Постанова № 70553851, 23.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 року у справі № 925/473/17 за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області та публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання незаконним та скасування рішення, свідоцтва про право власності, визнання за державою права власності,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Шполянської міської ради Черкаської області та публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "ДПЗКУ") про:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року № 08 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" (з урахуванням змін, внесених рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради від 13.03.2012 року № 39 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1");

- визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №115500 від 05.04.2012 року про право приватної власності на майновий комплекс, розташований по вул. Калініна, 1 в м. Шпола, Черкаської області, видане ПАТ "ДПЗКУ";

- визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - майновий комплекс, який розташований по вул. Калініна, 1 в м. Шпола, Черкаської області, що включає будівлі та споруди, перелік яких наведено у позовній заяві:

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що спірні рішення та свідоцтво про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну. Зокрема, відповідно до положень Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 року, "Шполянський елеватор", розташований у м. Шпола Черкаської області по вул. Калініна, 1, не підлягає приватизації, у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє, а отже майно вказаного підприємства не могло бути приватизоване або корпоратизоване, та не могло бути включене до статутного фонду.

ПАТ "ДПЗКУ" було подано заяву про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу позовної давності.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 03.07.2017 року (суддя Довгань К.І.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 року (судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Тарасенко К.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач ПАТ "ДПЗКУ" вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу КМУ вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзиви на касаційну скаргу від інших сторін і прокурора до суду не надходили.

Заслухавши пояснення прокурора та представників КМУ і ПАТ "ДПЗКУ", дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до пункту 5 постанови №764, статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, в тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Шполянський елеватор", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, розташований у м. Шпола Черкаської області по вул. Калініна, 1.

На виконання постанови №764, державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" передано цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор", про що складено акт приймання-передачі від 20.01.2011 року № 34, підписаний головою ліквідаційної комісії ДП ДАК "Хліб України" "Шполянський елеватор", генеральним директором державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та затверджено Міністерством аграрної політики України.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" засноване на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 року № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 764 від 11.08.2010".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови прийнято пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство. Установлено, що: 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 року № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", ДП "ДПЗКУ" реорганізовано шляхом перетворення у ПАТ "ДПЗКУ".

Пунктом 4 вказаного наказу встановлено, що статутний капітал ПАТ "ДПЗКУ" формується на базі майна ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

20.11.2011 року між ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та ДП ДАК "Хліб України "Шполянський елеватор" підписано акт № 34 приймання-передачі цілісного майнового комплексу.

До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ "ДПЗКУ" увійшли об'єкти нерухомого майна Шполянського елеватору, в тому числі і спірне нерухоме майно.

Згідно з п.п. 1.4, 1.6 статуту ПАТ "ДПЗКУ", затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету міністрів України №593 від 06.06.2011 року "Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 року №764" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП "ДПЗКУ".

Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту (п. 4.4 статуту)

Відповідно до п.п. 5.1, 6.6 статуту статутний капітал товариства становить 867 717 000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави.

Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію (п. 7.1 статуту).

На підставі клопотання від 17.01.2012 року № 14 директора філії ПАТ "ДПЗКУ" "Шполянський елеватор", 01.02.2012 року виконавчим комітетом Шполянської міської ради прийнято рішення № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1".

Пунктом 2 вказаного рішення доручено комунальному підприємству Шполянському виробничому відділку КП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" оформити свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Калініна, 1 у м. Шпола Черкаської області за ПАТ "ДПЗКУ".

Рішенням виконавчого комітету Шполянської міської ради "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 01.02.2012 року № 8 "Про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна по вул. Калініна, 1" від 13.03.2012 року № 39 внесено зміни до вищевказаного рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради, доповнивши п. 1 після слова "замощення" словами: "Ваги вагонні (літ. М-1)".

Виконавчий комітет Шполянської міської ради відповідно до вказаних рішень видав свідоцтво серії САЕ №115500 від 05.04.2012 року про право приватної власності на майновий комплекс, що включає спірні будівлі та споруди.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України і Міністерства аграрної політики та продовольства України до ПАТ "ДПЗКУ" та Виконавчого комітету Шполянської міської ради про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності на майновий комплекс і визнання за державою Україна права власності на зазначене нерухоме майно.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позов виходили з невідповідності спірних актів органу місцевого самоврядування вимогам статей 317, 326 ЦК України та порушенням у зв'язку з його прийняттям прав і охоронюваних законом інтересів держави як власника спірного нерухомого майна, а також зверненням прокурора до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частинами третьою - п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі Міністерства, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду України (від 27.05.2014 року у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 року у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 року у справі № 3-1486гс16).

У розгляді заяви ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про сплив позовної давності суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачам - Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про спірне рішення і свідоцтво після звернення прокуратури Черкаської області із запитанням про обізнаність Кабінетом Міністрів України та Міністерством щодо зміни форми власності на цілісний майновий комплекс державної власності в м. Шпола по вул. Калініна, 1 ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", що підтверджується листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 14.03.2017 року № 2042/0/2-17 та листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.03.2017 року № 37-27-15/6934, а тому прокурором не пропущено строк на звернення з позовом до суду на захист цивільного права позивача.

Проте, судами попередніх інстанцій не враховано що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти; порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-2469цс16).

Зокрема, поза оцінкою суду залишилися доводи відповідача ПАТ "ДПЗК України" про те, що Міністерству аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 29.11.2013 року, оскільки на сайті Державної аудиторської служби України міститься Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік від 29.11.2013 року.

Крім того, відхиляючи доводи відповідача про те, що рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради від 01.02.2012 року № 8 є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, отже позивачі мали об'єктивну можливість отримати інформацію про його прийняття ще у 2012 році, суди вказали на те, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, оскільки у розумінні статті 12 цього закону суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації, зокрема, запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.

Водночас, судами не вмотивовано яким чином ці положення закону перешкоджали позивачам ознайомитися з публічною, загальнодоступною інформацією з часу її оприлюднення, а вказаний Звіт про результати ревізій у системі Міністерства аграрної політики та продовольства України за 2013 рік стосовно необізнаності позивачів про порушення права державної власності не оцінено судом з точки зору вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України щодо належних та допустимих доказів, які безумовно підтверджують об'єктивну неможливість для позивачів знати про порушення їх прав з моменту вчинення відповідачами такого порушення.

Проте, визначення початкового моменту перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України) має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (така позиція викладена у Постанові ВСУ від 27.05.2014 року у справі №5011-32/13806-2012).

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

У підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Однак, у порушення вимог статті 32 ГПК України, 267 ЦК України, господарські суди не встановили дійсного початку перебігу позовної давності для кожного з позивачів в залежності від їх функцій у спірних правовідносинах, а також наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності відповідно до ст. 43 ГПК України, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову, неправильно застосувавши до спірних правовідносин ст. 267 ЦК України.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 року та рішення господарського суду Черкаської області від 03.07.2017 року скасувати, і справу № 925/473/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Б.Грек

С.Могил