Ухвала суду № 70604520, 23.11.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Шполянського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства «Швейна фабрика Лібовнера» (далі - ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера», швейна фабрика) про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2017 року позивачі звернулись з позовом ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» з позовом про усунення перешкод у користуванні приміщеннями та відшкодування завданої шкоди.

Заявою про збільшення позовних вимог від 15 вересня 2017 року позивачі просили суд усунути перешкоди в користуванні майном, які виникли внаслідок незаконного відключення відповідачем електропостачання приміщень, розташованих по АДРЕСА_1, Черкаської області, а саме: приміщення № 23 (стоматологічного кабінету), яке належить ОСОБА_6, та приміщення № 16 (ювелірної майстерні), яке належить ОСОБА_7 шляхом зобов'язання відповідача надати письмовий дозвіл на підключення вказаних приміщень та сполучених з ними електромережею приміщень № 18, 20, 21, 37, 24, 25, 26, 28, 29, 31, 32, 33, 34, 4, 5, 22, 38, 70 через електромережі фабрики до мережі енергопостачальної організації для отримання позивачами власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії.

Крім того, внаслідок незаконного перекриття відповідачем перегородкою з металопластику у вестибюлі швейної фабрики входу до приміщень № 23,16 та сполучених з ними інших 18-ти приміщень, позивачі позбавлені можливості користуватись своїм майном. Тому, також просили усунути ці перешкоди шляхом зобов'язання ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» демонтувати вказану перегородку, яка заблокувала вхід до приміщень позивачів.

Також просили стягнути з відповідача завдані матеріальні збитки: на користь ОСОБА_6 - 127 673 грн. 64 коп., ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - 145 020 грн. 82 коп. солідарно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_6 придбав у ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» на підставі трьох договорів купівлі-продажу частину адміністративного корпусу в нежитловій будівлі АДРЕСА_1

31.05.2016 року позивач ОСОБА_6 подарував позивачці ОСОБА_7 приміщення № 16, 18 по АДРЕСА_1, Черкаської області.

З дати купівлі приміщень швейної фабрики і до 21.04.2016 року ОСОБА_6 сплачував щомісячно кошти за використану ним в приміщеннях електроенергію ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та безпосередньо у Шполянську РЕМ згідно квитанцій.

29.10.2015 року листом №1/29/10 директор фабрики запропонував ОСОБА_6 укласти договір безпосередньо з енергопостачаючим підприємством в зв'язку з обмеженням лімітів енергопостачання на 2016 рік, тому ним восени 2015 року було замовлено виготовлення технічної документації на підключення належних йому на швейній фабриці приміщень через електромережу фабрики до мережі енергопостачальної організації - Шполянської РЕМ.

Однак, 21.04.2016 року відповідач відключив приміщення позивачів від електропостачання і, таким чином, позивачі з цього дня позбавлені можливості користуватися своїм майном та працювати в стоматологічному кабінеті і ювелірній майстерні. Через відсутність електроенергії в приміщеннях вони несуть матеріальні збитки.

Таким чином, продавець ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» в порушення умов п. 9 абз 7 договору купівлі-продажу від 11.04.2014 року не надав дозвіл на підключення через електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від організації власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії. Крім того, директор швейної фабрики ОСОБА_10 взагалі відключив від електропостачання всі придбані ОСОБА_6 приміщення та перекрив перегородкою вхід до стоматологічного кабінету та ювелірної майстерні.

Тому, позивачі звернулись до суду з цим позовом для усунення вказаних перешкод у користуванні належним їм майном.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 02 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» надати письмовий дозвіл на підключення електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від енергопостачальної організації власних лімітів (потужностей) використання електричної енергії для приміщень №№ 4, 5, 22, 38 та 70, які належать ОСОБА_6

Зобов'язано ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» демонтувати перегородку з металопластику в вестибюлі приміщення фабрики, яка заблокувала вхід до приміщень позивачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять рішення суду скасувати як незаконне та необґрунтоване, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначено, що висновок суду про необхідність зобов'язати ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» надати письмовий дозвіл на підключення до електропостачання лише 5 із 20 приміщень фабрики не є обґрунтованим. Відповідач із власної ініціативи запропонував укласти ОСОБА_6 договір на електропостачання 20 приміщень напряму зі Шполянським РЕМ та незаконно відключив всі 20 приміщень від електропостачання. Між діями ОСОБА_10 та збитками, завданими трьом позивачам з 21.04.2016 року по 06.06.2017 року на загальну суму 272 694 грн. 46 коп., є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Тому завдана позивачам шкода має бути відшкодована в повному обсязі.

Заслухавши апелянтів та їх представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2012 року ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу приміщень, згідно з яким ОСОБА_6 купив частину адміністративного корпусу (літера А): приміщення №16 площею 15,2 кв.м, №18 площею 10,4 кв.м, №20 площею 13,0 кв.м, №21 площею 5,8 кв.м, №23 площею 18,4 кв.м, №37 площею 4,5 кв. м, загальною площею 67,3 кв. м, в нежитловій будівлі АДРЕСА_1 на земельній ділянці Шполянської міської ради площею7830 кв. м. (а.с.68), що підтверджується також витягом з Державного реєстру правочинів №11926653 від 04.10.2012 року (а.с.9) та витягом про державну реєстрацію прав №36274327 від 15.11.2012 року, виданим Шполянським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (а.с.10).

21.10.2013 року ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу приміщень, згідно з яким ОСОБА_6 купив частину адміністративного корпусу (літера А) першого поверху: приміщення № 24, 25, 26, 28, 29, 31, 32, 33, 34 загальною площею 46,3 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.11-13), що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11268872 від 21.10.2013 року (а.с.14-15).

11.04.2014 року ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу приміщень, згідно з яким ОСОБА_6 придбав частину адміністративного корпусу (літера А) першого поверху: основні приміщення № 4, 5, 6, коридор №22, підсобні приміщення №38, 70, а всього площею 83,8 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1, на земельній ділянці Шполянської міської ради площею 7830 кв. м, (а.с.16-18).

Це підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №20374887 від 11.04.2014 року (а.с.19-20).

31.05.2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Шполянського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованим в реєстрі за №1172, відповідно до якого ОСОБА_7 прийняла безоплатно в дар нежитлове приміщення - частину адміністративного корпусу (літера А): приміщення №16, що розташоване по АДРЕСА_1 Шполянського району Черкаської області, площею 15,2 кв.м. (а.с.22-23).

Це підтверджується також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №60340528 від 31.05.2016 року (а.с.24).

Отже, позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 правомірно володіють вказаним майном та у відповідності до положень ст. 320 ЦК України можуть використовувати майно для підприємницької діяльності.

Сторони також визнали, що 21 квітня 2016 року швейна фабрика відключила приміщення позивачів від електропостачання.

Що стосується посилань в апеляційній скарзі те, що 29 жовтня 2015 року директор швейної фабрики ОСОБА_10 з власної ініціативи запропонував позивачам укласти договір на енергопостачання двадцяти приміщень (в т.ч. №16 та №23) безпосередньо зі Шполянським РЕМом та погодження директором робочого проекту енергопостачання, то колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до листа директора ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» №1-29/10 від 29.10.2015 року відповідач повідомив ОСОБА_6 про те, що зв'язку з обмеженням лімітів енергопостачання на 2016 рік швейна фабрика не зможе надавати комунальні послуги з 01.01.2016 року та пропонує внести в чинний договір необхідні зміни і напряму укласти договір з енергопостачаючим підприємством (а.с.63).

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зокрема, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

Пропозиція директора ОСОБА_10, викладена в листі №1-29/10 від 29.10.2015 року щодо укладення безпосередньо з РЕМ договору про енергопостачання приміщень, що є у власності позивачів, так само як і його наступні дії щодо налагодження електропостачання, не можна розглядати в якості підтвердження наявності у відповідача цивільного обов'язку вчинення таких дій в розумінні ст.ст. 11, 509 ЦК України.

Натомість, як правильно визначив суд першої інстанції, відповідач у договорі купівлі-продажу приміщень від 11.04.2014 року (зокрема,) надав покупцю дозвіл на підключення через електромережі підприємства до мережі енергопостачальної організації та отримання від неї власних лімітів лише стосовно приміщень №№ 4, 5, 22, 38, 70 (п. 9 договору - а.с. 17).

Положення двох інших договорів купівлі-продажу від 04.10.2012 року та 21.10.2013 року такого дозволу щодо решти приміщень не містять. Позивачі не надали докази, що підтверджують узгодження між сторонами питання підключення до електромережі інших приміщень.

Тому, суд вірно дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог стосовно вказаних вище п'яти приміщень.

Рішення суду в цій частині не спростовує і наданий ОСОБА_6 договір № 1/04.14 від 10.04.2014 року про порядок відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг, укладеного між апелянтом та ПАТ «Швейна фабрика Лібовнера» Дія вказаного договору закінчилась 31 грудня 2015 року і він сторонами не порушувався.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням районного суду у цій частині і вважає, що в іншій частині позову, в задоволенні якого судом відмовлено, права позивачів не порушено. Тому вказані особи, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, не мають права на відшкодування збитків.

Більше того, в матеріалах відсутні будь-які докази розміру та підстав спричиненої шкоди. Так, немає відповідних підтверджень того що в приміщенні № 23 ОСОБА_6 влаштував стоматологічний кабінет, а ОСОБА_7 в приміщенні № 16 - ювелірну майстерню; того, що вони працювали там і отримували прибуток. Що стосується позивача ОСОБА_8, то позивач також не надав докази того, що його підприємницька діяльність та отримання доходу пов'язана приміщеннями швейної фабрики.

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для скасування або зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - відхилити.

Рішення Шполянського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :