звукозаписом судових засідань впродовж усього часу знаходження справи в суді. У зв'язку з відсутністю заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування судом позовної давності, суд з урахуванням як вимог ст.267 ЦК України, так і вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, що передбачає диспозитивність цивільного судочинства, підставно не вирішував питання про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача. Відповідна правова позиція, яка в силу вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами загальної юрисдикції при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, висловлена Верховним Судом України у постановах від 24.06.2015 року за результатами розгляду справи № 6-738цс15, від 22.03.2017 року в справі № 6-3063цс16. За відсутності відповідної заяви не вправі вирішувати таке питання й суд апеляційної інстанції.

Що стосується застосування наслідків спливу позовної давності до вимог відповідача, про що в ході розгляду справи судом першої інстанції заявлялося стороною ОСОБА_2, то з урахуванням того, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, в суду передбачених законом підстав для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог відповідача не було, оскільки не було встановлено факту порушення прав останнього.

Не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення й порушення судом першої інстанції передбачених ст.157 ЦПК України строків розгляду даної справи, оскільки скасування судом рішення з підстав порушення норм процесуального права можливе лише у випадку, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення спору. Відповідні роз'яснення викладені у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 з наступними змінами "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку". Натомість, спір вирішений судом правильно, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 і в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами; є такими, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону, то підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Відповідно до ст.308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 314 ч.1 п.1,315 ч.ч.1, 2; 317 ч.1, 319 ч.1, 325 ч.1 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: