Постанова № 70553849, 23.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Іванової Л.Б., Картере В.І.,

за участю представників сторін: позивача - Василенко А.О. дов. № 652 від 10 січня 2017 року, дог. від 29 вересня 2017 року, відповідача - Демидаса Д.А. дов. № 168-юд від 23 грудня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РівнеАзот" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року у справі Господарського суду Рівненської області за позовом ПАТ "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "РівнеАзот" про стягнення боргу,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ПАТ "Укртрансгаз" від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (далі - позивач) до ПрАТ "РівнеАзот" (далі - відповідач) з позовом про стягнення боргу з оплати наданих у лютому 2017 року послуг згідно з договором на транспортування природного газу № Р-02-ПР/12 від 20 грудня 2011 року у розмірі 6035080 гривень 51 коп. та 263890 гривень 10 коп. пені за прострочення зобов'язань з оплати наданих у лютому 2017 року послуг згідно з договором транспортування природного газу № Р-02-ПР/12 від 20 грудня 2011 року та 3 % річних у розмірі 28273 гривні 94 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 704 від 18 травня 2017 року).

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати вартості природного газу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року позов задоволено частково.

З ПрАТ "РівнеАзот" на користь ПАТ "Укртрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", стягнуто 252977 гривень 35 коп. пені, 28273 гривні 94 коп. 3 % річних.

У частині стягнення пені в сумі 10912 гривень 75 коп. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ "РівнеАзот" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПрАТ "РівнеАзот" просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року в частині стягнення пені, прийняти нове рішення, яким зменшити розмір пені до 1000 гривень 00 коп.

Вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм ст. ст. 4, 32, 43, 80, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 551, 611 Цивільного кодексу України.

Посилається на те, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 1000 гривень 00 коп.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз", від імені якого діє філія "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", просить залишити прийняті у справі судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вважає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень об'єктивно оцінили інтереси сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем, суспільноважливу і стратегічну функції, які здійснює позивач щодо своєчасного та безперебійного забезпечення суб'єктів господарювання та соціальної сфери природним газом, необхідність виконанням ним міжнародних договорів, значні витрати на закупівлю природного газу для технологічних потреб, не допустили порушень матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для їх скасування та прийняття нового рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 грудня 2011 року між ПАТ "РівнеАзот" (замовник) та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (газотранспортне підприємство) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № Р-02-ПР/12, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до договору, газотранспортне підприємство зобов'язалось надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а газотранспортне підприємство, у свою чергу, - вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, що передбачені умовами договору.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Відповідно до п. 1.2 договору річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника складає 592000 тис.куб.м. у тому числі по місяцях: січень - 53000; лютий - 50000; березень - 54000; квітень - 51000; травень - 50000; червень - 34000; липень - 37000; серпень - 51000; вересень - 51000; жовтень - 54000; листопад - 53000; грудень - 54000.

Згідно із п. 3.1 договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. У випадку, якщо замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовнику та/або його споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. Якщо замовник та/або його споживачі отримують газ з мережі газотранспортного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газотранспортного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу замовнику та/або його споживачам.

Відповідно до п. 3.2 договору газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг.

За змістом п. 3.4 договору акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Відповідно до п. 5.3 договору розрахунковий період за договором становить один місяць з 9:00 години першого дня місяця до 9:00 години першого дня наступного місяця.

Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4 договору).

Пунктом 5.5 договору встановлено, що оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 відсоткової попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Згідно із п. 11.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання та укладається на строк до 31 грудня 2012 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії цієї угоди, жодною із сторін не буде заявлено про припинення її дії або перегляд її умов.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач у лютому 2017 року надав відповідачу передбачені наведеною угодою послуги на загальну суму 16784019 гривень 15 коп. (з ПДВ), що підтверджується підписаним сторонами актом прийому-передачі наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28 лютого 2017 року на вказану суму; копія акту наявна у матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також свідчить відсутність претензій від відповідача та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Відповідач обов'язок з оплати послуг з транспортування магістральними трубопроводами природного газу, наданих йому у лютому 2017 року, виконав лише частково, сплативши позивачу на час звернення з даним позовом 10748938 гривень 64 коп., внаслідок чого борг відповідача становив 6035080 гривень 51 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За вимогами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 червня 2017 року провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу за договором в розмірі 6035080 гривень 51 коп. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Враховуючи викладене, перевіривши правильність нарахування заявлених позивачем до стягнення 3 % річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 28273 гривень 94 коп. Апеляційним господарським судом залишено без змін рішення суду в цій частині.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 263890 гривень 10 коп. пені за період з 21 березня 2017 року по 16 травня 2017 року.

Відповідно до п. 7.3 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, згідно із вимогами ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про те, що розмір пені, нарахованої у відповідності до вимог Закону та договору, становить 252977 гривень 35 коп. та підлягає стягненню з відповідача.

ПрАТ "РівнеАзот" зверталось до суду з клопотанням про зменшення розміру заявленої у позові пені до 1000 (однієї тисячі) гривень, в обгрунтування якого послалось, зокрема, на скрутне матеріальне становище, у підтвердження чого надало копії податкових декларацій та довідки про стан рахунків підприємства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно із приписами ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, встановлено, що ПрАТ "РівнеАзот" не надано жодних доказів на підтвердження того, що у останнього були відсутні кошти на рахунках у банківських установах у період прострочення платежів, що дало б змогу вчасно розрахуватись із боргом, який виник з договору.

При цьому відповідачем не було надано таких доказів і суду апеляційної інстанції на час розгляду апеляційної скарги.

Судами відхилено доводи заявника про те, що він є бюджетоутворюючим підприємством, а стягнення надмірно великого розміру пені є додатковими витратами для підприємства, відчутно вплине на фінансово-господарську діяльність і призведе до неможливості належного забезпечення нормального функціонування очисних споруд обладнання і механізмів та життєдіяльності товариства в цілому, а нестача коштів на забезпечення належного функціонування хімічного технологічного обладнання, на забезпечення діяльності очисних споруд м. Рівного може спричинити ряд аварій, які враховуючи статус підприємства (як такого, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави), характер виробництва (хімічна промисловість), неминуче призведуть до значного забруднення навколишнього природного середовища з огляду на відсутність доказів на підтвердження вказаних обставин.

У відповідності до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, уклавши договір, відповідач прийняв на себе зобов'язання своєчасно вносити плату за надані послуги з транспортування природного газу у відповідності до умов договору, який, у відповідності до вимог ст. 626 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Також судами встановлено, що розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, не є надмірно великим порівняно із сумою боргу, що існувала на час звернення з даним позовом, з огляду на приписи ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку та вірно застосувавши норми ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, дійшли юридично правильного висновку про відсутність підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з порушенням умов договору щодо оплати вартості за послуги з транспортування газу.

Доводи заявника касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують наведених висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин рішення та постанова місцевого та апеляційного господарських судів законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2017 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Іванова

В. Картере