Рішення № 70549579, 16.11.2017, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1160/17

Провадження № 2/175/472/17

Рішення

Іменем України

16 листопада 2017 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Реброва С.О.,

за участю секретаря – Коваль В.С.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним,–

встановив:

Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом у якому просила визнати недійсним кредитний договір №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року із моменту підписання. В обґрунтування своїх вимог у позовній заяві зазначає, що укладений між нею та ПАТ «ОТП Банк» кредитний договір №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року, є таким, що порушує норми Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимоги законодавства щодо здійснення валютних операцій, а отже має бути визнаний судом недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, на підставі цього вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги у позовній заяві, просивши суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на письмове заперечення та просив застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та розглянувши в судовому засіданні всі обставини в їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, 11 липня 2007 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» (на цей час ПАТ «ОТП Банк»), в особі керуючої філії ЗАТ «ОТП Банк» в м.Дніпропетровську ОСОБА_4 та начальника управління корпоративних клієнтів філії ЗАТ «ОТП Банк» в Дніпропетровську ОСОБА_5, укладено кредитний договір №МL-300/0358/2007.

Відповідно до умов Договору (ч.1 та ч.2), банк надає позичальнику (ОСОБА_3Б.) кредит на придбання нерухомого майна.

Кредит надається у сумі 615 000 Швейцарських франків на придбання будинку загальною площею 230,4 кв. м., який розташований по вул.Кленова, буд.1 у селі Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області і земельної ділянки загальною площею 0,160 га., яка розташована під зазначеним житловим будинком та будівлями за вищевказаною адресою.

Пунктом 7.3. кредитного договору №МL-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року встановлено, що він набуває чинності з моменту підписання та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору в повному обсязі.

Позивач не заперечує отримання нею грошових коштів за вищезазначеним кредитним договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Разом із тим, відповідачем ПАТ «ОТП Банк» до постановлення рішення у даній справі заявлено про застосування у даному спорі позовної давності.

При цьому, позивач та її представник не заперечував та не спростовував того факту, що перебіг строку позовної давності для визнання кредитного договору недійсними почався з моменту його укладення, тобто, для кредитного договору №МL-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року з 11 липня 2007 року.

Отже, суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем вимоги до суду про визнання недійсним кредитного договору №МL-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року сплив 11 липня 2010 року.

Позивач не зазначив суду поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору №МL-300/0358/2007 від 11 липня 2007 року недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З моменту укладення спірного кредитного договору позивач жодного разу не зверталась до суду з позовом про визнання недійсним спірного кредитного договору, а відповідач не вчинив будь-яких передбачених законом інших дій, що свідчать про переривання строку позовної давності.

Між тим, позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсним кредитного договору лише 03 квітня 2017 року.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України порушене право позивача не підлягає захисту, оскільки ним суду не повідомлені, а судом не встановлені поважні причини пропущення позовної давності.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст.11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.ст.203, 215, 256, 257, 261, 264, 267, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 4, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.О. Ребров