Рішення № 70574123, 28.11.2017, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1209/17

Провадження № 2/304/473/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

при секретарі - Гавій Л.В.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 –

адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Великоберезнянського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» звернулося з позовом до відповідачів, в якому просить визнати недійсним з моменту його вчинення договір дарування житлового будинку, житловою площею 97,6 кв. м., загальною площею 172,6 кв. м., що розташований за адресою: Закарпатська область Перечинський район ОСОБА_6 сільська рада Перечинського району урочище «Шипот», будинок 1, що був укладений 12 лютого 2016 року між відповідачами та зареєстрований у реєстрі за № 112. Свої вимоги мотивує тим, що 03 липня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК») та ТОВ «Медсервіс» в особі директора товариства ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №07/08-кл, згідно якого позичальнику було видано 3 108 600 грн. кредитних коштів. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 07/08-кл-03 від 03 липня 2008 року, відповідно до умов якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання перед банком відповідати за борговими зобов’язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору. Разом з цим, 23 березня 2015 року Ужгородським міськрайонним судом у цивільній справі за позовом ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_2 ухвалено рішення про стягнення з останнього на користь позивача 3 429 931,88 грн. заборгованості за вищевказаним кредитним договором. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року вказане рішення залишено без змін і на її підставі 13 січня 2016 року банком отримано виконавчий лист, який 17 лютого 2016 року звернено до виконання; банком додатково подано відомості, що боржник ОСОБА_2 володіє нерухомим майном, а саме житловим будинком в урочищі «Шипот» Перечинського району. Однак, у процесі виконавчого провадження з’ясувалося, що підстави для опису та накладення арешту на вказане майно відсутні, так як боржник на підставі договору дарування від 12 лютого 2016 року здійснив відчуження цього майна у власність відповідача ОСОБА_4 Оскільки, у банку є всі підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_4 фіктивний договір дарування належного йому житлового будинку з метою приховування від виконання в майбутньому за рахунок належного йому рухомого та нерухомого майна вищевказаного рішення суду про стягнення заборгованості, тому просить позов задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, заперечив проти його задоволення, попередньо подавши письмове заперечення, в якому посилається на те, що 12 лютого 2016 року ОСОБА_2 діючи добровільно, усвідомлюючи значення своїх дій, не маючи на меті ухилятися від будь-якого виконання рішення суду, маючи на меті настання реальних наслідків, подарував належний йому на праві власності будинок, що розташований за адресою: Закарпатська область Перечинський район ОСОБА_6 сільська рада Перечинського району урочище «Шипот», будинок 1, своїй матері – ОСОБА_4 Даний дарунок було зумовлено тим, що ОСОБА_2 проживає в Ужгородському районі, займається підприємницькою діяльністю та не має достатньо часу утримувати та займатися дачним будинком, а його мати виявила бажання використовувати даний будинок за призначенням. Після укладення оспорюваного договору, ОСОБА_2 як дарувальник перестав володіти, користуватися вказаним будинком (як юридично, так і фактично), а усі права щодо такого перейшли обдаровуваному – ОСОБА_4 твердження позивача про те, що договір був укладений з метою приховати майно, оскільки на нього могло бути звернено стягнення, є безпідставним, оскільки майно на момент вчинення оспорюваного правочину не перебувало під обтяженням, у з зв’язку з чим власник майна має право вільно розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Крім того, звертає увагу на той факт, що позивач взагалі не має права на звернення до суду із позовом про оспорення правочину, оскільки заборгованість за кредитним договором № 07/08-кл від 03 липня 2008 року повністю погашена, оскільки ухвалою господарського суду Закарпатської області від 29 вересня 2017 року постановлено вважати вимоги кредиторів, що не задоволені за відсутністю майна банкрута (ТОВ «Медсервіс») погашеними відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ліквідувати юридичну особу – ТОВ «Медсервіс», а отже укладення оспорюваного правочину жодним чином не зачіпає права позивача.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, однак направила суду письмове заперечення, в якому глибоко обурена тим, що її безпідставно хочуть позбавити права власності, яке їй гарантоване Конституцією; банк називає її пристарілою матір’ю, з чого відповідно й робить висновок, що син не міг подарувати їй будинок. Зазначає, що вона, у свої «очевидно більше 70-ти років» активно продовжує трудову діяльність, працює у Великоберезнянській гімназії, являється Заслуженим вчителем України з 2004 року, керує автомобілем і має живу матір, якій 98 років. На підставі наведеного твердження банку про фіктивність договору вважає наклепом та нічим не обґрунтованим.

У судове засідання приватний нотаріус ОСОБА_5 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору не з’явилася, однак подала суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, а також заперечила проти задоволення позову, оскільки перед посвідченням спірного договору дарування у відповідності до ст. 55 Закону України «Про нотаріат», п. п. 2.1., 2.2. та 2.4. пункту 2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нею за допомогою відповідних державних реєстрів, перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) та відсутність реєстрації іпотеки як за суб’єктом (дарувальником), так і за об’єктом (нерухомим майном), відсутність податкової застави у дарувальника (тобто на момент посвідчення договору дарування житлового будинку за адресою: Закарпатська область Перечинський район ОСОБА_6 сільська рада Перечинського району урочище «Шипот», будинок 1, відсутні будь-які зареєстровані обтяження та іпотека на вказане майно), що підтверджується відповідними витягами та інформаційними довідками, які знаходяться у справі нотаріуса.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 03 липня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК») та ТОВ «МедСервіс» в особі директора товариства ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 07/08-кл, згідно якого позичальнику було видано 3 000 000 грн. кредитних коштів (а. с. 7-10).

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 07/08-кл-03 від 03 липня 2008 року, відповідно до умов якого останній на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання перед банком відповідати за борговими зобов’язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору № 07/08-кл (а. с. 11).

Також встановлено, що в забезпечення виконання вищевказаного договору між позивачем та ТОВ «МедСервіс» того ж дня був укладений договір іпотеки (без оформлення заставної № 07/08-кл-01), згідно якого для забезпечення зобов’язань за даним Договором позивачем прийнято першу чергу та другу чергу реконструкції з добудовою та влаштуванням мансарди, аптека площею 79,8 кв. м, медичний центр площею 252, 4 кв. м, всього загальною площею 332,2 кв. м., яка знаходиться в м. Ужгороді, вул. Яроцька, № 1/55, ринковою вартістю 1 940 000 гривень, земельну ділянку, несільськогосподарського призначення площею 0,0522 га, яка надана для іншої комерційної діяльності, яка знаходиться в м.Ужгород, вул. Яроцька, буд. 1/55, ринковою вартістю 2 407 600 грн. Загальна вартість об’єкту іпотеки становить 4 347 600 грн. Об’єкт іпотеки належить майновому поручителю ТОВ «Денс» (а. с. 7).

Крім цього встановлено, що 23 березня 2015 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у цивільній справі за позовом ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» до відповідача ОСОБА_2 ухвалено рішення про стягнення з останнього на користь позивача 3 429 931,88 грн. заборгованості за вищевказаним кредитним договором (а. с. 12-16). Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 грудня 2015 року вказане рішення залишено без змін (а. с. 17-20) і на її підставі 13 січня 2016 року банком отримано виконавчий лист (а. с. 24). 10 березня 2016 року на підставі даного виконавчого листа старшим державним виконавцем районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_7 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а. с. 26).

У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 20 лютого 2016 року на підставі договору дарування подарував відповідачці ОСОБА_4 житловий будинок, що розташований за адресою: Закарпатська область Перечинський район Тур'є-Полянська сільська рада, урочище «Шипот», будинок 1, який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Великоберезнянського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 112 (а. с. 29-30).

Судом встановлено та визнано сторонами в порядку ст. 61 ЦПК України, що перед посвідченням спірного договору дарування у відповідності до ст. 55 Закону України «Про нотаріат», п. п. 2.1., 2.2. та 2.4. пункту 2 глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріусом за допомогою відповідних державних реєстрів, перевірено відсутність заборони відчуження (арешту) та відсутність реєстрації іпотеки як за суб’єктом (дарувальником), так і за об’єктом (нерухомим майном), відсутність податкової застави у дарувальника. Тобто на момент посвідчення договору дарування житлового будинку за адресою: Закарпатська область Перечинський район ОСОБА_6 сільська рада Перечинського району урочище «Шипот», будинок 1, були відсутні будь-які зареєстровані обтяження та іпотека на вказане майно, що підтверджується відповідними витягами та інформаційними довідками, які знаходяться у справі нотаріуса. Отже, відповідач ОСОБА_2 міг вільно без будь-яких обмежень розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

У судовому засіданні також встановлено, що в присутності нотаріуса ОСОБА_5 дарувальник передав обдаровуваній нотаріально посвідчений договір та супроводжуючі документи, що вважається прийняттям дарунку. Крім того, сторони договору підтвердили, що договір укладений за їх доброю волею, не носить характер удаваного, уявного чи фіктивного. Даний факт також підтверджується довідкою, виданою виконкомом Тур'є-Полянської сільської ради Перечинського району Закарпатської області, згідно якої відповідачка ОСОБА_4 володіє даним майном на підставі договору дарування житлового будинку від 12 лютого 2016 року, який розташований в с. Тур'є-Поляна, урочище «Шипот», будинок 1 та здійснює господарську діяльність за вказаною адресою (а. с. 106).

Також судом встановлено та визнано сторонами, що відповідач ОСОБА_2 фактично постійно проживає за іншою адресою: с. Минай, вул. Тичини, будинок 19, Ужгородського району Закарпатської області.

Таким чином суд дійшов висновку, що посилання позивача про те, що оспорюваний договір дарування будинку є фіктивним та за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, не знайшло свого підтвердження в ході судового засідання.

Як роз’яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання у право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1988 року «Agosi v. UK»). Іншими слова¬ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах «ОСОБА_8 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Європейський Суд з прав людини також наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «ОСОБА_5 проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява №48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Європейський Суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позов є безпідставним та не підлягає до задоволення у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 509, 526, 530, 531, 533, 536, 553, 554, 610, 611, 625, 1050 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 88, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

у позові публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Великоберезнянського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним – відмовити.

Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2017 року – скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.