Постанова № 70578612, 20.11.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2017 року 10:27 №826/13063/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., за участю секретаря судового засідання Вовк І.Р., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.06.2017 №69108-13.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 25000,00 грн. визначене позивачу за 2016 рік на підставі рішення Київської міської ради від 11.02.2016 №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку", яке, на думку представника позивача, могло бути застосоване лише в наступному 2017 бюджетному році відповідно до підпунктів 12.3.1-12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, де передбачено, зокрема, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Представник позивач під час судового розгляду адміністративної справи позов підтримала, просила задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. При цьому, представник обґрунтовувала свої вимоги протиправністю визначення податкового зобов'язання лише в розмірі 25000,00 грн., не заперечуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в іншій частині.

Представник Головного управління ДФС у місті Києві в судовому засіданні проти позову заперечила, зазначивши, що податкове повідомлення-рішення від 17.06.2017 №69108-13 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового Кодексу України, яким передбачено збільшення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 25000,00 грн., за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), в той час як у позивача загальна площа нерухомого майна в місті Києві становила 1124,6 м. кв.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2017 № 69108-13 за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості".

З метою проведення звірки нарахованого податку, позивач звернувся до Головного управлінням ДФС у місті Києві з заявою від 14.08.2017 №С/6514/ФОП.

Листом від 12.09.2017 №13260/С/26-15-13-10-19 ДФС у місті Києві надано відповідь з розрахунком визначеного зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зокрема надано розрахунок щодо домоволодіння у місті Києві загальною площею 1124,6 кв. м: 1124,6 м. кв. х 13.78 грн. + 25000,00 грн. = 40496.99 грн.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України)

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості в такому порядку: за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

На підставі цієї норми відповідачем визначено позивачу в 2016 році податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 25000,00 грн. щодо нерухомого майна загальною площею 1124,6 кв. м., розташованого в місті Києві та яке належало позивачеві на праві власності.

Як підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності від 06.09.2001 №442, виданого Радянською районною державною адміністрацією міста Києва, позивачу на праві приватної власності належали Домоволодіння №4 під літерами "А", "Е" загальною площею 1124,6 квадратних метра, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Обставини щодо права власності позивача та площі домоволодіння, розташованого в місті Києві за вказаною адресою, що було взято контролюючим органом для розрахунку податку, представником позивача не заперечувались.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно, до складу якого віднесено, в тому числі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (підпункт 265.1.1 пункту 265.1 статті 265). Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки віднесений до місцевих податків.

Підстави для визначення місцевих податків регламентовано пунктом 8.3. статті 8 ПК України, за яким до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що розмір податку визначений підпунктом "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України може бути застосований в межах відповідних граничних розмірів лише в разі його визначення відповідним рішенням ради, в даному випадку Київської міської ради, оскільки нерухомість розташована на території громади міста Києва.

Повноваження територіальних громад встановлювати відповідними рішеннями місцеві податки і збори визначені статтею 143 Конституції України, пунктом 24 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), пунктом 4.4 статті 4, пунктом 12.3 статті 12 ПК України.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

За змістом частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, для наявності правових підстав для нарахування позивачеві в 2016 році податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, визначеного підпунктом "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, відповідне рішення про встановлення такого місцевого податку повинно було бути оприлюднене Київською міською радою до 15.07.2015.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 11.02.2016 №103/103 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" доповнено підпунктом "г" підпункт 2.3.3 пункт 2.2 Додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23.11.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923), відповідно до якого за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього пункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку)". Вказане рішення ради оприлюднено в газеті Хрещатик від 19.02.2016 №19.

За таких обставин, у відповідача не було правових підстав визначати позивачу податкове зобов'язання в розмірі 25000,00 грн. на підставі підпункту "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України в зв'язку з тим, що позивач у 2016 році був власником нерухомого майна загальною площею 1124,6 кв. м., розташованого в місті Києві.

Щодо підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України (набрав чинності з 01.01.2016), за яким у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то суд вважає, що воно не може бути застосовано до спірних відносин, оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VIII, яким внесені зазначені зміни до ПК України набрав чинності з 01.01.2016.

За тих же підстав не підлягає застосування пункт 4 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", де установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Роблячи такий висновок суд у першу зазначає, що таке правове регулювання, за яким сплата податків передбачається з початку бюджетного року (з 2016 року) суперечить приписам підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України щодо порядку встановлення місцевих податків та обов'язку опублікування відповідного рішення до 15 липня відповідного року, водночас нівелюється гарантія бути обізнаним про встановлення місцевих податків на підставі рішення місцевої громади, яке офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків.

Наведені положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", якими дозволяється застосування місцевих податків без рішення місцевої громади з початку бюджетного року без його оприлюднення до 15 липня попереднього року, суперечать одному з елементів верховенства права - принципу правової визначеності який, зокрема, передбачає "якість закону". Європейський суд з прав людини у своїй практиці напрацював певні критерії до "якості закону", за якими закон повинен бути чіткий та передбачуваний, тобто особа повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки.

Обов'язок сплатити місцевий податок на позивача покладено з початку 2016 бюджетного року, в той час як до внесення зазначених змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", встановлення місцевого податку та обов'язок його сплати пов'язувався з офіційним опублікуванням відповідного рішення Київською міською радою, яке було оприлюднене лише 19.02.2016. За такого правового регулювання особа не могла передбачити наслідки своєї "поведінки" (володіння нерухомим майном, що підлягає оподаткування), водночас визначення додатково податкового зобов'язання на підставі підпункту "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України в розмірі 25000,00 грн. призвело до збільшення податку більш ніж удвічі.

У даному випадку, покладення на позивача зобов'язань зі сплати місцевого податку, на думку суду, становить втручання в його майнові права, передбачені статтею 1 Додаткового протоколу до "Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод", якою гарантовано право мирного володіння майном, втручання у яке повинно відбуватись відповідно до закону. Вказаною статтею Конвенції держава наділяється широкими повноваженнями щодо введення в дію таких законів, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів, проте введення таких законів повинно відповідати принципу верховенства права (наприклад, справа "Щокін проти України", №23759/03 та №37943/06, від 14.10.2010, пункти 50-58). Оскільки втручання було здійснено на підставі правих актів, щодо яких суд дійшов висновку, що вони не відповідають критерію "якості закону" є непередбачувані, таке втручання слід визнати необґрунтованим.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що представник позивача обґрунтовувала свої вимоги та не погоджувалась з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням лише в частині визначення суми податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки в розмірі 25000,00 грн., суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 17.06.2017 №69108-13 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення податкового зобов'язання в розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640,00 грн. (квитанція від 11.10.2017 №133). Оскільки, позов задоволено частково, то на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 395,07 грн., пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 94, 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17 червня 2017 №69108-3 у частині визначення податкового зобов'язання фізичній особі ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в розмірі 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень).

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві судові витрати в розмірі 395,07 грн. (триста дев'яносто п'ять гривень 07 копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Донець