Постанова № 70584877, 22.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 910/31142/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівДанилова (доповідач), Алєєвої І.В. Кравчука Г.А.,за участю представників:позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чиномвідповідачаСергієнко С.В., Кравець Д.М. перевіривши матеріали касаційної скаргиЖитлово-будівельного кооперативу "Буревісник-8"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі№910/31142/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доЖитлово-будівельного кооперативу "Буревісник-8" простягнення суми

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-8" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 204256,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язань щодо повноти та своєчасності оплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді згідно умов договору №7560055 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2000.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.), позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-8" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 61229,25грн. - основного боргу за спожиту теплову енергію, 116316,08 грн. - інфляційних втрат, 14786,60 грн. - 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Житлово-будівельний кооператив "Буревісник-8" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 1 статті 544 Цивільного кодексу України.

Також заявник зазначає, що судами не надана правова оцінки доказам, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 25.10.2017, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Мачульський Г.М., судді Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.11.2017, у зв'язку з призначенням судді Мачульського Г.М. суддею Верховного Суду та відпусткою судді Коробенка Г.П., визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Алєєва І.В. Кравчук Г.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 22.11.2017 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 01.12.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Житлово-будівельним кооперативом "Буревісник-8" укладено договір №7560055 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому Договорі.

Згідно пункту 4.1. договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001.

Пунктом 4.3 договору визначено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

В матеріалах справи відсутні будь які докази припинення дії договору, а тому вказаний договір є чинним.

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Відповідно до пункту 2.3.1. договору споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Згідно із пунктом 9 додатку № 2 "Тарифи та порядок розрахунків" до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку № 2 визначено, що споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Що стосується спору, стосовно дати укладеного між сторонами договору, судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно матеріалів справи, 11.02.2016 через канцелярію господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про виправлення описки в матеріалах справи, якою було виправлено дату укладання та зазначено вірну дату укладання чинного договору, а саме 01.12.2000.

Крім того, зі змісту наявної в матеріалах справи копії рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2011 у справі 38/581, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що між ПАТ "Київенерго" та ЖБК "Буревісник-8" укладено договір на постачання теплової енергії № 7560055 від 01.12.2000.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не допускаються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, починаючи з 01.12.2000 між позивачем та відповідачем діє договір на постачання теплової енергії № 7560055 від 01.12.2000.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто - Холдінг" проти України", а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості спожитої теплової енергії відповідно до умов договору у останнього за період з 01.11.2012 по 01.10.2015 (спірний період) перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 61229,25 грн. за спожиту теплову енергію.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії облікових карток (табуляграм) за спірний період та довідку про надходження коштів (за спірний період) за спожиту теплову енергію за Договором.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що позовні вимоги за листопад 2012 у розмірі 14937,04 грн. виходять за межі загального строку позовної давності, оскільки позивач звернувся з позовом 09.12.2015.

Проте, як вбачається зі змісту пункту 10 додатку 2 до договору, відповідач щомісячно має забезпечувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА.

Тобто, за спожиту теплову енергію в листопаді 2012 відповідач має розрахуватися не пізніше 10.12.2012, таким чином позовні вимоги ПАТ "Київенерго" за листопад 2012 пред'явлено в межах строку позовної давності.

Зі змісту, укладеного між сторонами договору вбачається, що він є договором енергопостачання.

Відповідно до статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, судами попередніх інстанцій з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставляв споживачу теплову енергію згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не сплатив 61229,25 грн. вартості спожитої теплової енергії за період з 01.11.2012 по 01.10.2015, в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість.

Виходячи із наведеного та із того, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розмір позовних вимог не оспорив, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги в частині стягнення 61229,25 грн., нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, заявив до стягнення з відповідача на свою користь: 116316,08 грн. інфляційних втрат та 14786,60 грн. 3% річних.

Згідно із частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 3.1. та 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до пункту 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997. № 62-97р) сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 23.01.2012 у справі №37/64.

Решта доводів касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують належно встановлених судами істотних обставин справи та не зазначають норм матеріального права, порушених чи неправильно застосованих судами при вирішенні даного спору.

За частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-8" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі № 910/31142/15 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді І. Алєєва

Г. Кравчук