Постанова № 70556766, 23.11.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2017 р. Справа № 922/2391/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І. В.

за участі секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №01-16/260 від 13.01.2017),

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №15/09 від 14.09.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2853 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 922/2391/17

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіст-Інвест", м.Київ,

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір № Л 3283 про відступлення права вимоги від 02.11.2015, укладений між Акціонерним товариством “Харківобленерго” та ТОВ “Легіст-Інвест”. Стягнуто з ТОВ “Легіст-Інвест” на користь Акціонерного товариства “Харківобленерго” 1600,00 грн судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що факт схвалення АК «Харківобленерго» правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, підтверджено судами всіх інстанції, та діями позивача. Крім того, як зазначає відповідач, судом першої інстанції було визнано недійсним неіснуючий договір, тому що між сторонами був укладений договір відступлення права вимоги №13283 від 02.11.2015, а не №Л 3283.

Також посилається на порушення позивачем і судом правил підсудності, встановлених ст.15 ГПК України.

У письмових поясненнях (вх.№11644 від 15.11.2017), наданих до суду апеляційної інстанції, позивач посилається на те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, який укладений відповідачем з порушенням положень ст.1079 ЦК України, ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності, а тому має бути визнаний судом недійсним.

30.10.2017 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10979), в якому позивач проти апеляційної скарги заперечував. Просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

23.11.2017 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів (вх.№12062).

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував. Просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В липні 2017 року АК "Харківобленерго" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Легіст - Інвест" про визнання недійсним з моменту укладення договору № Л 3283 про відступлення права вимоги від 02.11.2015, укладеного між сторонами.

Позов обґрунтовано тим, що 02.11.2015 між АК “Харківобленерго” (первісним кредитором) в особі заступника начальника фінансового управління ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015 та ТОВ “Легіст-Інвест” (новим кредитором) в особі директора ОСОБА_4, було укладено договір № Л 3283 про відступлення права вимоги, згідно з яким в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає право вимоги до боржника - ПАТ “Центренерго” - про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000,00 грн, а новий кредитор зобов’язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000,00 грн.

Відповідно до п.1.2. договору згідно з п.1.1. цього договору до нового кредитора переходять права вимоги первісного кредитора щодо отримання від боржника боргу в сумі 9 945 000,00 грн згідно з договором «Про відступлення права вимоги» №3/44/2-75 від 15.10.2015, за яким відступлено право вимоги грошових зобов’язань, утворених внаслідок виконання кредитором – Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» зобов’язань за договором поруки від 28.10.2003 № 3/5/06/03-2727, що був укладений для забезпечення виконання зобов’язань ВАТ “ДЕК “Центренерго” перед ДК “ОСОБА_2 України” НАК “Нафтогаз України” з оплати за природний газ за договором на постачання природного газу від 24.01.2003 № 06/03-97, укладеним між ДК “ОСОБА_2 України” НАК “Нафтогаз України” та ВАТ “ДЕК “Центренерго”.

Відповідно до п.1.5. договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов’язаннями та правами, зазначеними в п.1.1., 1.2. цього договору в обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

Відповідно до п.1.6. договору новий кредитор отримує право на вимогу грошових зобов’язань, зазначених в цьому договорі (п.1.1. - 1.3.) з моменту підписання між первісним кредитором та новим кредитором цього договору.

Відповідно до п.2.3. договору новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора 9 945 000,00 грн до 31.12.2018.

Як зазначено в позові, договір зі сторони АК «Харківобленерго» вчинений ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015, підписаної виконуючим обов’язки Голови Правління АК «Харківобленерго».

Зі змісту довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015 вбачається, що виконуючий обов’язки Голови правління діє в межах повноважень, наданих йому Статутом.

Відповідно до п.8.1.1. Статуту АК “Харківобленерго”, затвердженого Загальними зборами акціонерів АК “Харківобленерго” 05.03.2009, протокол № 16, органами управління та контролю Компанії є Загальні збори акціонерів Компанії - Вищий орган Компанії, ОСОБА_6 рада Компанії, Виконавчий орган Компанії та Ревізійна комісія Компанії.

Відповідно до п.8.3.7.26. Статуту ОСОБА_6 рада Компанії затверджує Порядок погодження ОСОБА_6 радою Компанії правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом Компанії коштами та майном Компанії, та встановлює розмір правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження (затвердження) ОСОБА_6 ради Компанії.

Пунктами 8.4.1., 8.4.2., 8.4.3. Статуту передбачено, що Вищий орган Компанії утворює Виконавчий орган Компанії - колегіальний або одноособовий шляхом визначення його назви, кількісного складу і компетенції. Виконавчий орган Компанії здійснює керівництво поточною діяльністю Компанії. Очолює та/або керує діяльністю колегіального Виконавчого органу Компанії - керівник Виконавчого органу Компанії (Голова Правління тощо).

Відповідно до абз.2 п.8.4.6. Статуту Вищий орган Компанії та ОСОБА_6 рада Компанії можуть прийняти рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції Виконавчого органу компанії.

Відповідно до п.8.4.8. Статуту Виконавчий орган Компанії самостійно розпоряджається коштами та майном Компанії у межах, що встановлені цим Статутом, внутрішніми документами компанії, рішеннями Вищого органу Компанії та ОСОБА_6 ради Компанії.

Відповідно до п.8.4.10.13. Статуту та п.4.2.13. Положення про Виконавчий орган АК «Харківобленерго» (надалі- Положення) Виконавчий орган Компанії за погодженням з ОСОБА_6 радою приймає рішення про передачу частини повноважень Виконавчого органу Компанії керівнику Виконавчого органу Компанії.

Пунктом 8.4.10.19. Статуту та п.4.2.19. Положення передбачено, що Виконавчий орган Компанії відповідно до порядку погодження ОСОБА_6 радою Компанії правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом Компанії коштами та майном Компанії, що затверджений ОСОБА_6 радою Компанії, вчиняє правочини від суми, що перевищує встановлений ОСОБА_6 радою Компанії розмір, до суми 50% балансової (залишкової) вартості активів Компанії за даними останньої річної фінансової звітності Компанії.

Відповідно до п.8.4.13.1. Статуту керівник Виконавчого органу Компанії має повноваження: здійснювати керівництво Компанією в межах повноважень, визначених цим Статутом, Положенням про Виконавчий орган Компанії, трудовим договором (контрактом).

Пунктом 8.4.13.9. Статуту та п.5.2.9. Положення передбачено, що керівник Виконавчого органу Компанії має повноваження, зокрема, укладати договори (угоди) та вчиняти будь-які інші правочини від імені і в інтересах Компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

Відповідно до п.8.4.16. Статуту Рішення Виконавчого органу Компанії та його керівника, що потребують затвердження або погодження ОСОБА_6 радою Компанії, набирають чинності після здійснення такого затвердження чи отримання такого погодження.

Відповідно до п.8.4.17. Статуту та п.4.4. Положення правочини, рішення та дії Виконавчого органу Компанії, що потребують погодження чи затвердження Вищим органом Компанії та/або ОСОБА_6 радою Компанії, є такими, що не набрали чинності та є неукладеними, а права та обов’язки про них не настають, до моменту їх відповідного погодження чи затвердження Вищим органом Компанії та/або ОСОБА_6 радою Компанії.

Відповідно до п.4.1. Положення Правління вирішує всі питання поточної діяльності Компанії, крім тих, що законодавством України, Статутом та рішеннями Вищого органу Компанії віднесені до компетенції інших органів управління Компанії.

Відповідно до п.4.2.18. Положення Правління компанії самостійно приймає рішення про вчинення будь-яких правочинів, підписання (укладення) договорів (угод) за винятком тих, на вчинення, підписання (укладення) яких відповідно до цього Статуту потрібно одержати обов’язкове рішення (затвердження, погодження) Вищого органу Компанії чи ОСОБА_6 ради Компанії.

Відповідно до п.5.2.10. Положення голова Правління має повноваження розпоряджатися майном та коштами Компанії, з урахуванням обмежень встановлених цим Статутом.

Пунктом 5.2.16. Положення передбачено, що голова правління має повноваження підписувати та видавати довіреності іншим особам, в тому числі на вчинення правочинів від імені Компанії в межах своєї компетенції, підписувати договори (угоди) та інші документи, рішення про укладання (оформлення) та/або погодження (затвердження) яких прийняті Вищим органом Компанії, ОСОБА_6 радою Компанії та Правлінням.

Рішенням ОСОБА_6 ради АК «Харківобленерго» протокол №14 від 30.10.2007 був затверджений Порядок укладання Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії (а.с.89-91 т.1).

У зв’язку з затвердженням та реєстрацією Статуту «АК «Харківобленерго» в новій редакції в 2009 році були внесені зміни до Порядку укладення Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії, затвердженого рішенням ОСОБА_6 ради АК «Харківобленерго», протокол №27 від 06.08.2012 (а.с.92-94 т.1).

Відповідно до п.3 змін до Порядку укладення Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії, перший та другий абзаци Порядку викладено у такій редакції: «Цей Порядок розроблено на виконання пункту 8.3.7.26. Статуту АК «Харківобленерго».

Відповідно до п.п.1.2. п.4. змін до Порядку укладення Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії, без затвердження ОСОБА_6 радою товариства Виконавчий орган (керівник Виконавчого органу, у разі передачі йому частини повноважень Виконавчого органу, в порядку встановленому Статутом) вчиняє будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Компанії, за винятком тих, на вчинення, підписання (укладення) яких відповідно до Статуту Компанії та цього Порядку потрібно одержати обов’язкове затвердження або погодження Загальних зборів акціонерів Компанії чи ОСОБА_6 ради Компанії.

Відповідно до рішення Правління АК «Харківобленерго» №42 від 20.11.2007, погодженого ОСОБА_6 радою Компанії (протокол №17 від 18.12.2007) з-поміж іншого не передбачена передача Голові Правління згаданих прав на вчинення відповідних правочинів, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності (а.с.96-100 т.1).

Як зазначає позивач, інших рішень згідно з п.8.4.10.13. Статуту Виконавчим органом не приймалось і ОСОБА_6 радою не погоджувалось.

Виходячи з викладеного, на думку позивача, вчинення будь-яких правочинів, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, є виключним правом Правління АК «Харківобленерго», як колегіального органу.

Таким чином, як вважає позивач, заступник начальника фінансового управління ОСОБА_5, діючи на підставі довіреності 301-42юр/4503 від 18.06.2015, виданої виконуючим обов’язки Голови правління, вчинив договір з перевищенням наданих повноважень, адже право на укладення відповідного договору, є виключним повноваженням Правління АК «Харківобленерго», що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

31.08.2017 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення були неправильно застосовані норми процесуального права, а саме, судом було порушено територіальну підсудність, яка визначена ч.1 ст.15 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.ст. 13, 15 ГПК України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, закріплена в положеннях ст. 16 ГПК України.

Як передбачено ч.1 ст.15 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Пунктом 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 15 ГПК, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно змісту оспорюваного правочину обидві сторони мають визначені договором зобов’язання (позивач - відступити право вимоги, передати необхідні документи тощо; відповідач - прийняти документи, сплатити кошти), з урахуванням чого позивач має право вибору щодо звернення з позовом за місцезнаходженням як позивача, так і відповідача за спірним договором.

Зазначена правова позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 08.02.2017 у справі № 922/3018/16, від 20.03.2017 у справі № 922/3017/16, від 29.03.2017 у справі № 922/2844/16, від 05.04.2017 у справі № 922/2981/16.

Відповідно до п.1, 2 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). Особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст.237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до положень ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Як вбачається з матеріалів справи, договір зі сторони АК “Харківобленерго” підписаний ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, підписаної виконуючим обов’язки Голови Правління АК “Харківобленерго”.

Відповідно до змісту довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015 виданої АК «Харківобленерго» в особі в.о.голови правління ОСОБА_7, який діє в межах повноважень, наданих йому Статутом, виданої на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_3 має право, зокрема, підписувати будь-які договори та тимчасові угоди з узгодженням їх умов на свій розсуд.

Як вже зазначалось, п.8.4.10.19. Статуту та п.4.2.19. Положення передбачено, що Виконавчий орган Компанії відповідно до порядку погодження ОСОБА_6 радою Компанії правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом Компанії коштами та майном Компанії, що затверджений ОСОБА_6 радою Компанії, вчиняє правочини від суми, що перевищує встановлений ОСОБА_6 радою Компанії розмір, до суми 50% балансової (залишкової) вартості активів Компанії за даними останньої річної фінансової звітності Компанії.

Відповідно до п.8.3.7.26. Статуту ОСОБА_6 рада Компанії затверджує Порядок погодження ОСОБА_6 радою Компанії правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом Компанії коштами та майном Компанії, та встановлює розмір правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження (затвердження) ОСОБА_6 ради Компанії.

Відповідно до п.3 змін до Порядку укладення Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії, перший та другий абзаци Порядку викладено у такій редакції: «Цей Порядок розроблено на виконання пункту 8.3.7.26. Статуту АК «Харківобленерго».

Відповідно до п.п.1.2. п.4. змін до Порядку укладення Виконавчим органом Компанії правочинів та вчинення дій щодо розпорядження коштами та майном Компанії, розробленого на виконання п.8.3.7.26. Статуту АК «Харківобленерго» без затвердження ОСОБА_6 радою товариства Виконавчий орган (керівник Виконавчого органу, у разі передачі йому частини повноважень Виконавчого органу, в порядку встановленому Статутом) вчиняє будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Компанії, за винятком тих, на вчинення, підписання (укладення) яких відповідно до Статуту Компанії та цього Порядку потрібно одержати обов’язкове затвердження або погодження Загальних зборів акціонерів Компанії чи ОСОБА_6 ради Компанії.

Як свідчать матеріали справи, рішення Правління, погодженого ОСОБА_6, яким би передбачалась передача Голові Правління права вчиняти будь-які правочини, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, відсутнє. Відповідно до рішення Правління АК “Харківобленерго” № 42 від 20.11.2007, погодженого ОСОБА_6 Компанії (протокол № 17 від 18.12.2007) з-поміж іншого не передбачена передача Голові Правління згаданих прав на вчинення відповідних правочинів.

За таких обставин, вчинення будь-яких правочинів, розмір яких не перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, є виключним правом Правління АК “Харківобленерго”, як колегіального органу.

За даними річної фінансової звітності за 2014 рік загальний розмір активів АК «Харківобленерго» складав 2 666 775 тис.грн. (а.с.101-102 т.1). Відтак, 10% складає понад 200 млн.грн.

Враховуючи, що договір стосується відступлення грошової суми в розмірі 9 945 000,00 грн (тобто, розмір правочину знаходиться в межах 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності), вчинення договору є виключним правом Правління АК «Харківобленерго», як колегіального органу.

Посилання апелянта на наступне схвалення АК "Харківобленерго" оспорюваного договору, що підтверджується наданими ним ухвалами Господарського суду міста Києва та постановою Київського апеляційного господарського суду про заміну кредитора у справі, прийнятими в межах судової справи №15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ «Центренерго», листом АК "Харківобленерго" №02-12/8826 від 22.11.2016 (а.с.56 т.2) та актом звірки (а.с.57 т.2) не приймається до уваги колегією суддів, з огляду на те, що надані документи не підтверджують наступного погодження оспорюваного правочину органом встановленим Статутом.

Крім того, відповідно до п.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до п.1 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до п.1 ст.246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що надання ОСОБА_3 права, зокрема, підписувати будь-які договори та тимчасові угоди з узгодженням їх умов на свій розсуд не відповідає вимогам закону та положенням Статуту АК "Харківобленерго".

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заступник начальника фінансового управління ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності № 01-42юр/4503 від 18.06.2015, виданої виконуючим обов’язки Голови Правління, вчинив договір за відсутності відповідних повноважень, адже право на укладання відповідного договору, є виключним повноваженням Правління АК “Харківобленерго”, а Правління АК “Харківобленерго”, як уповноважений орган, не погодило їх в подальшому не схвалило укладення договору.

Відповідно до п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” від 29.05.2013 № 11 позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Відповідно до п.3 ст.78 Закону України “Про акціонерні товариства” публічне акціонерне товариство зобов'язане мати власний веб-сайт, на якому в порядку та строки, встановлені Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, інформація, визначена пунктами 1-3, 5, 6, 10, 11, 13 (крім документів, що містять конфіденційну інформацію), 14-16 частини першої статті 77, та інформація, визначена частиною третьою статті 35 цього Закону.

Статут АК «Харківобленерго» та Положення про Виконавчий орган АК «Харківобленерго» розміщені у відкритому доступі на офіційному сайті позивача. Тобто, є публічною інформацією, яка доступна через мережу Інтернет (http://www.oblenergo.kharkov.ua/ режим доступу за посиланням: http://www.oblenergo.kharkov.ua/sites/default/files/pdf/ud-statut.pdf.).

Крім того, позивач в суді апеляційної інстанції, посилався на те, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, який укладений відповідачем з порушенням положень ст.1079 ЦК України, ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності, що є додатковою підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч.1, 2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до абз.5 п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (частина друга статті 101 ГПК).

Відповідно до абз.5 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно умов оспорюваного договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор («АК Харківобленерго») передає (відступає), а новий кредитор (ТОВ «Легіст-Інвест») приймає право вимоги до боржника - ПАТ “Центренерго” - про сплату боргу в загальній сумі 9 945 000,00 грн, а новий кредитор зобов’язується сплатити на користь первісного кредитора за відступлення права вимоги грошову суму в розмірі 9 945 000,00 грн, тобто за умовами оспорюваного договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги врегульовано главою 73 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Тобто, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Поняття плата за договором факторингу розглядається як прибуток у вигляді різниці при обміні грошей на дебіторську заборгованість. Так, договір щодо відступлення права вимоги на умовах платності є за своєю природою договором факторингу (ст.1079 ЦК України). Тобто, такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою. Якщо така законодавча вимога не дотримана, то такий договір може бути визнаний недійсним.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки операції з відступлення клієнтом права саме грошової вимоги за зобов'язаннями боржника, які передбачають передачу фактором за плату в розпорядження клієнта грошових коштів, мають здійснюватися на підставі договору факторингу.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у ст. 1 названого Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку; фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом норм п. 11 ч.1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

Відповідно до ст.5 цього Закону виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Частинами 1-2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

ТОВ «Легіст-Інвест» не являється фінансовою установою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу, оскільки товариство не включено до Переліку фінансових установ, внесених до Державного реєстру фінансових установ, що підтверджується наданою позивачем копією роздруківки з Державного реєстру фінансових установ та не спростовано відповідачем.

Виходячи з приписів наведених норм та з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що оспорюваний договір укладено з боку ТОВ «Легіст-Інвест» з порушенням вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки ТОВ «Легіст-Інвест» не є фінансовою установою в розумінні названого Закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність достатніх підстав для визнання договору недійсним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що спірний договір не відповідає положенням ст.ст. 92, 203, 241 ЦК України, оскільки вказана юридична особа (ТОВ “Легіст-Інвест”) має ознаки фіктивності, а відносно директора ТОВ “Легіст-Інвест” ОСОБА_4 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фіктивне підприємництво. Відтак, вказані обставини є самостійною підставою для визнання договору недійсним.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду, оскільки в матеріалах справи відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, яким би підтверджувався факт фіктивного підприємництва ТОВ “Легіст-Інвест” та притягнення директора ТОВ “Легіст-Інвест” ОСОБА_4 до відповідальності, однак зазначене помилкове твердження суду не призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було визнано недійсним неіснуючий договір, тому що між сторонами був укладений договір відступлення права вимоги №13283 від 02.11.2015, а не №Л 3283, колегія суддів вважає зазначені посилання відповідача необґрунтованими, з огляду на те, що в матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія договору №Л 3283 від 02.11.2015, оригінал якого був оглянутий колегією суддів в судовому засіданні 16.11.2017, який і був визнаний недійсним.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов’язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 922/2391/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіст-Інвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2017 у справі № 922/2391/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 28.11.2017

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Суддя Тарасова І. В.