Ухвала суду № 70581626, 27.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сеника Р.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року у справі за його позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення заробітку,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після неодноразових уточнень своїх вимог остаточно просив стягнути з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - УДАІ) на свою користь:

залишок одноразової грошової допомоги в розмірі 8152,77 грн.;

заробіток за один місяць у сумі 4062,31 грн., що належить в році звільнення;

середній заробіток за період затримки розрахункових сум по заробітку (з 30 вересня 2015 року по 11 березня 2016 року) в сумі 21844,80 грн.

Окрім того, просив зобов'язати УДАІ нарахувати і виплатити йому компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів (відповідно до вислуги років), на яку він має право в році звільнення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року у справі № 813/744/16 позов було задоволено частково. Зобов'язано УДАІ нарахувати і виплатити ОСОБА_2 кошти за затримку виплати грошового забезпечення та інших додаткових платежів за період затримки розрахунку при звільненні з 1 жовтня 2015 року по 11 березня 2016 року включно, з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить зазначену постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення залишку одноразової допомоги в розмірі 8152,77 грн., стягнення утриманого військового збору, стягнення середньомісячного грошового забезпечення в розмірі 4033,23 грн. та здійснення компенсації за 15 днів відпустки, які належиться позивачу в році звільнення з органів внутрішніх справ та ухвалити нову, якою ці вимоги задовольнити.

У частині зобов'язання УДАІ нарахувати і виплатити ОСОБА_2 кошти за затримку виплати заробітку просив постанову суду першої інстанції змінити та стягнути з УДАІ в користь ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за затримку виплати одноразової допомоги при звільненні в розмірі 21093,83 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, а його висновки не відповідають приписам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Наполягає на тому, що індексація входить до грошового забезпечення і повинна враховуватися при розрахунку виплати одноразової грошової допомоги позивачу.

При цьому вважає, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 4 липня 2014 року № 638, поширює свою дію на працівників міліції, а стягнення з позивача військового бору було проведено без урахувань вимоги ст. 129 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст.165 Податкового кодексу України.

Представник позивача та позивач у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просили задовольнити апеляційні вимоги у повному обсязі.

Представник третьої особи - Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області - у судовому засіданні не підтримав вимоги апелянт та пояснив, що вказана третя особа не має жодного відношення до спірних правовідносин.

Представники відповідачів на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що індексація не входить до грошового забезпечення позивача, а отже суми індексації не повинні враховуватися при розрахунку виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні.

Одноразова грошова допомога при звільненні для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ входить до складу грошового забезпечення, а отже військовий збір стягнутий відповідачем обґрунтовано.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 4 липня 2014 року № 638, не поширюється на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Щодо позовної вимоги про стягнення з УДАІ на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 23 вересня 2015 року № 666 о/с ОСОБА_2 звільнено у запас Збройних Сил України на підставі п. «б» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 30 вересня 2015 року, однак розрахунок з позивачем було проведено лише 11 березня 2016 року. Тому слід зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу кошти за затримку розрахунку при звільненні з 1 жовтня 2015 року по 11 березня 2016 року включно.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів п. 10 ч. 2 ст. 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржувати судові рішення у частині, що стосуються їх інтересів.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, у даному публічно-правовому спорі позивач ОСОБА_2 вправі оскаржувати постанову суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні його позовних вимог, а відповідачі - у частині задоволення позову.

Представник позивача скористався зазначеним правом і оскаржив постанову Львівського окружного адміністративного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з УДАІ залишку одноразової допомоги в розмірі 8152,77 грн., середньомісячного грошового забезпечення в розмірі 4033,23 грн. та виплати вказаним відповідачем компенсації за 15 днів відпустки, які належиться позивачу в році звільнення з органів внутрішніх справ.

У частині щодо зобов'язання УДАІ нарахувати і виплатити ОСОБА_2 кошти за затримку виплати заробітку представник позивача просив постанову суду змінити та стягнути з УДАІ в користь ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за затримку виплати одноразової допомоги при звільненні в розмірі 21093,83 грн.

Окрім того, у апеляційній скарзі представник позивача не погоджувався із постановою суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення із ОСОБА_2 утриманого військового збору.

У решті постанова Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року у справі № 813/744/16 учасниками судового розгляду у апеляційному порядку оскаржена не була.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги, то апеляційний суд не вправі робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Відповідно до матеріалів справи представник позивача, діючи в інтересах ОСОБА_2, неодноразово у ході розгляду справи у суді першої інстанції змінював та уточнював позовні вимоги (а.с. 12-13, 28, 29, 41, 64, 71-72). Остаточний варіант позовних вимог було викладено у заяві у порядку ст. 51 КАС України від 21 лютого 2017 року (а.с. 162-163), у якій зазначено вимоги:

стягнути з УДАІ в користь ОСОБА_2 залишок одно одноразової грошової допомоги в розмірі 8152,77 грн.;

стягнути з УДАІ в користь ОСОБА_2 заробіток за один місяць у сумі 4062,31 грн., що належить в році звільнення;

стягнути з УДАІ в користь ОСОБА_2 середній заробіток за період затримки розрахункових сум по заробітку (з 30 вересня 2015 року по 11 березня 2016 року) в сумі 21844,80 грн.;

зобов'язати УДАІ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів (відповідно до вислуги років), на яку він має право в році звільнення.

Частиною 4 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, оскільки позов ОСОБА_2 станом на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови не містив вимог щодо стягнення утриманого з позивача військового збору, то вимоги апелянта про їх задоволення за наслідками апеляційного розгляду справи є безпідставними.

Оцінюючи решту позовних вимог ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на час звернення до адміністративного суду позивач наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 23 вересня 2015 року №666 о/с був звільнений у запас Збройних Сил України з 30 вересня 2015 року. При цьому вимоги за позовом ОСОБА_2 було аргументовано тим, що при звільнені з позивачем не було належним чином проведено повного розрахунку, а деякі виплати було проведено із затримкою.

Разом із тим, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 звільнявся зі служби у органах внутрішніх справ саме наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 23 вересня 2015 року № 666 о/с.

Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що на підставі приписів ч. 7 ст. 9 КАС України до спірних правовідносин слід застосувати положення КЗпП України.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому апеляційний суд звертає увагу та те, що УДАІ не можна вважати у даному спорі ні власником, ні уповноваженим ним органом. Позивач ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України, приймався на службу та звільнявся з неї наказами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, а не УДАІ, яке є його структурним підрозділом, незважаючи на спеціальний статус.

Відтак, на переконання апеляційного суду, належним відповідачем за вказаними вимогами ОСОБА_2 є саме Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі визначено приписами ст. 52 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Таким чином, допустити заміну неналежної сторони у справі може виключно суд першої інстанції та за умови згоди позивача і незмінності підсудності адміністративної справи.

Заміна неналежної сторони судом апеляційної інстанції приписами КАС України не передбачена.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що за таких обставин заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги до УДАІ, яке є неналежним відповідачем у даній справі, не можуть бути задоволені судом.

Одночасно апеляційний суд наголошує на тому, що оскільки постанова суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не була оскаржена у встановленому порядку УДАІ, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості переглянути її у апеляційному порядку.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних вимог представника позивача ОСОБА_2 шляхом скасування та зміни постанови суду першої інстанції та задоволення вказаних у апеляційній скарзі позовних вимог у повному обсязі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року у справі № 813/744/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

Р.П.Сеник

Ухвала у повному обсязі складена 28 листопада 2017 року.