Постанова № 70597538, 28.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8600/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Лічевецького І.О., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0003021701 від 09.02.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити позов в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1), зареєстрований, як фізична особа-підприємець 23.06.2016 за адресою: 04128, АДРЕСА_1 та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

28 грудня 2015 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено фактичну перевірку щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та дотримання вимог трудового законодавства, проведення розрахункових операцій, касових операцій, ліцензування ФОП ОСОБА_3, за результатами якої складено акт № 2118/17-01/НОМЕР_1.

В Акті перевірки, податковим органом зафіксовані порушення позивачем: п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» а саме встановлено відсутність обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

На підставі Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2016 № 0003021701, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансові) санкцій у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації а саме у сумі 172 464,40 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що дії відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №0003021701 від 09.02.2016 з огляду на порушення позивачем норм п.12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» правомірні та обґрунтовані оскільки Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві під час перевірки встановлено відсутність прошитої та зареєстрованої належним чином Книги обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать: принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.

Відповідно до вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести ;у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Згідно зі ст. 6 зазначеного Закону облік товарних запасів фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Згідно п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення (далі - Порядок № 481).

Відповідно до п. 1 Порядку № 481 фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Згідно п. 2 Порядку № 481 книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді.

Відповідно до п. 6 Порядку № 481 самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Крім того, суд зазначає, що пп. 2 п. 3 Порядку № 481 передбачено, що книга повинна бути прошнурована, пронумерована та зареєстрована в контролюючому органі. Книга засвідчується підписом керівника або заступника контролюючого органу та скріплюється печаткою.

Проте, як вбачається з акту перевірки та наданої в судовому засіданні суду апеляційної інстанції оригіналу Книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність№63 від 16.01.2014, зазначена книга належним чином прошита та пронумерована, та завірена печаткою контролюючого органу.

Крім того як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки саме на підставі записів наявних під час перевірки у позивача в Книзі обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці податковим органом було встановлено здійснення продажу товарів у період з 07.01.2014 по 16.12.2015 на загальну суму 86232,20 грн.

Водночас необхідно зауважити, що в зазначеній Книзі обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці на час здійснення перевірки було повністю відображено відомості та заповнені графи, які відповідають п. 6 Порядку №481.

Таким чином на момент перевірки позивачем були надані податковому органу всі документи: Книга обліку доходів і витрат, копія ліцензії на право роздрібної торгівлі та довідку на опломбування касового апарату. Водночас інших документів відповідач надати не вимагав.

Доказів відсутності обліку товарів, що знаходились на складах та реалізації у позивача на час перевірки податковим органом в акті не встановлено.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за N 751/4044 положення (стандарт) 9), яким визначено методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для такого правового висновку.

У розділі V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачена відповідальність за порушення вимог лише цього Закону. Згідно зі ст. 20 до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто фінансова санкція зазначеного Закону, може бути застосована до суб'єкта господарювання лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення (стандарту) 9, не є підставою для застосування до суб'єктів господарювання фінансової санкції, передбаченої ст. 21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України справа №21-275а14 від 20 січня 2015 року.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що доказів відсутності обліку товарів, що знаходились на реалізації у позивача на час перевірки податковим органом в акті не встановлено.

Враховуючи викладене та з огляду наявні в матеріалах справи докази колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій до позивача у вигляді податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши усі докази, які є у справі, та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з огляду на зазначені норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003021701 від 09.02.2016 підлягає скасуванню.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання суду першої інстанції на ту обставину, що відповідачем не велась Книга обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару так як такі посилання не відповідають встановленим обставинам справи та нормам Податкового кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Судові витрати понесенні позивачем на сплату судового збору в сумі 3627 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Відповідно до статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2017 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0003021701 від 09.02.2016.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 3627 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (ЄДРПОУ 39561761).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: І.О. Лічевецький

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2017 року.