Постанова № 7060810, 10.11.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 2.11.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2009 року Справа № 2а-24838/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін

від позивача Ченська О.В. (довіреність від 25.08.2009 № 77)

від відповідача начальник юридичного відділу

Зайцев М.М. (довіреність від 08.01.2009 № 1)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Савойя»

до Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області

про скасування податкового повідомлення рішення

від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0,

ВСТАНОВИВ:

03 січня 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю «Савойя» звернулось до господарського суду Луганської області з позовом, в якому просила скасувати податкове повідомлення рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 126298,50 грн., у тому числі 84199,00 грн. основний платіж, 42099,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою господарського суду Луганської області від 31 січня 2006 року у справі № 9/6н-ад, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що необхідною умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактична надмірна сплата податку на додану вартість до бюджету.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2009 року № К-25272/06 судові рішення у справі № 9/6н-ад скасовані та справу передано на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду. Підставою скасування судових рішень у справі став помилковий висновок судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на фактичну несплату податку до бюджету його контрагентом, відсутністю останнього за місцем його реєстрації та не звітуванням до податкових органів з жовтня 2003 року, а також те, що суди не звернули увагу, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) постачальник (ПП «Промпоставка») був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцем, ані за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, для обґрунтованого висновку про правильність або неправомірність формування платником податкового кредиту, попередні судові інстанції повинні були зясувати чи відповідають податкові накладні, видані позивачеві продавцем товару, вимогам чинного законодавства, а також дослідити правомірність або протиправність правочинів, за якими товар передавався позивачеві, зробити висновок про реальність виконання цих правочинів та дійсність поставки товару позивачеві.

Названі обставини судами досліджено не було, що свідчить про порушення ними частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі.

Відповідно до частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Позивач позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0, яким йому визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 126298,50 грн., у тому числі 84199,00 грн. основний платіж, 42099,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, обґрунтовує тим, що згідно пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» він несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету тільки за результатами своєї господарської діяльності і не несе відповідальності за те, що згідно наданих державною податковою інспекцією в Артемівському районі м. Луганська документів та ксерокопій податкових декларацій з податку на додану вартість ПП ВКФ «Промпоставка» за липень 2003 року, серпень 2003 року встановлено суму податкових зобовязань, задекларованих підприємством за липень 2003 року та серпень 2003 року, менші за суму ПДВ, яка складається по податкових накладних, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Савойя». Таким чином, позивач вважає, що висновок про те, що включення товариством з обмеженою відповідальністю «Савойя» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які відображені в податкових накладних ПП ВКФ «Промпоставка», не відповідає фактичним податковим зобовязанням платника податку продавця, є помилковим, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Савойя» формує свої податкові зобовязання та податковий кредит на основі документів, які воно має, і не може нести відповідальності за звітність своїх контрагентів.

Враховуючи викладене, позивач просить скасувати податкове повідомлення рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач позовні вимоги не визнав, про що подав суду заперечення проти позову від 09 листопада 2009 року № 15097/10 (арк. справи 197-201). У запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю через те, що включення товариством з обмеженою відповідальністю «Савойя» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, зазначених у отриманих від приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Промпоставка» податкових накладних на загальну суму 86416,15 грн., у тому числі по податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень 2003 року на суму 45478,72 грн., за серпень 2003 року на суму 40937,43 грн., не відповідає фактичним податковим зобовязанням платника податку продавця. Законодавством чітко передбачено, що однією з обовязкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає із самої суті поняття податку, його основної функції формування доходів Державного бюджету України, та поняття платника податку на додану вартість як особи, що зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозвязок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, ці етапи нерозривно повязані між собою спочатку сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. Ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Промпоставка», яка і повинна була сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету України, у відповідному податковому періоді таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку «податкове зобовязання» не відображало та, відповідно, податку до бюджету не сплачувало.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Савойя» постійно та систематично користувалось схемами, направленими на умисне заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість та завищення податкового кредиту підприємствами з ознаками «фіктивності» при придбанні ними товару, які фактично не декларували своїх податкових зобовязань та не сплачували податки до бюджету за весь період своєї діяльності, або ж в окремі періоди та по окремих операціях. Зазначене відповідач навів як доказ того, що товариство з обмеженою відповідальністю «Савойя» діяло без належної обачності й обережності.

Враховуючи викладене, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача заперечення проти позову підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.

Жодних додаткових доказів в обґрунтування своїх заперечень, крім тих, що містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повістю з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2005 року Стахановською обєднаною державною податковою інспекцією Луганської області проведено позапланову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства товариства з обмеженою відповідальністю «Савойя» за період липень 2003 року, серпень 2003 року, за результатами якої складено акт від 16 грудня 2005 року № 782/23-19081165 (арк. справи 12-18).

В ході проведеної перевірки було виявлено факт заниження позивачем податку на додану вартість за 2003 рік на загальну суму 84199грн. внаслідок невключення одним з постачальників позивача приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Промпоставка» до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість у відповідний період сум цього податку по операціям з продажу товару товариству з обмеженою відповідальністю «Савойя».

На підставі акта позапланової документальної перевірки від 16 грудня 2005 року № 782/23-19081165 Стахановською обєднаною державною податковою інспекцією Луганської області винесено податкове повідомлення рішення від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Савойя» визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 126298,50 грн., у тому числі 84199,00 грн. основний платіж, 42099,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

За змістом підпункту 7.7.3 цієї ж норми у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Тобто несплата податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму цього податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованими та безпідставними висновки податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на фактичну несплату податку до бюджету його контрагентом - приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Промпоставка», відсутністю останнього за місцем його реєстрації та не звітуванням до податкових органів з жовтня 2003 року.

Суми податку на додану вартість, включені товариством з обмеженою відповідальністю «Савойя» до складу податкового кредиту за податковими деклараціями з податку на додану вартість за липень 2003 року на суму 45478,72 грн. та за серпень 2003 року на суму 40937,43 грн., підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, виданими позивачеві продавцем товару - приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Промпоставка» (арк. справи 50-63).

Податковим органом, на якого у даній справі частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не надано суду жодних належних доказів в підтвердження фіктивності діяльності приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Промпоставка», протиправності правочинів, за якими товар передавався позивачеві, не спростовано реальність виконання цих правочинів та дійсність поставки товару позивачеві.

Оскільки відсутні порушення податкового законодавства з боку позивача, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 42099,5 грн. згідно із підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Оскільки скасування рішення субєкта владних повноважень є наслідком визнання його недійсним, суд, зважаючи на обставини справи, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати податкове повідомлення - рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0 недійсним .

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 10 листопада 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 16 грудня 2005 року № 0002552301/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Савойя» (ідентифікаційний код 19081165, місцезнаходження: 94001, Луганська область, м. Стаханов, вул. Горноспасательна, буд. 18, кв. 2) судові витрати зі сплати судового збору в 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 16 листопада 2009 року.

Суддя Т.І. Чернявська