Ухвала суду № 70598667, 22.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року м. Київ К/800/14571/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до ст. 263 КАС України в якій, з рахуванням уточнень, просив: визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - УПФУ в м. Лисичанську Луганської області) у перерахунку пенсії з інвалідності ОСОБА_3 відповідно до ст. ст. 50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати боржника видати розпорядження про перерахунок пенсії, негайно відновити призначення, нарахування та виплату стягувачу щомісячну пенсію в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат на строк не менше 38 місяців до проголошення рішення Конституційним судом України. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається на момент такої виплати згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2015 року заяву ОСОБА_3 про встановлення порядку виконання судового рішення у порядку статті 263 КАС України задоволено. Визнано неправомірною відмову УПФУ в м. Лисичанську Луганської області у перерахунку пенсії з інвалідності ОСОБА_3 відповідно до ст. ст. 50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи». Встановлено наступний порядок виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року - шляхом зобов'язання боржника видати розпорядження про перерахунок пенсії, негайно відновити призначення, нарахування та виплату стягувачу щомісячної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат на строк не менше 38 місяців. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається на момент такої виплати згідно з ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано УПФУ у місті Лисичанську Луганської області у місячний строк подати до суду звіт про відновлення призначення, нарахування та виплати щомісячної пенсії стягувачу в судовому розмірі. Зобов'язано УПФУ у місті Лисичанську Луганської області з цією метою повідомити про це рішення Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство фінансів України для складання додаткового бюджетного запиту у відповідності до статті 35 Бюджетного кодексу України. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу УПФУ в м. Лисичанську Луганської області на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 03 грудня 2015 року - задоволено. Вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано та прийнято нову ухвалу якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до ст.263 КАС України.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду Тракало В.В. від 31 травня 2016 року було відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року.

15 червня 2016 року на підставі проведення повторного автоматизованого розподілу, у зв'язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Вищого адміністративного суду України Тракало В.В. у розгляді розподілених їй судових справ, що може мати наслідком порушення процесуальних строків їх розгляду, матеріали касаційної скарги передано на розгляд судді Рецебуринському Ю.Й.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 в січні 2007 року звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати неправомірними дії УПФУ в м. Лисичанську щодо виплати позивачу пенсії в розмірі, меншому, ніж встановлено законодавством, зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію в розмірі 6-ти мінімальних пенсій за віком та додаткової в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком у певних розмірах за певні періоди.

Постановою Лисичанського міського суду від 13 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року частково задоволена касаційна скарга ОСОБА_3 Скасовані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, по справі прийнята нова постанова, якою: визнано неправомірною відмова УПФУ в м. Лисичанську в перерахунку пенсії з інвалідності ОСОБА_3 відповідно до ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано відповідача призначити позивачу з 01 грудня 2006 року пенсію в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою в порядку ст.263 КАС України про встановлення порядку виконання судового рішення, а саме: стягнути з УПФУ в м. Лисичанську на користь позивача заборгованість з пенсії за постановою ВАСУ від 15 січня 2009 року з 01 листопада 2011 року по теперішній час. В подальшому ОСОБА_3 уточнив свою заяву та просив встановити порядок виконання судового рішення, а саме: стягнути з УПФУ в м. Лисичанську на користь позивача заборгованість з пенсії за постановою Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року з 01 листопада 2011 року по 30 квітня 2014 року в розмірі 192 905,02 грн.

Ухвалою Лисичанського міського суду від 03 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 біло відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України 09 червня 2015 року вище вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані та справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суд апеляційної інстанції не з'ясував належним чином, чи виконана постанова Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року, якщо так, до якого часу. Суд першої інстанції не з'ясував правову природу заявлених вимог ОСОБА_3 - чи то є зміна способу виконання судового рішення, яке набрало законної сили, чи це фактично заявлені інші позовні вимоги.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 квітня 2016 року відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до ст.263 КАС України виходив з того, що на час звернення ОСОБА_3 з вказаною заявою до суду постанова Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року була виконана у повному обсязі.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення ( відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно надав оцінку викладеним у заяві про встановлення порядку виконання судового рішення обставинам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки встановлення заявленого позивачем способу і порядку виконання судового рішення, фактично, змінить резолютивну частину судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним судового рішення.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

Ю.К. Черпак

І.В. Штульман