Постанова № 70585030, 23.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у справі № 914/254/17 за позовом комунального підприємства "Адміністративно-технічного управління" до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", третя особа: приватна фірма науково-виробниче підприємство "Комтех-плюс", про відшкодування витрат на демонтаж конструкцій,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про відшкодування відповідачем витрат в розмірі 5 756,40 грн. на примусовий демонтаж рекламних конструкцій, які відповідач, як землекористувач, протиправно розмістив у смугах відведення залізниці.

Рішенням господарського Львівської області від 08.06.2017 року (суддя Горецька З.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року (судді: Давид Л.Л., Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати і прийняти нове.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач вважає, що рішення та постанова є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2014 року між ДТГО "Львівська залізниця" (розповсюджувач) та Приватною фірмою науково-виробничим підприємством "Комтех-Плюс" (рекламодавець) укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ, згідно з п. 2.1 якого та відповідно до вимог Закону України "Про рекламу" (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно з виставленими рахунками за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у Додатках до цього Договору.

У відповідності до додатку № 01 до договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ розповсюджувач розміщує рекламні конструкції у м. Львові на вул.Персенківка/вул.Луганська, ст.Клепарів/вул.Шевченка та в м. Стрию на вул. Вокзальна, 7. Загальна кількість площин: 12 площин, їх загальна площа 216 кв. м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) - з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року.

12.07.2016 року Департаментом економічної політики Львівської міської ради на адресу позивача було направлено вимогу №23/Р-7-2820, в якій зазначено, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.16 Закону України "Про рекламу", а саме: самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на газоні по вул. Луганській (непарна сторона, місце 4) та запропоновано позивачу в термін до 22.07.2016 року усунути вказані порушення.

08.08.2016 року Департаментом економічної політики було видано наказ № 59-Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами", відповідно до якого було зобов'язано КП "Адміністративно-технічне управління" до 31.12.2016 року демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресами, зокрема, м. Львів, вул. Луганська (непарна сторона, місце № 4,).

Жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце № 4) це ті рекламні конструкції, які відповідач розміщував на виконання умов договору № Л/ДН-1-14138п/НЮ.

16.08.2016 року КП "Адміністративно-технічне управління", на адресу позивача було направлено попередження №2410-06-6 664 про добровільний демонтаж встановлених конструкцій до 24.08.2016 року та попереджено про примусовий демонтаж з 24.08.2016 року у будь-який робочий день.

У зв'язку з відмовою відповідача добровільно демонтувати встановлені спірні конструкції, 19.10.2016 року ці рекламні конструкції були демонтовані, про що складено відповідні акти проведення демонтажу спеціальних конструкцій та акти здачі-прийняття робіт/послуг.

24.11.2017 року позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію на суму 4 308 грн., яка складається з фактичних витрат на демонтаж продукції та вартості зберігання спеціальних конструкцій.

Дану вимогу було залишено відповідачем без належного реагування, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Предметом даного судового розгляду є вимога позивача до відповідача про відшкодування фактичних витрат на примусовий демонтаж рекламних конструкцій, які ним було встановлено самовільно.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову обґрунтовано тим, що демонтаж спірних рекламних конструкцій відбувався на виконання Наказу "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" №59-Д від 08.08.2016 року, відтак, такий демонтаж рекламних конструкцій є правомірним, а неправомірні дії позивача у даному випадку відсутні.

Проте такі висновки судів обох інстанцій є передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом зазначені в ч. 2 цієї статті.

Розглядаючи спір, суд повинен з'ясувати правову природу і характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), правовий зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, і які нормами матеріального права підлягають застосуванню до спірних відносин.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням демонтажу спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, її транспортуванням та зберіганням, обгрунтував його порушенням відповідачем норм Закону України "Про рекламу" та Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, без наведення цивільно-правових підстав таких вимог, обмежившись посиланням на норми зобов'язального права.

Однак, під час розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій не з'ясовано правової природи спірних правовідносин та цивільно-правових підстав заявленого позову, а тому висновки судів попередніх інстанцій про правомірність вимоги позивача та наявність обов'язку з відшкодування витрат у відповідача зроблено без наведення правових підстав і є передчасними.

До того ж, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою умови договору від 01.01.2014 року про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ та не було надано таким умовам належної правової оцінки, а також не було з'ясовано, які права і обов'язки виникли у сторін цього договору щодо спірних рекламних конструкцій виходячи з умов укладеного між ними договору та фактичних правовідносин, що склались між сторонами, і чи пов'язані такі відносини з предметом спору в даній справі.

Отже, судами обох інстанцій в порушення вимог ст. 43 ГПК України не було з'ясовано та встановлено дійсних прав і обов'язків сторін щодо предмету спору, та не наведено правових підстав для задоволення позову, які б узгоджувалися з спірними правовідносинами сторін.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року та рішення господарського суду Львівської області від 08.06.2017 року скасувати, і справу № 914/254/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

С.Могил