Ухвала суду № 70581543, 28.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі за позовом ОСОБА_1 до Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області 7-го скликання 7-ї сесії від 14 грудня 2016 року № 206 «Про висловлення недовіри сільському голові ОСОБА_1.», поновити на посаді голови Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року адміністративний позов залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та відсутні підстави для поновлення такого строку, оскільки позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалу в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1, вважає її незаконною та необґрунтованою, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що до квітня 2017 року перебував на лікуванні, а тому подати позовну заяву не міг. Вказує, що після закінчення лікування подав позов до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, однак при відкритті суд допустив помилку і розпочав справу в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про виправлення описки вказана помилка була виправлена. Вказану ухвалу, після оскарження до суду апеляційної інстанції, було скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства. 19 вересня 2017 року провадження у даній справі було закрито і після цього він повторно звернувся до суду 22 вересня 2017 року.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07 липня 2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Великолазівською сільською радою Ужгородського району Закарпатської області 7-го скликання 7-ї сесії 14 грудня 2016 року прийнято рішення № 206 «Про висловлення недовіри сільському голові ОСОБА_1.».

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття публічної служби, якою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 12 того ж Закону сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Частиною 2 статті 12 вищевказаного Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Пунктами 10, 16 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові та прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 79 того ж Закону повноваження сільського, селищного, міського голови, вважаються достроково припиненими у разі:

1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;

2) припинення його громадянства;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3-1) набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

4) відкликання з посади за народною ініціативою;

5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;

6) його смерті.

Згідно із частиною 2 статті 79 вищевказаного Закону повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено строки звернення до адміністративного суду.

Так, згідно частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України поділяє строки звернення з адміністративним позовом на загальний і спеціальні. Загальний строк встановлено частиною другою цієї статті, відповідно до якої, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У даному випадку, враховуючи, що позивачем порушено спір, пов'язаний з припиненням його публічної служби на посаді голови сільської ради, до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний строк звернення з адміністративним позовом, передбачений частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, місячний строк, який розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи слідує, що позивачем оскаржується рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області 7-го скликання 7-ї сесії від 14 грудня 2016 року про висловлення недовіри сільському голові ОСОБА_1 та про дострокове припинення його повноважень, проте з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції позивач звернувся лише 22 вересня 2017 року.

Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано адміністративний позов до суду з пропуском, встановленого частиною 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, місячного строку звернення до суду.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Визначальним для можливості отримання судового захисту суб'єктивного права є з'ясування моменту початку перебігу строку звернення до суду.

За загальним правилом, установленим частинами 2 та 3 статті 99 КАС України, строк звернення до суду, якщо не встановлено інше законом, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з приписів указаної норми, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується, з одного боку, з об'єктивним моментом, тобто порушенням суб'єктивного права, а з другого боку, із суб'єктивним моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування при вирішенні питання про дотримання строку звернення позивачем, суд повинен встановити дату (час), коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або в залежності від категорії справи інші обставини, які вказують про обізнаність позивача про оскаржуване рішення.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач не приймав участь у засіданні сесії 14 грудня 2016 року, де вирішувалось питання про висловлення недовіри сільському голові та про дострокове припинення його повноважень, що підтверджується витягом з протоколу засіданні 14 грудня 2016 року та не заперечується відповідачем(а.с.8-9).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у період прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці до 26 січня 2017 року(а.с.7).

Крім того, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, позивач вказував, що знаходився на стаціонарному лікуванні у період з 23 грудня 2016 року по 31 березня 2017 року, що підтверджується листками непрацездатності(а.с.28-32).

З матеріалів справи слідує, що по закінченню лікування 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду з аналогічним позовом в порядку адміністративного судочинства, однак ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 вересня 2017 року було закрито провадження у даній справі з підстав не належності розгляду спору в порядку цивільного судочинства, що зумовило повторне звернення позивача з позовною заявою 22 вересня 2017 року(а.с.42).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку усім доводам позивача стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Оскільки при постановленні ухвали порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, суд апеляційної інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України приходить до висновку про скасування оскарженої ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 160, ст. 195, ст. 197, п. 3 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 202, п. 4 ч. 1 ст. 204, п. 6 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 308/9359/17 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.