Ухвала суду № 70598323, 29.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Лях О.П. , Яковенка М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2017р. по справі № 818/974/17

за позовом Головного управління ДФС у Сумській області

до комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, в якому просив суд стягнути за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків та готівки, що належить такому платнику податків на користь держави податковий борг у сумі 1030477,56 грн., в тому числі: з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, (робіт, послуг) в сумі 914940,76 грн.; по земельному податку з юридичних осіб в сумі 115536,80грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2017р. зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не врахував, що статтею 96 Податкового кодексу України не встановлено право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення коштів комунального підприємства, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, КП виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства має податковий борг з податку на додану вартість на загальну суму 914940,76 грн. та по земельному податку з юридичних осіб в сумі 115536,80грн.

Вказана сума заборгованості з податку на додану вартість виникла внаслідок самостійно задекларованих та своєчасно несплачених КП виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства податкових зобов’язань, згідно поданих податкових декларацій з податку на додану вартість за: листопад 2016 року №9246780899 від 20.12.2016 у сумі 79576,76 грн., за грудень 2016 року №9264425527 від 13.01.2017 у сумі 234038 грн., за січень 2017 року №9023590080 від 19.02.2017 у сумі 183957 грн., за лютий 2017 року №9044728091 від 20.03.2017 у сумі 187937 грн., за березень 2017 року №9068843969 від 19.04.2017 у сумі 229432 грн.

Також, комунальним підприємством виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства самостійно була подана податкова декларація з плати за землю за 2017 рік, якою визначено суму податкового зобов’язання по земельному податку з юридичних осіб на суму 693220,74 грн. Вказаною декларацією відповідачем визначено до сплати за період з січня по березень 2017 року по 57768,40 грн. щомісяця, проте у встановлений строк земельний податок не сплачено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки Податковий кодекс України не передбачає жодних виключень для таких платників податку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 16 ПК України передбачено обов'язки платника податків, одним із обов'язків є обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно п.57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 56.11 ст. 56 ПК України передбачено, що не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно пп.14.1.175 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п.59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пп.14.1.153 п.14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з несплатою узгоджених сум грошового зобов’язання позивач на підставі п.59.1 ст. 59 ПК України направив на адресу комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства податкову вимогу від 15.03.2017 №14-17, яка отримана уповноваженою особою відповідача 26.03.2017 року, що підтверджується корінцем податкової вимоги.

Згідно інтегрованої картки платника податків, податковий борг відповідача складає: 914940,76 грн. - зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг); 115536,8 грн. - зі сплати земельного податку з юридичних осіб.

Суми вказаного боргу та підстави його виникнення відповідач не оскаржує.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючим органам надано право звертатися до суду щодо стягнення коштів з платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Отже, в разі недостатності коштів, які перебувають у власності платника податків, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Колегія суддів зазначає, що статтею 96 Податкового кодексу України, на яку посилається апелянт, як на підставу для задоволення апеляційної скарги, передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про: 96.1.1. виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради; 96.1.2. затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу; 96.1.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; 96.1.4. прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

Отже, положення статті 96 Податкового кодексу України застосовуються на стадії продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства і у випадку, якщо сума коштів, отримана від продажу такого майна не покриває суму податкового боргу і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

А в даному випадку, відповідно до пункту 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює заходи щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності відповідача.

Таким чином, посилання апелянта, що до підприємства повинен бути застосований окремий порядок стягнення податкового боргу, визначений ст. 96 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки на стадії стягнення з комунальних підприємств боргу за рахунок коштів на рахунках у банках та готівки, Податковий кодекс України не передбачає жодних виключень для таких платників податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу комунального підприємства виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.09.2017р. по справі № 818/974/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.