Ухвала суду № 70548017, 21.11.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2017 року м. Київ К/800/9710/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороза В.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за

касаційною скаргою Державної авіаційної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року

у справі № 826/11952/16

за позовом Державної авіаційної служби України

до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»

про стягнення заборгованості,

встановив:

Державна авіаційна служба України звернулась до суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (далі - ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ»), в якому просила стягнути на свою користь заборгованість зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, справу направити на новий розгляд. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, надано неналежну оцінку доказам, встановлені судом обставини справи не мають належної юридичної кваліфікації із посиланням на норми, як того вимагає законодавство. Збори, заборгованість зі сплати яких виникла у відповідача, закріплені на законодавчому рівні безпосередньо Повітряним кодексом України, як передбачено Конституцією України. Позивач зазначає, що судами встановлено, що до вартості договорів повітряного перевезення (пасажирських квитків) ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» закладена певна сума коштів, що співставна зі ставкою державного збору, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» від 28 вересня 1993 р. N 819 (далі - Постанова № 819), що, на думку позивача, свідчить про стягнення відповідачем грошових коштів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та кожну тону вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України за ставками, передбаченими п. 5 ч. 5 розд. II Додатка до Постанови № 819. Також позивач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що питання формування тарифів на авіаційні перевезення та їх розмір не є предметом цього спору та виходить за межі позовних вимог, з огляду на те, що позивач не зачіпає питання тарифів відвідача, а наголошує на нецільовому використанні коштів, які справляються пасажирами на підставі п.п. 5, 6 розд. II Додатка до Постанови № 819. Судами до спірних правовідносин застосовано норми, які не можуть бути до них застосовані. Крім того, звертає увагу, що відповідач зобов'язаний сплачувати відповідні збори до Державного бюджету України з подальшим їх зарахуванням у Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, рішення судів - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судами встановлено, що в період січень-травень 2016 року Державіаслужбою України складено та надано ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» рахунки-фактури зі сплати державного збору на загальну суму 47864068,48 грн., які містять відомості про отримані відповідачем від пасажирів та відправників вантажу суми збору під час продажу регулярних та чартерних перевезень пасажирів та вантажів.

В сформованих та пред'явлених рахунках Державіаслужбою України застосовано ставки збору, що містяться в Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в п. 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній» Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, яким встановлено наступні розміри державного збору за Державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 дол. США за маршрут.

В цьому пункті в останній колонці під назвою «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Таким чином, судами встановлено, що позивач в спірних рахунках використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, встановлені додатком до Положення «Про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», затвердженого Постановою № 819, який є підзаконним нормативно-правовим актом.

В зв'язку з тим, що ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» вказані рахунки-фактури не оплатило, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості, яка, на його думку, виникла у ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні збори, всупереч вимогам Конституції України, не передбачені жодним законодавчим актом. В той же час, оскільки ставки збору, використані позивачем при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур, не встановлені Податковим кодексом України, а визначені Постановою № 819, такі збори не справляються з огляду на набрання чинності Законом України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності п. 2 підрозділу 10 розд. XX Податкового кодексу України». Відтак, у відповідача відсутній обов'язок сплачувати заборгованість зі спірних зборів.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п. 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 2-рп/2005 виконання конституційного обов'язку, передбаченого ст. 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону. При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів.

В п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року N 15-рп/2009 останнім зроблено висновок, що відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), включаючи ввізне мито та розмір тимчасової надбавки до діючих ставок ввізного мита, належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

В той же час, відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 20 травня 2010 року N 14-рп/2010, в п. 3.2 якого зроблено наступні висновки. Оскільки встановлення порядку сплати і розмірів податків і зборів є виключно прерогативою закону, права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування конституційне повноваження Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення податкової політики (пункт 3 статті 116 Конституції України) не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.

Таким чином, відповідно до конституційних положень право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) належить до законодавчих повноважень Верховної Ради України. Це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі розмір та механізм справляння Збору. Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує конституційний принцип поділу державної влади, що суперечить вимогам статті 6, частини другої статті 8, частини другої статті 19, частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України.

Зі змісту наведених норм Конституції України, а також висновків Конституційного Суду України, зроблених в його рішеннях, слідує, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) належить до повноважень Верховної Ради України виключно шляхом прийняття відповідних законів. При цьому, це повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів): розмір, строки, порядок (механізм) справляння податку (збору), тощо.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що встановлені Постановою № 819 ставки зборів, застосовані відповідачем при формуванні та пред'явленні позивачеві рахунків-фактур, не створюють для останнього обов'язку по їх сплаті, оскільки такі встановлені не законом, прийнятим Верховною Радою України, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Також варто зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 9 ст. 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності: за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності; за надання прав на експлуатацію повітряних ліній; за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України; за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів; з авіаційної безпеки; з інших передбачених законом надходжень.

Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 819 затверджено Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних.

Згідно з п. 4 вказаного положення, в редакції на час виникнення спірних правовідносин й надалі, державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.

Зокрема, п. 5 розд. ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України, затвердженого Постановою № 819, на підставі якого Державіаслужбою України і сформовано пред'явлені відповідачу рахунки, встановлено, що державний збір справляється за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній у межах України (в тому числі чартерні перевезення) та міжнародних (за винятком чартерних перевезень).

Цим же пунктом, як правильно вказано судами, передбачено, що державний збір за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній збільшується: з розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває на 2,5 доларів США, що стягуються із споживача та з розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, на 2 долари США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США, що стягуються з споживача.

Таким чином, слід погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ні зазначене положення, ні додаток до нього не містять таких окремих видів державних зборів як збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та збір за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України і не регулює періодичність та порядок їх сплати. Натомість, у вказаному положенні ці види державних зборів віднесено до складу збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, який підлягає сплаті під час подання заяви та при видачі документа (свідоцтва, сертифіката тощо) (п. 5 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819). Наведене додатково свідчить про незаконність дій позивача щодо формування та пред'явлення відповідачу рахунків-фактур про сплату вказаних зборів.

При цьому, слід також зауважити, що і сам збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії міг справлятись лише до 07 жовтня 2012 року з огляду на наступне.

Справляння вказаного збору (за надання прав на експлуатацію повітряних ліній) передбачено п. 2 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України.

П. 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України передбачено, що збори, які визначені п.п. 1 та 2 ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, справляються до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до п. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

П. 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в редакції, чинній до 1 січня 2014 року передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків).

Ч. 5 ст. 20 Закону України «Про адміністративні послуги», який набрав чинності 07 жовтня 2012 року, визнано таким, що втрачає чинність з 1 січня 2014 року п. 2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відтак, з 07 жовтня 2012 року збір за надання дозволу на право експлуатації повітряної лінії не справляється.

Відсутність законодавчо визначеного порядку нарахування спірних державних зборів підтверджується також постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 листопада 2016 року, яка набрала законної сили, у справі № 826/11299/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року.

Посилання позивача на те, що законодавчим актом все ж встановлено спірні збори, а саме п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, не можуть бути взяті судом до уваги, з огляду на те, що у Повітряному кодексі України відсутні всі елементи правового механізму регулювання зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за надання адміністративних послуг (ставки, строки та порядок сплати), що відповідно до наведених висновків Конституційного Суду України, є перешкодою для їх справляння з відповідних суб'єктів (платників), в тому числі і з відповідача. До того ж, як встановлено судами та не заперечується і позивачем, останнім складено рахунки на сплату спірних зборів саме на підставі п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, а не на підставі п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України.

Доводи позивача про неврахування судами положень п. 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, відповідно до якого, зокрема, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу, є безпідставними з огляду на наступне.

П. 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу передбачено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту Постанови № 819 остання прийнята на виконання розпорядження Президента України від 30.12.1992 р. «Про заходи щодо забезпечення міжнародної авіаційної діяльності України».

Оскільки, Постанова № 819 не є нормативно-правовим актом, що прийнятий на виконання законів з питань оподаткування, то п. 10 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу не може бути застосованим до спірних правововідносин.

Також однією з підстав незаконності дій Державіаслужби України з нарахування спірних зборів з використанням ставки, що встановлена для інших державних зборів, які, як встановлено не справляються, є та обставина, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року у справі № 826/17492/16, яка набрала законної сили, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року, визнано незаконними та нечинними з 01 січня 2014 року положення п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819.

За таких обставин, у Державіаслужби України були відсутні будь-які правові підстави для складання та надання ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» рахунків зі сплати зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях за січень-травень 2016 року, про що обґрунтовано зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Слід також погодитись зі слушною позицією суду апеляційної інстанції, який, відхиляючи доводи позивача, вказав, що питання формування тарифів на авіаційні перевезення та їх розмір не є предметом спору у цій справі та виходять за межі заявлених вимог, оскільки предметом цього спору є перевірка законності нарахування ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» відповідних зборів за певний період. Тим більше не може розглядатись в цьому спорі питання нецільового використання коштів, які, як вважає позивач, справляються з пасажирів відповідно до п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819.

Крім того, на адресу суду від Державіаслужби України надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивовано тим, що ухвалами Верховного Суду України від 28 липня 2017 року та 08 вересня 2017 року у справі № 21-1447а17 відкрито провадження за заявами Державіаслужби України та Кабінету Міністрів України відповідно про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року у справі № 826/17492/16.

Оскільки предметом цієї справи є перевірка законності нарахування ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» зборів, обчислених відповідно до п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, то від рішення Верховного Суду України у справі № 21-1447а17 (№ 826/17492/16) залежить результат розгляд цієї справи, вважає позивач.

Суд касаційної інстанції з цього приводу зазначає, що з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи в частині підстав нарахування ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» спірних зборів та законодавчого регулювання спірних правовідносин, а саме відсутності закону, який визначає перелік, розмір, строк та порядок сплати зборів, законність нарахування яких є предметом розгляду цієї справи, результат розгляду Верховним Судом України справи № 21-1447а17 (№ 826/17492/16) жодним чином не може вплинути на результат розгляду цієї справи, оскільки відсутність п.п. 5, 6 розд. II Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого Постановою № 819, це лише одна з підстав незаконності дій Державіаслужби України щодо нарахування спірних зборів. В той же час, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року у справі № 826/17492/16 набрала законної сили, а процесуальний закон не передбачає можливості зупинення провадження у справі тільки з тієї підстави, що Верховним Судом України відкрито провадження про перегляд рішення суду касаційної інстанції в іншій справі, рішення в якій, на думку заявника, має значення для вирішення цієї справи. Відтак, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалено законне та обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної авіаційної служби України відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: