Рішення № 70590243, 27.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі :

за участю представника позивача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року

У справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у задоволення первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. /т. 2 а.с. 23-25/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення суду посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Вказував на те, що ОСОБА_8 оскаржує договір з підстав не отримання грошей, а оскаржуване рішення суду ґрунтується лише і повністю на показах свідків. Крім того, суд першої інстанції в основу свого рішення поклав аналіз інших правочинів, які укладались в різний час як між цими ж сторонами, так і з іншими особами, зокрема, договір позики за яким ОСОБА_7 у 2008 році позичав ОСОБА_8 гроші у сумі 100 000 Євро, договір за яким мати відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_10 передала у тимчасове користування ОСОБА_7 автомобіль, які ніяким чином не можуть довести чи спростувати факт отримання ОСОБА_8 16.05.2011 р. грошей від ОСОБА_7 З урахуванням викладеного в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 16 травня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого ОСОБА_8 отримав у ОСОБА_7 кошти в розмірі 144 000 євро та зобов'язався повернути до 31.12.2011р. /т. 1 а.с. 7/.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики та задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору позики недійсним, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 202 ЦК України про те, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, ч. 5 ст. 203 ЦК України про те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та ст. 234 ЦК України про те, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що договір позики від 16 травня 2011 р. не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначених у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки з огляду на встановлені в судовому засіданні факти в момент його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а ознака фіктивності договору позики в момент його укладення була властива діям обох сторін правочину та обидві сторони, з огляду на їх дії, фактично довели суду відсутність у них наміру створити юридичні наслідки, що ним обумовлені на момент його вчинення.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, на підставі наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, якщо інше не встановлено судом.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Так, у матеріалах справи наявна розписка про отримання ОСОБА_8 від ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 144 000 Євро. / т. 1 а.с.7/

Статтею 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Факт передачі коштів в даному конкретному випадку підтверджується розпискою і не може ґрунтуватись ані на показах свідків, ані на встановлених судом першої інстанції приятельських відносинах між сторонами, та відносинах, які існували між сторонами з приводу позики інших коштів при аналогічних обставинах.

Крім того, слід також зазначити, що ОСОБА_8 не довів, що не підписував спірний договір і кошти за цим договором не отримував.

Також суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_8 не скористався правом оспорити спірний договір позики на підставі статті 1051 ЦК України, до моменту звернення з вимогами ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Зустрічний позов у справі про визнання договору недійсним пред'явлено 07.09.2015 р., після спливу більш ніж року після пред'явлення первісного позову про стягнення боргу, та зі спливом більш ніж чотирьох років після здійснення позики.

Згідно із ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, підстав для визнання договору позики недійсним, у суду першої інстанції не було.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України установлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до договору позики, термін повернення коштів - 31.12.2011 р. / т. 1 а.с. 7/

Крім основної суми боргу боржник на підставі ст. ст. 1046, 625 ЦК України повинен також сплатити проценти за користування грошима та 3 % річних від простроченої суми боргу.

Так, відповідно до останнього збільшення позовних вимог, заборгованість ОСОБА_8 складає 4 021 804, 50 гривень, 3% річних складають 658 743, 38 гривень, відсотки за користування, що прирівняні до облікової ставки НБУ, оскільки не визначені сторонами - 2 839 897, 98 гривень. Загальна сума заборгованості склала 7 520 445, 70 гривень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог за первісним позов та стягнення суми заборгованості, з урахуванням 3% річних та процентів за користування коштами і відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним у зв'язку з його безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, стягненню з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 підлягає судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року - скасувати, постановивши нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_8 /ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1/ на користь ОСОБА_7 / ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2/ грошові кошти у розмірі 7 520 445, 70 гривень.

Стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 3 441, 00 гривню, в суді апеляційної інстанції 4 625, 72 гривень.

Зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, - залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: