Ухвала суду № 70573524, 28.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/1706/17 Номер провадження 22-ц/775/2032/2017

Єдиний унікальний номер 227/1706/17

Номер провадження 22-ц/775/2032/2017

Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В. Доповідач Біляєва О.М.

Категорія 53

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Біляєвої О.М.,

суддів Кішкіної .В., Папоян В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року позов задоволений частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 12000 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що Державне підприємство «Добропіллявуглілля», на якому працював позивач, на теперішній час як юридична особа не припинено, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля») не є його правонаступником, відповідно не є належним відповідачем у справі. Судом не враховано, що при укладенні трудового договору позивач був обізнаний щодо шкідливих умов праці, нещасні випадки сталися внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог законодавства про охорону праці; після отриманих травм він продовжував працювати. Крім того, вимоги про відшкодування моральної шкоди не підтверджені належними доказами.

У судовому засіданні представник відповідача Жолоб Я.С. підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Представник позивача ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 тривалий час працював у шкідливих умовах на різних посадах.

Під час виконання трудових обов'язків у відокремленому підрозділі «Шахта «Алмазна» Державного підприємства «Добропіллявугілля» позивач отримав 17 червня 2005 року та 21 жовтня 2010 року виробничі травми.

Висновком МСЕК від 18 жовтня 2005 року позивачеві вперше встановлений ступінь втрати професійної працездатності 10% безстроково внаслідок нещасного випадку на виробництві 17 червня 2005 року; а висновком МСЕК від 25 січня 2011 року - 5% безстроково у зв'язку з травмою від 21 жовтня 2010 року.

Крім того, працюючи у шкідливих умовах, позивач отримав професійне захворювання, що призвело до втрати професійної працездатності на 15%, вперше встановленої висновком МСЕК від 04 березня 2014 року.

Ушкодженням здоров'я позивачу завдана моральна шкода.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що не створення відповідачем безпечних і нешкідливих умов праці, не впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові; не забезпечення санітарно-гігієнічних умов, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників; призвело до часткової втрати ОСОБА_2 професійної працездатності у зв'язку з каліцтвом 2010 року та професійним захворюванням.

Разом з тим, відповідач не несе відповідальність за ушкодження здоров'я позивачеві внаслідок травми 2005 року.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом 2005 року, сторонами не оскаржується.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд визнає, що суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь компенсації у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку 2010 року і професійного захворювання, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно зі ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на різних посадах (ас. 9-10).

21 жовтня 2010 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, за наслідками розслідування якого складено акт № 31 про нещасний випадок на виробництв, форми Н-1, затверджений 23 жовтня 2010 року. В акті, який є доказом вини відповідача, визначено причини нещасного випадку та осіб - працівників підприємства, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці (ас. 13).

Висновком МСЕК від 25 січня 2011 року позивачеві вперше встановлений ступінь стійкої втрати професійної працездатності 5% безстроково у зв'язку з цим нещасним випадком (ас. 48).

Крім того, висновком МСЕК від 04 березня 2014 року позивачу вперше встановлений ступінь стійкої втрати професійної працездатності 15% у зв'язку з професійним захворюванням - пневмоконіоз (ас. 18).

З акту № 1 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12 лютого 2014 року форми П-4, який складено за участю товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля», вбачається, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах впливу несприятливих виробничих факторів (пил). Причина виникнення професійного захворювання - вплив підвищених концентрацій пилу вуглепородного, кремнійвмісного; фіброгенної дії (ас. 15-17).

Ці обставини відповідачем не спростовані.

Отже, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не створив позивачеві безпечні і нешкідливі умови праці; не впроваджував сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові; не забезпечив санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників, унаслідок чого ОСОБА_2 частково втратив професійну працездатність. Ушкодження здоров'я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.

Судом правильно встановлено, що право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, виникло з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, тобто у зв'язку з травмою 2010 року - з 25 січня 2011 року та у зв'язку з професійним захворюванням - з 04 березня 2014 року.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення компенсації в розмірі 40000 грн.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначив у 12000 грн з додержанням вимог ст. 23 ЦК, а саме в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань унаслідок трудового каліцтва та професійного захворювання, з урахуванням їх тривалості, істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого, неможливості відновлення здоров'я.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності причинного зв'язку між ушкодженням здоров'я і моральними стражданнями позивача, оскільки сам факт ушкодження здоров'я, що призвело до стійкої втрати професійної працездатності, свідчить про наявність моральних страждань. Відповідний висновок містить пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004.

Що стосується доводу апеляційної скарги про вину позивача внаслідок порушення ним нормативних актів з питань охорони праці, невиконання яких призвело до нещасного випадку, то апеляційний суд виходить з того, що позовні вимоги про відшкодування шкоди були задоволені частково, а порушення позивачем правил охорони праці не звільняє роботодавця від відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань, завданих ушкодженням здоров'я при ним виконанні трудових обов'язків.

Також є безпідставними доводи скарги про обізнаність потерпілого на час укладення трудового договору про шкідливі умови праці, а тому, на думку відповідача, підприємство не несе відповідальність за завдану шкоду; оскільки законодавцем саме на роботодавця покладено обов'язок забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці, а також санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Довід апеляційної скарги, що товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» не є належним відповідачем у справі, спростовується дослідженим судом першої інстанції наказом Міністерства вугільної промисловості України № 50 від 07 лютого 2011 року, пунктами 1, 5 якого визначено, що Державне підприємство «Добропіллявугілля» припиняється шляхом його реорганізації через приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Добропіллявугілля».

Відповідний запис, що відповідач є правонаступником, внесений у трудову книжку ОСОБА_2

Посилання в апеляційній скарзі на те, що об'єм прав та зобов'язань, що передаються правонаступнику, визначаються у ліквідаційному балансі юридичної особи, що ліквідується чи реорганізується; а такий баланс між ДП «Добропіллявугілля» та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» не укладався; колегія суддів визнає хибними. Так, в судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу, пояснила, що судові рішення про стягнення з ДП «Добропіллявугілля» на користь ОСОБА_2 будь-яких сум, у тому числі у відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, не ухвалювались.

Довід скарги про те, що після отриманої травми позивач продовжував працювати, а професійне захворювання було виявлене після припинення трудових відносин, також не спростовує висновок суду про обґрунтованість позовних вимог.

З урахуванням наведеного апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначився з характером виниклих спірних правовідносин та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу відповідача і залишає рішення без змін.

Рішення в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом 2005 року, сторони не оскаржили, у зв'язку з цим апеляційний суд не перевіряв його законність й обґрунтованість.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді І.В.Кішкіна

В.В.Папоян