Постанова № 70553834, 21.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Справа № 916/2081/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Алєєвої І.В., Данилової М.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі№ 916/2081/16 Господарського суду Одеської області за позовомІзмаїльського міськрайонного центру зайнятості доІзмаїльського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області про стягнення 8 058,75 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачане з'явились - відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року Ізмаїльський міськрайонний центр зайнятості звернувся до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області 8058,75 грн. шкоди, завданої незаконними діями Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Одеської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що допомога по безробіттю виплачена позивачем ОСОБА_4 у період після призначення пенсії була здійснена всупереч вимогам частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" у зв'язку з неправомірними діями Управління пенсійного фонду України. При цьому позивач посилався на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 у справі №500/4573/14-а.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2017 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 (у складі головуючого судді Лашина В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.) у даній справі у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Ізмаїльський міськрайоннийц центру зайнятості звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Одеської області не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони у справі також не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції 21.11.2017, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що в січні 2013 року фізична особа ОСОБА_4 звернувся до управління Пенсійного Фонду України Одеської області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до списку №2.

Рішенням управління Пенсійного Фонду №22 від 08.04.2013 останньому відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 у адміністративній справі № 500/4573/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014, окрім іншого, було:

- скасовано рішення управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області №22 від 08.04.2013 про відмову у призначенні ОСОБА_4 пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 2 розділу ХV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 08.01.2013;

- зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Ізмаїл та Ізмаїльському районі Одеської області провести нарахування і виплатити ОСОБА_4 заборгованість по пенсії, що виникла з 08.01.2013.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 20.08.2013 по 03.06.2014 та з 10.06.2014 по 08.09.2014, ОСОБА_4 двічі був зареєстрований та перебував на обліку як безробітний у Ізмаїльському міськрайонному центру зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 22 та частин 4, 5 статті 31 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пунктів 5.1. - 5.4., 6.1. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307, ОСОБА_4 було призначено та виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 8 058,75 грн., з яких: 6 601,47 грн. за період з 25.11.2013 по 02.06.2014 та 1 457,28 грн. за період з 10.06.2014 по 21.07.2014.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимога Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості про стягнення з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області 8 058,75 грн. шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій останнього.

Звертаючись з позовом про стягнення шкоди, позивач посилався на те, що допомога по безробіттю виплачена позивачем ОСОБА_4 у період після призначення пенсії, була здійснена всупереч вимогам частини 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" у зв'язку з неправомірними діями Управління пенсійного фонду України. При цьому позивач посилався на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.04.2014 у справі №500/4573/14-а.

Ухвалюючи судові акти у справі та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях відповідача наявності складу цивільного правопорушення, а отже відсутності підстав для стягнення з нього заявлених позивачем в якості шкоди збитків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами наведеної норми майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У розумінні приписів наведеної норми однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою.

Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

Наявність всіх вказаних умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено два способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду і такої ж якості) або відшкодування завданих збитків у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Для покладення на відповідача обов'язку відшкодування шкоди необхідна наявність певних підстав, як-то неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, вина, яка може полягати в умислі чи необережності, наявність шкоди для позивача внаслідок дій відповідача і безпосередній причинний зв'язок між шкодою та правопорушенням, який в даному випадку відсутній.

Судами попередніх інстанцій правомірно зауважено, що заявлена до стягнення сума сплачена позивачем добровільно (виплачена як допомога по безробіттю у зв'язку з наданням громадянину ОСОБА_4 статусу безробітного), що свідчить про відсутність матеріальної шкоди, завданої відповідачем позивачу, та відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди у вигляді коштів, перерахованих громадянину ОСОБА_4

При цьому, положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме на позивача покладається обов'язок щодо перевірки страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, завданою позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Враховуючи все вищевказане, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості.

У відповідності до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було залишено без змін рішення суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі № 916/2081/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. В. Алєєва

М. В. Данилова