Постанова № 70596225, 28.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4342/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Бжассо Н.В.

судді Бойко О.Я.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Ніколенка О.В.

представника третьої особи Ніколенка О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом громадянина Судану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення ДМСУ від 28.04.2017 р. № 167-17 та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернувся громадянин Судану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління ДМС України в Одеській області в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28 квітня 2017 року № 167-17 про скасування рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем;

- повернути ОСОБА_1 посвідку біженця.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним:

- ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою;

- позивач при подачі документів на отримання статусу біженця, так і в подальшому при повторній перевірці надавав виключно правдиві та достовірні відомості щодо неможливості свого проживання в Судані;

- відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на зберігання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту;

- рішення та дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний інтерес.

Позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування заявленої правової позиції надав до суду письмові заперечення (а/с. 160 - 174), в яких, зокрема, зазначив на підстави прийняття оскаржуваного рішення:

- підставою для скасування рішення щодо визнання біженцем стала проведена співбесіда із біженцем від 21.02.2017 року з метою аналізу та з'ясування усіх обставин під час чергового звернення позивача до ГУ ДМС України в Одеській області у зв'язку з необхідністю продовження посвідчення біженця;

- за результатами порівняння отриманих відомостей під час співбесіди від 21.02.2017 року разом із матеріалами ОС № 98/82 виявлені наступні відмінності:

- за матеріалами звернення від 02.03.1998 року, біженець займався опозиційною політичною діяльністю, а саме: під час навчання у школі організовував демонстрації проти суданської влади, що призвело до політичних переслідувань особи в країні громадянської належності. За матеріалами співбесіди, позивач не був членом жодних політичних організацій, в нього були відсутні політичні погляди і він не переслідувався за політичними ознаками,

- за матеріалами звернення від 02.03.1998 року біженець не був військовозобов'язаною особою на момент виїзду з Судану, військова служба в країні не була обов'язковою (арк. 5 анкети від 09.03.1998 року), додатково зазначений факт можливо підтвердити його безперешкодним та легальним виїздом з Судану (арк. 3 анкети від 09.03.1998 року). За матеріалами співбесіди, суданська влада примушувала позивача та його батька до примусового проходження строкової служби та участі у бойових діях (арк. 4 співбесіди),

- за матеріалами звернення від 02.03.1998 року, у 1989 році в Судані до влади прийшов новий уряд, який почав переслідувати особу та членів його родини за політичними мотивами. Відповідно до ІКП, у 1989 році до влади прийшов діючий Президент країни ОСОБА_3 водночас, під час співбесіди біженець підтвердив вказаний факт та повідомив, що особисто не мав ніякого відношення до вказаних подій (арк. 4 співбесіди),

- за матеріалами звернення від 02.03.1998 року, біженець народився в с. Альсафа районі Альдайн Судану, відповідно до паспортного документу, місцем народження позивача є м. Омдурман (відповідно до перекладу паспортного документу серії НОМЕР_1),

- за матеріалами звернення від 02.03.1998 року біженець мав побоювання зазнати політичних переслідувань в країні громадянської належності, у той же час, під час співбесіди однією з причин небажання повертатись до Судану він зазначив загибель батька у 1999 році (арк. 3 співбесіди). Будь-які підтвердження щодо загибелі або смерті батька в позивача відсутні (арк. 7 співбесіди), додатково встановлено, що статус біженця він отримав 09.04.1998 року, що вказує на відсутність взаємозв'язку із зазначеними подіями;

- за матеріалами особової справи, позивач 09.04.1998 року був визнаний біженцем в Україні та був документований відповідним посвідченням біженця державного зразку, у гой же час, 02.05.2001 року біженець отримав паспортний документ громадянина Судану серії НОМЕР_1.

Отже, позивачем надані об'єктивно невірні твердження, шляхом цілеспрямованого обману, які стали підставою для набуття позивача статусу біженця в Україні, на підставі чого ДМС України рішенням від 28.04.2017 року № 167-17 скасовано рішення про визнання особи біженцем.

Представник третьої особи підтримав позицію висловлену відповідачем по справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Судану. Уродженец району Альдайн Альсафа. За національністю є африканцем нубійцем, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також володіє російською мовою. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Невійськовозобов'язаний, строкову службу не проходив. За матеріалами особової справи, позивач легально вибув на територію нашої країни 20.05.1995 року з метою отримання вищої освіти. Протягом 1995 року позивач навчався на підготовчому відділенні українського ВНЗ, в 1996 році вступив на основний курс Одеського державного медичного університету, навчання не закінчив через фінансові проблеми.

Після отримання попередження про необхідність залишити територію нашої країни позивач звернувся із клопотанням про надання захисту, мотивуючи власне звернення наявністю переслідувань за політичними мотивами в країні громадянської належності.

Під час подальшого опитування позивач повідомив, що у 1989 році в Судані прийшов до влади незаконний уряд, який почав переслідувати політичні партії та студентські організації шляхом проведення постійного тиску та допитів, причому акти переслідування були застосовані до родичів позивача. З числа документів, що посвідчують особу, до матеріалів особової справи було долучено копію паспортного документу громадянина Судану серії НОМЕР_3. За результатами розгляду матеріалів особової справи комітетом з питань національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації було прийнято рішення про надання статусу біженця позивачу відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців». На підставі наказу від 09.04.1998 № 7 - м, позивача документовано посвідченням біженця серії НОМЕР_2 від 21.12.1999 р.

20.02.2017 р. в зв'язку із втратою документів для виїзду за кордон позивач звернувся до міграційної служби із заявою про їх відновлення.

12.06.2017 року повідомлено про скасування рішення про визнання його біженцем, та вилучено посвідку «особи, яка потребує додаткового захисту в Україні».

Підставою скасування такого статусу в повідомленні про скасування рішення про визнання біженцем від 12.06.2017 року № 159 зазначено ч. 6 ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - повідомлення позивачем недостовірних відомостей, що стали підставою для визнання його біженцем.

Законодавство, що регулює спірні правовідносини.

Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що:

- Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6).

- Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження(ст. 13).

- Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою (ст. 14).

Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наведення доводів проти свого вислання;

b) перегляду своєї справи;

c) представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом (стаття 1).

Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 р.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п. 1 ст. 1 Закону).

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ст. 1 Закону).

«Стаття 11. Втрата і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»

Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, скасовується, якщо вона повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 6 ст. 11 Закону).

Наказом МВС України від 07.09.2011р. № 649 затверджені Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).

Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.7.1 розділу IV Правил № 649, рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути прийнято ДМС за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

7.2. Підставами для подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту є, зокрема: особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту (б)).

7.3. Подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

7.4. У разі отримання територіальним органом ДМС документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:

а) реєструє відповідні документи у журналі реєстрації клопотань (додаток 30) та здійснює їх перевірку шляхом збирання в установленому порядку додаткової інформації;

б) у письмовій формі інформує особу, якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту).

Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання;

в) готує подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 31). Строк підготовки подання не може перевищувати двох місяців з дня отримання документів, що містять одну з підстав, передбачених пунктами 7.2 або 7.3 цього розділу.

У поданні про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково зазначаються відомості щодо підстав для підготовки такого подання (особиста заява біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, клопотання органу Служби безпеки України чи іншого органу державної влади, власна ініціатива територіального органу ДМС), а також викладаються обставини, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення. Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особи, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У цьому поданні обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

До подання долучаються документи, що підтверджують викладені у поданні факти, а також особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту;

г) долучає до особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, подання, документи, отримані під час підготовки подання.

7.5. Належним чином оформлена особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з долученим до неї поданням надсилаються до ДМС фельд'єгерським зв'язком.

7.6. Під час розгляду подання територіальному органу ДМС про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ДМС має право:

а) вимагати подання додаткової інформації від територіального органу ДМС, який вніс подання;

б) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Відповідно до п.7.7 розділу IV Правил № 649, за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом з поданням, ДМС приймає одне з таких рішень (додаток 32):

в) про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

По суті досліджених правовідносин, суд зазначає наступне.

Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суд вважає необхідним зауважити, що обгрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно зі статтею 4 Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з п. 20 параграфа «В» розділу III Коментаря УВКБ ООН щодо питання припинення статусу біженця, коли обман розглядається як підстава для припинення статусу біженця, компетентні органи відповідної держави послідовним чином повинні встановити наступні ознаки для застосування цього положення:

- об'єктивно невірні твердження заявника;

- причинний зв'язок між цими твердженнями і визначенням статусу біженця;

- намір вчинити обман з боку заявника.

Колегія суддів, оцінюючи рішення відповідача на відповідність зазначеним критеріям, прийшла до висновку, про його необґрунтованість та непропорційність, без дотримання балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та держави з порушенням позитивних обов'язків держави з огляду на наступне.

Твердження відповідача щодо невідповідності прізвища, імені та по - батькові під час надання статусу біженця у 1998 році та в подальшому при продовженні терміну дії посвідчення біженця з 1998 р. по 2017 р., суд вважає таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Під час звернення позивача за отриманням статусу біженця, співробітниками комітету з питань національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації оформлювались документи, в яких зазначено, прізвище позивача - ОСОБА_1:

- висновок про надання статусу біженця (а/ос.с. 152);

- заява від 02.03.1998 р. (а/ос.с. 154);

- анкета (а/ос.с. 153);

- реєстраційний листок (а/ос.с. 162).

Зазначення саме такого прізвища цілком відповідає перекладу національного паспорту № НОМЕР_3.

В подальшому, наказом № 17-М від 23.07.1998 року термін дії статусу біженця продовжено ОСОБА_1.

29.10.1998 р. наказом № 44-м видано повторне «посвідчення біженця» на ім'я ОСОБА_1.

Крім цього, 13.01.2000 р. Управління у справах національності та міграції звернулось до Начальника управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ідентифікації та встановлення дійсності документів осіб, які подали заяви про надання статусу біженця - ОСОБА_1 (а/ос.с. 134).

Управління Служби безпеки України в Одеській області листом № 706 підтвердило ідентифікацію громадянина Судану ОСОБА_1 (а/ос.с. 133).

Також, продовження терміну дії статусу біженця мало місце в період часу з 1998 р. по 2017 р.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що документи для продовження терміну дії статусу оформлювались посадовими особами відповідача безпосередньо, а тому якщо в документах маються місце неспівпадіння, то це є відповідальністю саме посадових осіб.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

Висновки ДМС України про надання позивачем очевидно неправдоподібної інформації щодо наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування колегія суддів також вважає, необґрунтованими.

Як свідчать матеріали особової справи, під час анкетування позивача у 1998 році, позивач зазначав про політичні причини виїзду з країни постійного проживання (анкета (а/ос. с. 153), реєстраційний листок (а/ос. с. 166).

З огляду на досліджені письмові докази, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження.

Посилання відповідача на ненадання позивачем інформації про загибель батька під час співбесіди в 1998 р., суд вважає помилковим, оскільки під час анкетування при отриманні статусу біженця в 1988 році, батько позивача був живий.

В подальшому ніяких опитувань позивача не проходило.

Під час співбесіди 21.02.2017 року позивач повідомив, в 1999 році загинув його батько.

Оцінюючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що повідомлення позивача про загибель батька не суперечить тим поясненнями, які надавав позивач у 1998 році, а є доповненням до них.

Крім того, суд вважає за необхідне застосувати Керівні принципи міжнародного захисту: Припинення статусу біженця згідно статті 1С(5) та (6) Конвенції про статус біженців 1951 року (Положення про припинення).

Під час встановлення відомості змін для застосування припинення згідно статті 1С(5) та (6) Конвенції, необхідно враховувати має біженець змогу ефективно користуватися захистом держави походження (ст. 12(4) Міжнародного Пакту про громадські та політичні права). Такий захист повинен бути ефективним і доступним. Це поняття включає у собі більш ніж просто фізичний захист та безпеку. Воно повинно включати наявність діючого уряду, основних адміністративних ланок (судової, правової системи), наявність певної інфраструктури, яка забезпечить можливість особі користуватися правами, включаючи право на достатній рівень життя (п. 15).

У Висновку Виконавчого Комітету № 69 міститься рекомендація державам « по прийняттю відповідних заходів» відносно осіб «від яких не слід очікувати від'їзду із держави надавшей їм захист, у зв'язку з тривалим їх перебуванням та створенням у результаті міцних сімейних, соціальних та економічних зв'язків». Такий підхід прямо не визначений в Конвенції 1951 року, в свою чергу він відповідає гуманітарним принципам, які ґрунтуються на повазі до прав людини і особливо прав набутих раніше.

Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 проживає в Україні з 1995 року, тобто 22 роки, має статус біженця з 1998 року - 19 років.

Надання державою Україна статусу біженця позивачу, зобов'язує її дотримуватись позитивних зобов'язань щодо юридичної визначеності статусу біженця.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись приписами 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.04.2017 р. № 167-17 про визнання громадянина Судану ОСОБА_1 біженцем.

Повернути громадянину Судану ОСОБА_1 посвідку біженця.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Бжассо Н.В.

Суддя Бойко О.Я.

.