Постанова № 70556348, 21.11.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2017 р. Справа№ 910/11424/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Буравльова С.І.

за участю представників:

позивача: Філіпенко О.Ю., договір № 1-17 від 24.04.2017

відповідача: Будя К.С., довіреність б/н від 03.01.2017

третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017

у справі №910/11424/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4

про стягнення 17 577,52 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення 17 577,52 грн страхового відшкодування, виплаченого заявником страхувальнику за договором №3162129-02-10-01 від 22.08.2016 добровільного страхування наземного транспорту.

Рішенням Господарського від 18.09.2017 у справі №910/11424/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" суму страхового відшкодування в розмірі 17577,52 грн та судовий збір в сумі 1600 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі №910/11424/17 скасувати та прийняти нове рішення яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2017, для розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі №910/11424/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" прийнято до провадження , розгляд справи призначено на 21.11.2017.

21.11.2017 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (прийом документів) Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, де останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване позивачем рішення без змін.

В судове засідання, яке відбулось 21.11.2017 не з`явився представник третьої особи.

Відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2016 у місті Києві у провулку Гната Хоткевича, 1В сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1, керування яким здійснював ОСОБА_4, 2. Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2, керування яким здійснював ОСОБА_5.

Постановою від 01.12.2016 Деснянського районного суду міста Києва притягнуто ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, що сталась в результаті порушення водієм автомобіля Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1, вимог п.п.2.3 (Б), 16.12 Правил дорожнього руху України (т. 1, а.с. 18).

22.08.2016 між ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" та ОСОБА_6 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №3162129-02-10-01.

Згідно з п. 1.2. договору №3162129-02-10-01 предметом є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Mazda CX-5, номер кузову НОМЕР_3.

Відповідно до договору №3162129-02-10-01 від 22.08.2016 добровільного страхування наземного транспорту, страховиком майнових інтересів власника транспортного Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2, пов'язаних з володінням та користуванням транспортним засобом, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди було Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО".

Відповідно до матеріалів справи, 11.11.2016 страхувальник звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" з заявою про виплату страхового відшкодування. У вказаній заяві страхувальник просив страховика виплатити страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування.

Отже, 11.11.2016 представниками позивача було проведено огляд колісного транспортного засобу Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2, про що складено акт (протокол) огляду транспортного засобу від 11.11.2016. За наслідками здійснення огляду вказаного автомобіля було встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10.11.2016, автомобілю Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2, було завдано пошкодження переднього бамперу та підсилювача переднього бамперу.

Згідно змісту рахунку №1028835_РФ_017628, виставленого станцією технічного обслуговування ДП "Авто ІНТЕРНЕШНЛ", вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2 становила 18 577,52 грн.

16.11.2016 представниками Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №7039-02, зі змісту якого вбачається, що страховиком, за наслідками настання 10.11.2016 страхового випадку, прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 18 577,52 грн.

Відповідно до платіжного доручення №19837 від 16.11.2016 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" було здійснено виплату страхового відшкодування за договором №3162129-02-10-01 від 22.08.2016 добровільного страхування наземного транспорту в розмірі 18577,52 грн шляхом перерахування грошових коштів на рахунок станції технічного обслуговування - ДП "Авто ІНТЕРНЕШНЛ" у відповідності до заяви страхувальника.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ7416972.

28.12.2016 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" з регресною вимогою №8529 від 28.12.2016 про сплату страхового відшкодування в сумі 18577,52 грн.

Листом №1089 від 16.05.2017 Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" було повідомлено заявника про відмову у виплаті страхового відшкодування в порядку регресу. При цьому, відмовляючи в задоволенні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", відповідач посилався на те, що останнім як страховиком, не визнано дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 10.11.2016 у місті Києві у провулку Гната Хоткевича, 1В за участю транспортних засобів 1. Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1, керування яким здійснював ОСОБА_4, 2. Mazda CX-5, державний номер НОМЕР_2, керування яким здійснював ОСОБА_5, страховим випадком згідно полісу №АЕ7416972, оскільки означеним полісом було визначено особливі умови використання забезпеченого транспортного засобу, зокрема, допущення до керування осіб з водійським стажем не менше 3 років.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (лист Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/15/2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Також, відповідно до п. 4 постанови №6 від 27.03.1992 пленуму Верховного Суду України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неправомірного володіння ОСОБА_4 забезпеченим транспортним засобом Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Беручи до уваги зміст норми статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у даному випадку у суду відсутні підстави не вважати ОСОБА_4, як водія транспортного засобу Daewoo Nexia, державний номер НОМЕР_1, особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу №АЕ7416972.

Крім того, безпідставними є посилання відповідача на ту обставину, що згідно з Полісом №АЕ/7416972 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів до керування транспортним засобом не допускаються особи з водійським стажем менше 3-х років, при цьому, як вказував скаржник, відповідно до п.8 полісу №АЕ/7416972 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів «Особливі умови використанні забезпеченого ТЗ», визначено особливу умову використання (експлуатації) ТЗ, відповідно до якої керування не допускається особи з водійським стажем менше 3-х років, що на думку відповідача є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Колегією суддів було враховано, що за приписами ч.1 ст. 38-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Проте, доказів того, що у даному випадку завдання шкоди особою, строк водійського стажу якого становить менше 3 років, передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, матеріали справи не містять.

Судом береться до уваги, що підставами для відмови у виплаті страхового відшкодування є вимоги, які визначено у ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно змісту вказаної статті підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; . неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, виходячи з системного аналізу умов вказаної статті вбачається, що вчинення дорожньо-транспортної пригоди з вини фізичної особи, строк водійського стажу якого складає менше трьох років, за наявності у полісі обов'язкового страхування відповідних особливих умов використання забезпеченого транспортного засобу, не є підставою для відмови у здійснення страхового відшкодування. Аналогічну правову позицію підтримано Вищим господарським судом України у постанові від 19.04.2017 Вищого господарського суду України по справі №910/16941/16.

Відповідно, доказів наявності інших обставин, які у розумінні ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" могли б бути підставою відмови Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" у виплаті страхового відшкодування на вимогу позивача, у даному випадку матеріали справи не містять.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості та юридичної неспроможності заперечень апелянта стосовно відсутності підстав для виплати страхового відшкодування за наслідками настання 10.11.2016 дорожньо-транспортної пригоди, з огляду на наявність у полісі №АЕ7416972, особливих умов використання забезпеченого транспортного засобу, зокрема, допущення до керування осіб з водійським стажем не менше 3 років.

Щодо розміру страхового відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, судом першої інстанції було зазначено, що статтею 29 Закону України "Про страхування" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За змістом ч. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до частини 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Частиною 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Як вбачається з матеріалів справи, ліміт відповідальності страховика за полісом №АЕ7416972 складає 50000 грн (по майну), а розмір франшизи - 1000 грн.

У відповідності до абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Як було встановлено судом при розрахунку позовних вимог позивачем було враховано ліміт відповідальності страховика та зменшено розмір страхового відшкодування, заявленого до стягнення, на розмір франшизи, що передбачені полісом №АЕ7416972 (18577,52 грн - 1000 грн = 17577,52 грн).

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в розмірі 17577,52 грн.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі №910/11424/17.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.09.2017 у справі №910/11424/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 910/11424/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

С.І. Буравльов