Ухвала суду № 70547367, 20.11.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2017р. по справі № 820/2741/17 за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області третя особа: Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності,стягнення суддівської винагороди,стягнення допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь позивача суддівську винагороду за січень 2017 року - червень 2017 року в сумі 96 000,00 грн; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь позивача допомогу на оздоровлення за червень 2017 року в сумі 16 000,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 року по справі № 820/2741/17 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік». Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду з січня по червень 2017 року та допомогу на оздоровлення за червень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач та третя особа не скористалися своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1, Указом Президента України «Про призначення суддів» № 410/2016 від 24.09.2016 року, призначений строком на п'ять років на посаду судді.

На підставі зазначеного Указу наказом Голови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області № 10-к/г від 17.10.2016 року зараховано до штату Красноармійського міськрайонного суду Донецької області на посаду судді з 17.10.2016 року (а.с. 10).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про нарахування суддівської винагороди, розрахункового листа позивач отримав у січні-червні 2017 року суддівську винагороду, розраховано з розміру посадового окладу - 16 000,00 грн (а.с. 11).

Призначення позивача на посаду судді, відбувалося в порядку, передбаченому Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції Закону від 07.07.2010 року), а отже він не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У відповідності до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон України № 1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як визначено п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України № 1402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Так, згідно ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року (далі - Закон України № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 1801-VIII від 21.12.2016 року встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3 200,00 грн.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом ч. 2 ст. 130 Конституції України.

У відповідності до вимог ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року, ч. 1 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2006 року відповідно до ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 року не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Колегія суддів зазначає, що Законом України № 1774-VIII не внесено змін до Закону України № 1402-VIII чи Закону України № 2453 від 07.07.2010 року, в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи ч. 1 ст. 135 Закону України № 1402-VIII, відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VIII при обчисленні розміру та нарахуванні суддівської винагороди.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 року (далі - Закон України № 1774-VIII), що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1 600,00 грн є безпідставними.

Оскільки, станом на 01.07.2017 року, позивач ще не проходив кваліфікаційне оцінювання судді, розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат (10 х 3 200,00 грн) і дорівнювати 32 000,00 грн.

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено ч. 3 ст. 133 Закону України № 2453.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Як встановлено Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік», місячний розмір мінімальної заробітної плати 3 200,00 гривень, іншого розміру мінімальної заробітної плати не передбачено. Отже, з 01.01.2017року відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 року 1 600,00 гривень є розміром іншої спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Натомість, як вже було зазначено вище, ч. 1 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Стосовно посилань відповідача на приписи ч. ч. 1, 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України про те, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відносить Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до п. п. 7, 8 ч. 5 ст. 48 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 року, принцип незалежності судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2016 від 08.04.2016 року у справі № 1-8/2016 зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у ст. ст. 48, 52 розділу III, ст. 117 розділу, розділах, Закону № 2453-VI в редакції Закону України № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні № 3-рп/2013 від 03.06.2013 року в справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Пунктом 6.1 Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» (Лісабон, 10.07.1998 року) визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 року п. 83); засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 року, щодо статті 13); принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 року, п. 184).

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, відсутність додаткових коштів для проведення перерахунку суддівської винагороди з окладом у розрахунку мінімальної заробітної плати та не застосування відповідачем вимог п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIІІ є необґрунтованими та суперечать позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення від 10.03.2011 року (заява 10972/05) у справі «Сук проти України», відповідно до якої держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено ч. 1 ст. 154 Закону України № 1402-VІІІ, територіальне управління є територіальним органом Державної судової адміністрації України. Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом (ч. 1 ст. 151 Закону України № 1402-VІІІ).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла до висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», ч. 3 ст. 133 Закону України № 2453, за період січень-червень 2017 року є протиправними, а тому позов в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не здійснення нарахування судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь позивача суддівської винагороди за січень 2017 року - червень 2017 року в сумі 96 000,00 грн та допомоги на оздоровлення за червень 2017 року в сумі 16 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Проте, оскільки суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку суддівської винагороди замість органу, на який покладено такі повноваження, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача згідно з ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність вийти за межі позовних вимог та покласти на відповідача обов'язок нарахувати та сплатити позивачу суддівську винагороду за січень 2017 - червень 2017 року та допомогу на оздоровлення за червень 2017 року виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум, оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за січень 2017 року - червень 2017 року нарахований не був.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду з січня по червень 2017 року та допомогу на оздоровлення за червень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн та провести виплати нарахованої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 року по справі № 820/2741/17 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційної вимоги відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та доказів в їх обґрунтування не надано.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2017р. по справі № 820/2741/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2017 р.