Постанова № 70544893, 28.11.2017, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоайдарського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Новоайдарського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі – відповідач, Новоайдарського РВ ГУМВС України у Луганській області) про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що наказом начальника ГУ МВС України у Луганській області від 18.12.2012 № 409 о/с позивача призначено на посаду фельдшера ІТТ, затриманих та взятих під варту осіб Новоайдарського РВ ГУМВС України у Луганській області. Наказом ГУ МВС у Луганській області від 06.11.2015 № 399 позивач звільнена зі служби. Згідно наказу Національної поліції України від 07.11.2015 № 8 о/с, перебуває на посаді поліцейського відділення № 2 взводу конвойної служби ізолятора тимчасового тримання № 5 ГУ НП у Луганській області. Згідно довідки Новоайдарського РВ ГУМВС України у Луганській області від 02.11.2017 № 62/109 про нарахування та виплату грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях за період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2014 року встановила, що з серпня по грудень 2014 року не нараховувалась та не перераховувалась винагорода за участь в АТО. Розмір винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції складає за період серпня – грудня 2014 року складає всього 17199,63 грн.

У судове засідання позивач не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, через канцелярію суду надала заяву про розгляд адміністративної справи за його відсутності (арк. спр. 34).

Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заперечення проти позову (арк. спр. 18-33), у яких зазначив, що наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включена до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 11.08.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 29.10.2015 № 302 позивач виключена зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 17.09.2015. Виплата винагороди за участь в АТО у 2014 році була передбачена постановою КМУ від 04.06.2014 № 158 Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Для виплати винагороди були виділені кошти з резервного фонду із зазначенням сум, які виділяються для проведення виплат. Тобто кошти були надані за окремою бюджетною програмою. Разом з тим, наказ АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 178 був виданий по закінченню бюджетного періоду, а тому ГУМВСУ було позбавлено можливості зареєструвати кредиторську заборгованість щодо виплати коштів за участь в АТО за період з серпня по грудень 2014 року.

Крім того, представник відповідача з посиланням на статті 105 та 112 Цивільного кодексу України зазначив, що позивач, як кредитор юридичної особи, що ліквідується, мав право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні його вимог, звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Позивач звільнена з ОВС 06.11.2015, остаточний розрахунок здійснено 02.12.2015, до суду звернувся лише 16.11.2017. Тобто позивачем пропущений й строк звернення до суду, визначений частиною третьою статті 99 КАС України, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

У судове засідання представник відповідача не прибув, у запереченнях проти позову заявив клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутності.

Враховуючи положення частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила службу в ОВС України у Луганській області, у період з 18.12.2012 по 06.11.2015 в органах ГУМВС України у Луганській області, з 07.11.2015 по теперішній час проходить службу в Національній поліції України, з 23.01.2017 згідно наказу ГУ НП України в Луганській області від 30.12.2016 № 915 о/с перебуває на посаді поліцейського відділення № 2 взводу конвойної служби ізолятора тимчасового тримання № 5 ГУ НП в Луганській області , що підтверджено довідкою ГУ НП в Луганські області ізоляторів тимчасового тримання № 5 від 13.11.2017 № 463/111/54-2017 та копією трудової книжки (арк. спр. 10, 13-14).

Відповідно до довідки ГУМВС України у Луганській області від 06.07.2015 № ВДЗ/6729/А про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач дійсно бере участь в антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 11.08.2014 по дату видачу довідки (арк. спр. 6).

Наказом АТЦ при СБУ від 29.10.2015 № 302 позивач виключена зі складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 17.09.2015, що підтверджено довідкою члена ліквідаційної комісії від 22.11.2017 № 6/4-575ЛК (арк. спр. 25).

Згідно з довідками про доходи від 02.11.2017 № 62/109 та від 23.11.2017 № 62/224 загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2014 по 31.12.2014 складав 17199,63 грн, а саме: за серпень – 1910,29 грн, у тому числі 124,24 грн – індексація, за вересень – 3761,26 грн, у тому числі 1880,63 грн – матеріальна допомога, за жовтень – 2575,14 грн; за листопад – 4336,88 грн, у тому числі 431,25 грн – матеріальна допомога, за грудень – 4616,06 грн (арк. спр. 8, 26).

Довідкою відповідача від 13.11.2017 № 62/124 підтверджено, що у період з 11.08.2014 по 31.12.2014 позивач перебувала у черговій відпустці з 03.09.2017 по 06.10.2014, у стані тимчасової непрацездатності з 29.10.2014 по 07.11.2014 (арк. спр. 9, 28).

З наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що факт безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення у період з 11.08.2014 по 31.12.2014 не оспорюється та визнається сторонами, а отже є звільненим від доказування за приписами частини третьої статті 72 КАС України. Спірним питанням є можливість виплати відповідачем позивачу такої винагороди по за межами відповідного бюджетного періоду - 2014 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 «Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» (далі – Постанова № 158), у редакції чинній у спірному періоді, було визначено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання Постанови № 158 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 23.07.2014 № 719 «Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України» (далі – Наказ № 719), яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.

Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) за займаною особою вказаних вище категорій штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі в зазначених операціях і заходах.

Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі – Наказ № 499) установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 22 до Наказу № 499 визначено вичерпний перелік додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до якого включено, зокрема, доплату за службу в нічний час та святкові дні.

Разом з тим, судом встановлено, що такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, а також індексація не входять до грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення винагороди за безпосередню участь в АТО.

Також Наказом № 499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, положеннями якої, зокрема визначено, що:

- при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (підпункт 1.7);

- грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право (підпункт 1.12).

З системного аналізу наведених вище нормативних актів (Постанова № 158 та Наказ № 719), можна дійти висновку, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях обчислюється у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, з розрахунку на місяць. Проте, такий розмір не повинен бути меншим ніж 3000 грн. При цьому, враховуючи положення Наказу № 719, обчислення цієї винагороди здійснюється з дня фактичного початку участі в операціях і заходах до дня завершення такої участі, тобто винагорода виплачується особам за відповідні місяці із дня фактичної участі в операціях до дня завершення такої участі. Тобто, виплата такої винагороди за час перебування особи у відпустці не передбачена. Зазначеним Наказом № 719 передбачена виплата винагороди за минулий період без будь-яких обмежень.

Згідно частин першої, другої статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00, пар. 23, 26, рішення від 08.11.2005, зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі “Бурдов проти Росії”, № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ).

Отже можна зробити висновок, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки інформацією, зазначеною у довідці від 06.07.2015 № ВДЗ/6729/А, підтверджується безпосередня участь позивача в антитерористичній операції у періоді з 11.08.2014 по 31.12.2014, тобто право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, передбаченої пунктом 2 Постанови № 158, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11.08.2014 по 02.09.2014. з 07.10.2014 по 28.10.2014 та з 08.11.2014 по 31.12.2014.

За період з 03.09.2014 по 06.10.2014 та 29.10.2014 по 07.11.2014 нарахування та виплата винагороди правомірно не здійснювалася, оскільки у цьому періоді позивач перебувала у відпустці та на лікарняному відповідно.

З огляду на розмір грошового забезпечення позивача у серпні – грудні 2014 року, підтверджений довідкою про доходи позивача, який у серпні - жовтні 2014 року був меншим ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць (1786,05 грн, 1880,63 грн, 2575,14 грн відповідно (грошове забезпечення без індексації та матеріальної допомоги), суд вважає, що розрахунок винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за серпень, вересень, жовтень 2014 року слід здійснити із розміру грошового забезпечення у сумі 3000,00 грн у розрахунку на місяць.

Таким чином судом встановлено, що розмір винагороди позивача за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11.08.2014 по 02.09.2014, з 07.10.2014 по 28.10.2014, з 08.11.2017 по 31.12.2014 складає 11971,67 грн, у тому числі: за серпень 2014 року – 2032,26 грн (за 21 календарний день з 11.08.2014, 3000,00 грн : 31 календарний день х 21 доби = 2032,26 грн); за вересень 2014 року – 200,00 грн (3000,00 грн : 30 х 2 доби (перебувала у відпустці з 03.09.2014 по 30.09.2014); за жовтень 2014 року – 2129,03 грн (3000,00 грн : 31 х 22 доби (перебувала у відпустці з 01.10.2014 по 06.10.2014, перебувала на лікарняному з 29.10.2014 по 31.10.2014); за листопад 2014 року – 2994,32 грн (3905,63 грн (грошове забезпечення без матеріальної допомоги) : 30 х 23 доби (перебувала на лікарняному з 01.11.2014 по 06.11.2014), за грудень 2014 року – 4616,06 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

У позовній заяві позивачем не наведений детальний розрахунок винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11.08.2014 по 31.12.2014, тому суд позбавлений можливості встановити яка сума грошового забезпечення використовувалась позивачем при обрахунку суми своїх позовних вимог.

Разом з тим, з огляду на загальний розмір грошового забезпечення позивача за спірний період, підтверджений довідками від 02.11.2017 № 62/109 та від 23.11.2017 № 62/224, який складає 17199,63 грн, можна дійти висновку, що позивачем розмір винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції обчислений у розмірі грошової винагороди за аналогічний період, що є не правильним, оскільки, як вже вищевказано, у вказаному періоді позивачу виплачувалася матеріальна допомога та індексація, які не включаються до грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення винагороди за безпосередню участь в АТО.

Таким чином, оскільки позивачем здійснено не правильний розрахунок розміру винагороди за безпосередню участь в АТО, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими у вище вказаному розмірі, обрахованому судом.

Що стосується посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов’язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов’язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за участь в АТО, яка є складовою грошового забезпечення) застосовні положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 99 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Посилання представника відповідача на положення статей 105 та 112 Цивільного кодексу України, суд також вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Керуючись викладеним, суд дійшов висновку, що положення статей 105, 112 Цивільного кодексу України не поширюються на осіб публічного права, яким є Новоайдарський районний відділ ГУМВС України у Луганській області.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Новоайдарського районного відділу ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (ідентифікаційний код 08670852, місцезнаходження: 93500, Луганська обл., Новоайдарський район, смт. Новоайдар, вулиця Банківська, будинок 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 93500, Луганська область, Новоайдарський район, смт. Новоайдар, пров. Центральний, будинок 22) винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 11.08.2014 по 02.09.2014, з 07.10.2014 по 28.10.2014, з 08.11.2014 по 31.12.2014 у сумі 11971,67 грн (одинадцять тисяч дев’ятсот сімдесят одна гривня 67 коп.), у тому числі за серпень 2014 року – 2032,26 грн (дві тисячі тридцять дві гривні 26 коп.), за вересень 2014 року – 200,00 грн (двісті гривень 00 коп.), за жовтень 2014 року – 2126,03 грн (дві тисячі сто двадцять шість гривень 03 коп.), за листопад 2014 року – 2994,32 грн (дві тисячі дев’ятсот дев’яносто чотири гривні 32 коп.), за грудень 2014 року – 4616,06 грн (чотири тисячі шістсот шістнадцять гривень 06 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.