Постанова № 70578700, 27.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3481/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левчук О.А.,

за участю секретаря Тишкової Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у травні 2017 року він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте наказом № 98 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26 травня 2017 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача вказаний наказ є неправомірним та необґрунтованим, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, так як він є громадянином Еритреї, але не може і не бажає користуватися захистом країни своєї громадянської належності, оскільки набув громадянства за громадянством своїх батьків, при цьому місцем народження і попереднім місцем проживання є територія Саудівської Аравії, а тому висловлює побоювання щодо повернення до Еритреї через те, що йому може загрожувати небезпека в цій країні.

Також, позивач вказує, що інформація по країні походження відповідачем не була досліджена в повній мірі згідно чинного законодавства, та, відповідно неповний аналіз привів до невірного вирішення заяви.

Позивач вважає, що міграційний орган повинен був прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути його заяву за повною процедурою, оскільки, без з'ясування усіх обставин, у міграційного органу не було підстав для висновку щодо необґрунтованості чи необґрунтованості заяви.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях, в яких зазначив, що за результатами аналізу міграційної справи позивача було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту, крім цього, отримані пояснення позивача містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

Так, відповідачем зазначено, що позивачем повідомлено лише загальновідому інформацію, будь-яка інформація щодо діяльності партії, її цілей, кількості послідовників, до якої начебто належав його батько, йому невідома, зазначено лише про участь партії «Jabha» у громадянській війні в Еритреї.

Також відповідач вказав, що звернення ОСОБА_1 за міжнародним захистом відбулося із зволіканням, після відрахування з ВНЗ та появи проблем з документами, а тому, на думку ГУ ДМС в Одеській області, надані шукачем притулку відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Таки чином, відповідач стверджує, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року № 98 приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, є громадянином Еритреї, місце народження - Саудівська Аравія, м. Ель-Хардж, національність - еритреєць, віросповідання- іслам,мусульманин-суніт.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1, вибув з Саудівської Аравії, м. Ель-Хардж, р-н Хай ель Салам, (країна постійного проживання) у грудні 2015 року авіарейсом Ер-Ріад - Стамбул - Харків, на підставі паспортного документу та студентської візи.

22.05.2017 року, ОСОБА_1, звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої зазначив, що народився у Саудівській Аравії та є громадянином Еритреї. В 1970 року його сім'я виїхала з Еритреї у зв'язку з політичною ситуацією в країні, оскільки його батько був учасником політичної партії, яка була в опозиції, тому він не може повернутися в Еритрею, оскільки його можуть вбити або посадити.

За результатами розгляду особової справи громадянина Еритреї ОСОБА_1 управління дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110-116).

Як вбачається з висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що заявник ніколи не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і на території нашої країні та його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення шукача захисту містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

Управління встановлено, що відповідно до заяви від 22.05.2017 року, батько заявника був членом опозиційної партії та покинув Еритрею у 1970 році, однак, з введеного анкетування від 23.05.2017 року випливає, що батько особи виїхав до Саудівської Аравії у 1986 році та проходив службу в парті «Jabha», як військовозобов'язаний, так як вона була мілітаризована. В той самий час, згідно з протоколом співбесіди від 25.05.2017 року, батько був членом вказаної партії лише формально, переїзд з Еритреї відбувся -1970-их роках до моменту оформлення будь-яких документів щодо приналежності до вказаної партії. Будь-яка інформація щодо діяльності партії її цілей, кількості послідовників особі невідома. Було повідомлено лише про участь вказаної партії у громадянській війні в Еритреї, що є загальновідомою інформацією.

Також, співробітниками управління зазначено, що зі слів шукача захисту, повна назва партїї до якої начебто мав відношення його батько - «Jabhatahrir», представників якої переслідували члени партії «Shamiya» (арк. 3,4 співбесіди від 25.05.2017 року), що не знаходить підтвердження відповідно до ІКП. Крім цього, при вводі назв вказаних партій в пошукову строку Google, можливо відстежити лише посилання на Левантський фронт в Сирії. Таким чином, з урахуванням зазначеного та суперечливості наданої інформації, членство батька шукача захисту в опозиційній партії та ймовірність виникнення будь-яких проблем заявником на території Еритреї через таку діяльність батька не сприйнято територіальним підрозділом ДМС.

Крім того, аналізуючи заяву, анкету та протоколу співбесіди шукача захисту відповідач зробив висновок, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, управління зробило висновок, що відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч.1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

26 травня 2017 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України № 98, прийнято до уваги висновок та відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно гр. Еритреї ОСОБА_1 (а.с. 96).

23 червня 2017року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5/1-152 від 26.05.2017 року, не погодившись із прийнятим рішенням оскаржив його до суду (а.с. 97-102).

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).

Згідно ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи небажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справа біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців", факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у своїх поясненнях органу міграційної служби зазначив, що йому в Еритреї загрожує небезпека та він може зазнати насильства зі сторони представників влади через членство батька у партії «JabhaTahrir» (а.с. 86).

Тобто, позивач висловлює побоювання стати жертвою в своїй країні переслідувань за ознакою належності до певної соціальної групи або політичних переконань та вказує, що не може повернутися до Еритреї внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі в своїй країні через побоювання застосування до нього покарання.

Побоювання особи є оціночним судження, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Разом з тим, відповідно до п.10 ч.1 ст.27 Закону до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, зокрема, належать, збір та аналіз інформації про наявність у країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, умов, зазначених у пунктах 1, 13 і 14 частини першої статті 1 цього Закону.

За змістом ч.4 ст.29 Закону Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні установи надають спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань міграції інформацію про ситуацію в країнах походженнябіженців.

Отже, при виникненні сумнівів щодо достовірності інформації вказаної заявником, щодо можливості його переслідування зі сторони державних органів чи інших формувань, за ознакою належності до певних політичних переконань та в наслідок цього загрози його життю, безпеці та свободі, щодо дійсної ситуації в країні його походження, як на момент залишення такої країни, так і на момент розгляду заяви, відповідач повинен був вжити заходів, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, свою відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обґрунтовує тим, що існування партії «Jabha tahrir», відношення до якої мав батько позивача, не знаходить підтвердження відповідно до ІКП. Крім цього, при вводі назв вказаних партій в пошукову строку Google, можливо відстежити лише посилання на Левантський фронт в Сирії.

Разом з тим, з інформації, яка міститься в загальнодоступній мережі інтернет вбачається, що Фронт визволення Еритреї (англ. - Eritrean Libйrвt on Front (ELF), арабською -Jebha Tahrir (jabhat a ltahrir al'iirytria) був однією й з організацій що приймала участь в боротьбі за незалежність Еритреї, але після проголошенню незалежності в 1993 р, є в опозиції, представники якої перебувають за кордоном (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD% )0%BD%D1 %8F_ %D0%9 5%D1 %80%D0%B8%D1 %82%D1 %80%D0%B5%D1 %97).

Згідно даних Керівництва УВКБ ООН по відповідності критеріїв при оцінці потреби в міжнародному захисті осіб із Еритреї, які шукають притулку, хоча Конституція гарантує право створювати політичні організаціі, Народний фронт за демократію і справедливість (НФДС) залишається єдиною дозволеною політичною партією в країні і панує в громадському і приватному життя з 1994 року, коли партія прийшла до влади. Всі опозиційні групи були вигнані з країни і з кінця 2004 року діють тільки в еміграції, а основному в сусідніх країнах. Обстановка нетерпимості до політичного інакомислення в Еритреї, за наявними повідомленнями, призводить до частих арештів підозрюваних критиків правлячого режиму. Заарештовані часто містяться під вартою з позбавленням права листування і спілкування або «зникають» в таємних в'язницях, де їх, за повідомленнями, утримують у поганих умовах без доступу до юридичних консультацій і лікування. Поширені жорстокі покарання, тортури, голод та інші форми жорстокого поводження. Родичі, за повідомленнями, піддаються репресіям з боку влади за спроби дізнатися що-небудь про арешт або тримання під вартою членів їх сімей.

Крім того, чиновники влади, за повідомленням, наглядають за політичною діяльністю діаспори, начебто переслідують критиків і залакують еритрейців, які перебувають в еміграції, примушуючи їх приймати участь у провладних мітингах і перераховувати грошові кошти - двохвідсотковий «подохідний податок», який є обов'язковим для всіх громадян, які проживають за кордоном - під страхом репресій по відношенню до членів їх сімей, які залишились в Еритреї.

Крім того, при розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційною службою детально не досліджено та не враховано інформацію про країну походження, оскільки відповідно до Доповіді Спеціального доповідача з питання про стан в області прав людини в Еритреї Шейла Б. Кеетарут від 23 травня 2013 року, громадяни Еритреї, які репатріюються після невдалих заяв про надання біженця або надання притулку, зазвичай зникають після повернення. Практика насильницького зникнення використовується для залякування людей, встановлення атмосфери страху та стримування людей від претензій на їхні права. Особи, заарештовані довільно, піддаються фізичним та психологічним тортурам, жорстоким, нелюдським або принизливим поводженням. Зібрана інформація підтвердила, що катування регулярно використовується в тюрма ч в Еритреї, у військових казармах і в Саві - службі, яка складається з школи, військового тренувального табору та місць утримання під вартою в одному місці, а також інших військових навчальних таборах.

Так, відповідач, приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, не надав належну оцінку зазначеним обставинам та посилаючись на відсутність з боку позивача належного документального обґрунтування його доводів, не врахував, що в залежності від певних обставин отримання і, відповідно, надання таких документів особою, яка звертається за міжнародним захистом, може бути взагалі неможливе.

Вищевикладене свідчить про формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження та робить неможливим зробити висновок про очевидну необґрунтованість заяви позивача, яка, відповідно до ч.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідачем ані у висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані до суду не наведено та не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само, що йому уже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не міститься підтвердження зазначеним обставинам і в матеріалах особової справи ОСОБА_1.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98 прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ, а тому такий слід скасувати як протиправний.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Таким чином, дослідивши обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що наявні підставі для зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами доказів, встановлених фактів, з урахуванням приписів ст. 11 КАС України, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд у строки та в порядку встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 27 листопада 2017 року.

Суддя О.А. Левчук

.