Постанова № 70590466, 23.11.2017, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/6531/17

2-а/310/188/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2017 року м. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді..........ОСОБА_1,

при секретарі…………..ОСОБА_2,

за участю представника позивача – ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа – Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що він здобув право на отримання пенсії за віком (пенсійне посвідчення серія ААБ № 234100 від 07.03.2007р.). У зв'язку з його переміщенням із зони АТО, його було зареєстровано як внутрішньо переміщену особу і він перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.12.14р. № НОМЕР_1). До 01.01.15р. він отримував пенсію за місцем свого проживання в УПФУ в м. Артемівськ Донецької області, а з 01.01.15р. його електронна пенсійна справа, як внутрішньо переміщеної особи, взята на облік в Бердянському об'єднаному управлінні пенсійного фонду України. 19.12.16р. він особисто надав до відповідача довідку УПСЗН щодо відмови від статусу внутрішньо переміщеної особи від 16.12.16р. № 3022, оскільки 15.12.16р. він змінив місце своєї реєстрації, а саме, з 15.12.16р. його місце проживання зареєстровано за адресою: вул. Баха/Руднєвої, буд.1/50АДРЕСА_1. В Бердянському об'єднаному управлінні ПФУ до 31.07.17р., пенсія йому виплачувалась на загальних підставах, але з 01.08.2017р. з невідомих причин пенсію він не отримує. Спеціалісти УПСЗН виконкому Бердянської міської ради запропонували йому звернутися до них для оформлення довідки переселенця повторно. Але чинним законодавством не передбачено вимог щодо обов'язку перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб для отримання пенсійних виплат громадянам, попереднє зареєстроване місце проживання яких було на тимчасово неконтрольованій території. Факт переміщення може братися до уваги з метою ведення статистичного обліку, для технічної організації здійснення пенсійних виплат. Норми постанови КМУ України від 05.11.14 № 637 щодо здійснення пенсійних (соціальних) виплат таким особам застосовуються виключно у випадку особистого волевиявлення отримати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Отже, ігноруючи його право на щомісячне отримання пенсії, не вживаючи встановлених Законом дій щодо нарахування та перерахування пенсії на належний та визначений ним рахунок, відповідач вчинив протиправну бездіяльність. Також зазначив, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» взагалі не передбачає можливість призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалась. Жодної, з визначених ст. 49 цього Законом підстав для припинення виплати йому пенсії, не існує, призначення пенсії відбулось ще раніше, до його переміщення із зони АТО, будь-яких зауважень щодо змісту документів, на підставі яких відбувалось призначення, з боку органів ПФУ не пред'являлось, будь-яких вимог про надання документів або уточнення даних, що в них містяться, з боку відповідача на його адресу не надходило. Просив суд визнати протиправною бездіяльність Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, яка полягає у невиплаті йому пенсії, починаючи з 01.08.2017 року та скасувати це рішення, зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з 01.08. 2017 року.

Представник позивача – ОСОБА_3 (довіреність НМІ № 070380 від 04.08.2017р.) – в судовому зсіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача – ОСОБА_4 (довіреність № 716/14 від 05.01.2017р.). – заперечувала проти задоволення позовних вимог та пояснила, що ОСОБА_5 звернувся до управління 19.12.2016р. з заявою про пе­реадресування його пенсії за новою адресою м.Бердянськ, вул.Баха/Руднєвої, 1/50, кв.61. Також надав довідку № 3022 від 16.12.2016р. УПСЗН виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо відмови від ста­тусу внутрішньо переміщеної особи. Бердянським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізької області позивачеві була нарахована та виплачена пенсія по липень 2017 року включно. В липні 2017 року при проведенні об'єднаним управлінням перевірки пенсійних справ осіб вказаної категорії було виявлено факт порушення чинного законодавства УПСЗН в частині вирішення питання скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб. З метою усунення наслідків вказаних порушень, допущених органом соціального захисту на­селення, позивачу належало особисто звернутись до Бердянського об'єднаного управління Пен­сійного фонду України в Запорізькій області з письмовою заявою, надавши нову довідку про взят­тя на облік внутрішньо переміщеної особи та заяву про відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк Украї­ни» або рішення Управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради про відмову у видачі такої довідки, що позивачем не зроблено. Просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

­

Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Судом встановлено, що громадянин України – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням Серія ААБ № 234100 від 07.03.2007р. (а.с.8,9), отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку в Бердянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Запорізької області на підставі поданої заяви про взяття на облік за новим місцем проживання.

15 грудня 2016 року позивач зареєструвався за адресою: м. Бердянськ Запорізької області, вул. Баха/РуднєваАДРЕСА_2 (а.с.8).

Як зазначив позивач, і ці обставини підтверджені в судовому засіданні представником відповідача, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради № 3022 від 16.12.2016р., ОСОБА_5 відмовився від статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Таким чином, враховуючи приписи вказаної норми, підтвердженням статусу внутрішньо переміщеної особи є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково.

Згідно паспорту ОСОБА_5 (а.с.8-9), з 15 грудня 2016 року його місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 / РуднєваАДРЕСА_3.

Тому з урахуванням приписів ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та враховуючи довідку Управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради від 16 грудня 2016 року № 3022, позивач втратив статус внутрішньо переміщеної особи.

19 грудня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою, згідно якої повідомив про зміну реєстрації місця проживання.

З 01 серпня 2017 року ОСОБА_5 припинена виплата пенсії та згідно листів №147/Г-4 від 08.08.2017р. та № 7/01-23 від 21.08.2017р. (а.с.10-11) відповідачем було роз’яснено, що для поновлення виплати пенсії необхідно надати нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення Управління праці та соціального захисту населення Бердянської міської ради про відмову у видачі такої довідки.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених ст. 49 вказаного Закону.

В порушенням наведених приписів ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відповідачем рішення щодо припинення виплати пенсії позивачеві не приймалося.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009р. в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю.

Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи. Як зазначив суд у цій справі, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальним органом Пенсійного фонду України або рішення суду (як це передбачено ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») не входить до переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Отже, діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві порушені його права на отримання пенсії, оскільки відповідач всупереч вимог ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не приймав рішення про припинення йому виплати пенсії.

За таких підстав суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачеві пенсії з 01 серпня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право ОСОБА_5 на соціальний захист – право на отримання пенсії, тому позовні вимоги в частині визнання таких дій протиправними та зобов’язання поновити виплату пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування рішення Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати позивачеві пенсії

суд вважає, оскільки в ході розгляду було встановлено, що таке рішення відповідачем не приймалося, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10-11, 71, 86, 94, 100, 160-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_5 з 01 серпня 2017 року.

Зобов'язати Бердянське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_5 з 01 серпня 2017 року.

В задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення Бердянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_5 з 01 серпня 2017 року – відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області.

Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутніми при проголошенні постанови суду, можуть оскаржити постанову протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.