Ухвала суду № 70602326, 23.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6266/17

Номер справи місцевого суду: 501/2901/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого – Ващенко Л.Г.

суддів – Вадовської Л.М. Колеснікова Г.Я.

при секретарі – Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгрейнтермінал» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгрейнтермінал», третя особа: спілка професіоналів-докерів дочірнього підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» про визнання незаконним та скасування наказу від 21.11.2016 року №214-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

13.12.2016 року ОСОБА_2 звернувся із позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 21.11.2016 року №214-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що він працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Трансгрейнтермінал» (далі-Товариство) змінним слюсарем-ремонтником.

Після перебування у жовтні 2016 року на лікарняному, 22.10.2016 року він переплутав свою денну зміну з 8-00 до 20-00, внаслідок чого був відсутній на робочому місці 11 годин.

01.11.2016 року директор Товариства звернувся до профспілкового комітету профспілки професіоналів-докерів дочірнього підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт» (далі-Профспілка), членом якої він є, із поданням про отримання згоди на звільнення з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України.

Профспілка, рішенням від 15.11.2016 року, відмовила директору Товариства у дачі згоди на звільнення позивача.

Однак, 21.11.2016 року, на підставі наказу директора Товариства, позивача звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звільнено незаконно, без дачі згоди профспілки на звільнення, крім того, звільнення відбулося без врахування конкретних обставин вчинення проступку, позивач проси позов задовольнити.

Позивач у судовому засіданні в суді першої інстанції позов підтримав.

Представник відповідача заперечував проти позову у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Представник третьої особи не приймав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2017 року позов задоволено: суд визнав незаконним та скасував наказ від 21.11.2016 року №214-К про звільнення позивача з Товариства, поновив позивача на посаді змінного слюсаря ремонтника в Товаристві, стягнув з Товариства на користь позивача 37 231,67 гривень заробітної плати за час вимушеного прогулу і з Товариства на користь держави судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі представник Товариства просить рішення суду від 14.06.2017 року скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, необґрунтованість відмови Профспілки у дачі згоди на звільнення позивача.

У засіданні колегії суддів: представник Товариства скаргу підтримав; позивач скаргу не визнав.

Представник третьої особи у засідання колегії суддів не з’явився, сповіщався про розгляд справи 23.11.2017 року.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 21.11.2016 року №214-к, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з тих підстав, що він працював у Товаристві змінним слюсарем-ремонтником і після перебування у жовтні 2016 року на лікарняному, 22.10.2016 року переплутав свою денну зміну з 8-00 до 20-00, внаслідок чого був відсутній на робочому місці 11 годин (а.с.1-4).

Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що Профспілка відмовила у наданні згоди на звільнення позивача, а тому видача наказу про звільнення є незаконною (а.с.104-107).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (ст. 40 ч.1 п.4 КЗпП України).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 4 ст.40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника, ст.43 ч.ч.1,7 КЗпП України).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ст. 147 ч.1 п.п.1,2 КЗпП України).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ст. 149 ч.3 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював у Товаристві змінним слюсарем-ремонтником.

Після перебування у жовтні 2016 року на лікарняному, 22.10.2016 року позивач переплутав свою денну зміну з 8-00 до 20-00, внаслідок чого був відсутній 22.10.2016 року на робочому місці 11 годин (а.с.6-9).

01.11.2016 року директор Товариства звернувся до профспілкового комітету профспілки професіоналів-докерів дочірнього підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт», членом якої є позивач, із поданням про отримання згоди на звільнення з підстав п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.10).

Профспілка, рішенням від 15.11.2016 року, відмовила директору Товариства у дачі згоди на звільнення позивача (а.с.11).

Відмовляючи у дачі згоди на звільнення позивача, Профспілка, зокрема виходила з конкретних обставин за яких вчинено проступок, тяжкості проступку та відсутності шкоди, а також з того, що позивач добре показав себе у роботі, є гарним спеціалістом, визнав порушення трудової дисципліни і розкаявся у скоєному проступку, колеги по роботі подали клопотання на захист позивача.

21.11.2016 року, не зважаючи на рішення Профспілки від 15.11.2016 року про відмову у дачі згоди на звільнення позивача, на підставі наказу директора Товариства, позивача звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.14).

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суд повинен з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Зважаючи на конкретні обставини порушення позивачем трудової дисципліни, виходячи з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, відсутність належних доказів спричинення ним (можливість спричинення) шкоди, колегія суддів погоджується, що висновок Профспілки, яка відмовила у дачі згоди на звільнення позивача, у даному випадку, є обґрунтованою.

Оскільки позивача звільнено за відсутності згоди Профспілки, яка мотивувала свою незгоду щодо звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Суд, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 37 231,67 гривень виходив з вимог ст. 235 КЗпП України і розрахунків, які надав відповідач (а.с.69).

Доводи представника відповідача у скарзі про те, що: суд не взяв до уваги того, що позивач був відсутній на робочому місці 11 годин і не вказав поважних причин відсутності на роботі; у листопаді 2015 року позивач порушив трудову дисципліну і його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани; відмова Профспілки у дачі згоди на звільнення належним чином не обґрунтована – не заслуговують на увагу з таких підстав.

Факт відсутності позивача на роботі 22.10.2016 року з 8.00 до 20.00 години не заперечується, разом з тим, обставини, за яких його вчинено (позивач дійсно перебував на лікарняному з 14.10.2016 року по 21.10.2016 року), не дають підстав для ствердження, що порушення трудової дисципліни, у даному випадку, було грубим, яке могло стати підставою для застосування крайнього заходу у вигляді звільнення.

Сам по собі факт наявності догани за порушення позивачем трудової дисципліни у листопаді 2015 року, зважаючи на конкретні обставини правопорушення, яке мало місце у жовтні 2016 року, не є підставою для звільнення позивача.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відмова Профспілки у дачі згоди на звільнення позивача, є мотивованою.

Колегія суддів, виходячи з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, відсутність належних доказів спричинення ним (можливість спричинення) шкоди, також погоджується з тим, що відмова Профспілки у дачі згоди на звільнення є обґрунтованою.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Апеляційна скарга не містить доводів того, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу розраховано неправильно.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін з підстав, які викладені в мотивувальній частині ухвали.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгрейнтермінал» — відхилити.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2017 року — залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_3

ОСОБА_4