Рішення № 70540031, 20.11.2017, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1137/15-ц

Провадження по справі 2/305/14/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2017 року. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчук В.Е.

за участю: секретаря - Орос С.Ю.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рахів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання договору відступлення права вимоги недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Кредитні ініціативи" (далі Позивач) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі Відповідач)про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.07.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"(далі Банк) та фізична особа ОСОБА_3 уклали Кредитний договір №1005 (далі Договір). Відповідно до умов укладеного кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальникові кредит у сумі 17500 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом, в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. 17 грудня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та ОСОБА_4 акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та фізичними особами. Відповідно до договору та чинного законодавства Покупець набув усі права та вимоги по відступленим кредитним договорам включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. Згідно з вищезазначеним договором відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року. Відповідно до листа №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 року НБУ, операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5. Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 17500 доларів США. У свою чергу, відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим порушує істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 17.04.2015 року має прострочену заборгованість: за кредитом - 6083,70 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 130470,15 гривні; за відсотками - 107,20 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 2299 гривень. У зв'язку з систематичними порушеннями Боржником своїх зобов'язань зі сплати кредиту, відповідно до норм чинного законодавства та умов Договору було нараховано пеню 169,93 долара США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає 3644,29 гривні. На підставі наведеного просили суд стягнути з відповідача, ОСОБА_3, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість в сумі 136413,44 гривні, а саме: за кредитом - 130470,15 гривні, по відсотках - 2299 гривні та пеню 3644,29 гривні. Одночасно просять стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" витрати по сплаті судового збору в сумі 1364,13 гривні.

ОСОБА_3 27.07.2015 року подала зустрічний позов про захист прав споживача, в якому зазначає про те, що умови договору відступлення права вимоги від 17.12.2012 року є такими, що не відповідають положенням Конституції України, Закону України "Про захист прав споживачів", нормам цивільного законодавства, положенням законодавчих актів, що встановлюють загальнообов'язкові вимоги до провадження фінансової діяльності та здійснення фінансових операції і суперечать моральним засадам суспільства, у зв'язку з чим має бути визнаний судом недійсним. Зазначає, що 15 березня 2004 року втратила чинність постанова Правління Національного Банку України від 28.09.95 №246 "Про затвердження Положення "Про кредитування", а отже, з 15 березня 2004 року в Україні відсутні правила надання фінансових кредитів, які повинен був встановлювати НБУ (стосовно банківських кредитів). Станом на 2007 рік ПАТ "АКПІБ" не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою іноземною валютою фізичній особі, а такий дозвіл Банк отримав лише 05 жовтня 2011 року, коли отримав генеральну банківську ліцензію №1 на право здійснення банківських операцій з валютними цінностями. Крім того, у кредитному договорі №1005 від 06.07.2007 року ЗАТ "АКПІБ" не зазначив, що він є уповноваженим банком або має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. 17.12.2012 року було укладено договір відступлення права вимоги, на умовах якого ПАТ "Промінвестбанк" передав ТзОВ "Кредитні ініціативи" право вимоги боргу по кредитному договору №1005 від 06.07.2007 року, відповідно до якого до нового кредитора перейшли як права, так і обов'язки первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на день відступлення прав вимоги. ТзОВ "Кредитні ініціативи" будучи небанківською фінансовою установою, для здійснення операцій факторингу, інших банківських та фінансових послуг, якщо такі послуги ним надаються в іноземній валюті, відповідно до законів України зобов'язане було отримати генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Однак, ТзОВ "Кредитні ініціативи" не має генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій і, в свою чергу, не лише не мав права придбати борг в іноземній валюті (тобто не мав права укладати договір факторингу), але й не має права на отримання будь-яких грошових коштів в іноземній валюті (в тому числі пов'язаних з обслуговуванням кредиту". Відтак, Договір відступлення права вимоги від 17.12.2012 року, який за своєю суттю є договором факторингу, суперечить нормам чинного законодавства, оскільки вчинений з порушенням правового режиму обмежених в обігу об'єктів цивільного права, у зв'язку з чим має бути визнаний судом недійсним. Зазначає, що вона довідалася про існування нового кредитора лише 18.01.2013 року. Отримане повідомлення про відступлення прав вимоги викликало у неї обгрунтовані сумніви у достовірності проведеного відступлення, у зв'язку з чим вона зверталася як до Нового кредитора, так і до Первісного кредитора з вимогами надати підтвердження дійсності та законності проведеного відступлення права вимоги. Однак, жодних підтверджуюючих відступлення права вимоги документів вона не отримала, а отже вважає, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Промінвестбанк" мало намір ввести її в оману та приховати факт укладення договору, умови якого суперечать чинному законодавству. У зв'язку з наведеним просить визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладений між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Проімнвестбанк". У заяві, поданій суду 26.09.2017 року ОСОБА_3 зменшила зустрічні позовні вимоги, де просить визнати частково недійсним Договір про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року, який укладено між ПАТ «Промінвестбанк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права вимоги за кредитним договором за кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року, оскільки ОСОБА_3 є фізична особа, а отже укладення договору відступлення суперечить законодавству, зокрема Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держкомфінпослуг №231 від 03.04.2009 року.

Крім того, 27.07.2015 року ОСОБА_3 надала суду заперечення на позовну заяву ТзОВ "Кредитні ініціативи" про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначила, що вона позовні вимоги вважає необгрунтованими та безпідставними. Зокрема, вона не погоджується із сумою боргу, заявленою до стягнення, оскільки така є неправильною та завищеною на 307,72 долара США. Так, при ліквідації Рахівського відділення філії ПАТ "Промінвестбанк" вона отримала від Банку письмове попередження залишку кредитної заборгованості, яка станом на 29.08.2012 року складала суму 9994,66 долара США, прострочених відсотків за користування кредитом не було. Після ліквідації філії вона здійснювала погашення кредиту через відділення "Ощадбанк" в м.Рахів, а саме: 05.09.2012 року нею сплачено 2327 грн. або 282,1 долара США, 23.10.2012 року 2400 гривень або 290,9 долара США, 06.12.2012 року 2100 гривень або 256,1 долара США та 24.12.2012 року 2000 гривень, або 248,5 долара США. Враховуючи, що щомісячна плата в рахунок погашення кредиту складає 166,6 долара США, то станом на 01.01.2013 року заборгованість за кредитом станом на дату відступлення права вимоги 17.12.2012 року складає 9328,26 долара США. Сума реальної заборгованості за кредитом на день відступлення права вимоги не збігається із сумою заборгованості за даними ТОВ "Кредитні ініціативи" на 307,84 долара США. Також, Позивачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами дійсного переходу права вимоги боргу по кредитному договору №1005 від 06.07.2007 року, що є предметом позову, а також того, що боржником по цьому договору є ОСОБА_3, зокрема, не надано Реєстру позичальників, до позовної заяви не додано жодних доказів передачі ПАТ "Промінвестбанк" та прийняття ТОВ "Кредитні ініціативи" оригіналів документів, що підтверджують право вимоги боргу. Також, на думку ОСОБА_3, у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні документи, які засвідчують виникнення права вимоги по вказаному кредитному договору та, відповідно, відсутні докази порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду. Отже, оскільки Позивачем не надано доказів сплати ціни продажу та підписання Реєстру позичальників, а також документів, що підтверджують право вимоги по кредитному договору №1005 від 06.07.2007 року, вважає, що Позивачем не доведено свого права на звернення до суду із даним позовом. ОСОБА_3 вважає, що у позивача, за відсутності генеральної ліцензії НБУ, відсутній належний обсяг цивільної правоздатності на здійснення валютних операцій. У зв'язку з наведеним просить у задоволенні позову ТЗОВ "Кредитні ініціативи" відмовити повністю.

У свою чергу представник ТзОВ "Кредитні ініціативи" ОСОБА_1 29.09.2015 року подав заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій зазначив, що на момент укладання кредитного договору, що є предметом позову, ПАТ "Промінвестбанк" отримав письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, що є підтвердженням цього Дозвіл №1-3 від 31.10.2001 року та Додаток до Дозволу №1-3 від 22.01.2006 року. Також вважає, що оскільки виконання Договору відступлення права вимоги почалося з моменту оплати винагороди ПАТ "Промінвестбанк", тобто від дати укладання цього правочину, то строк позовної давності до застосування наслідків нікчемності правочину, що виконаний, минув 17 грудня 2013 року, а отже ОСОБА_5 звернулася до суду після спливу, передбаченого ст.261 ЦК України строку давності, що є підставою у відмові зустрічного позову. Крім того, дії ТзОВ "Кредитні ініціативи" щодо отримання валютних платежів, які надходять від боржників за кредитними договорами, не підпадає під режим валютних операцій, оскільки останнє не приймає безпосередньої участі в їх отриманні, у зв'язку з чим не зверталося до НБУ про отримання дозволів. Хоча ТзОВ "Кредитні ініціативи" є третьою стороною у валютній операції, проте кошти на погашення кредитів, у зв'язку з проведеною банком конвертації, отримує в гривні на поточний рахунок в ПАТ "Альфа-банк". У зв'язку з наведеним просить відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5

Ухвалою Рахівського районного суду від 23 вересня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ТзОВ "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги було об'єднано в одне провадження з первісним позовом ТзОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1П в судовому засіданні на задоволенні позову наполягав, пояснив, що оскільки ОСОБА_3 допустила заборгованість за кредитним договором, на пропозицію сплатити борг у добровільному порядку заборгованість не погасила, тому наполягає на задоволенні позову. Зустрічний позов вважає безпідставним, оскільки «Кредитні ініціативи» у законний спосіб набуло право вимоги за кредитами, наданими ПАТ «АПІБ», у тому числі й кредиту, де позичальником виступала ОСОБА_3, тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2, в судовому засіданні позов ТзОВ «Кредитні ініціативи» не визнала, пояснила, що у ОСОБА_3 не було заборгованості по кредитному договору, про яку йдеться у позовній заяві, а тому просить відмовити у задоволенні такого. Зустрічну позовну заяву підтримала, з підстав викладених у ній, наполягала на задоволенні зміненої зустрічної позовної заяви.

Заслухавши сторін, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До кредитних відносин застосовуються положення, що регулюють відносини позики.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 06 липня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір № 1005, за умовами якого, банк надав останній кредит в сумі 17500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом 15 % річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 05 липня 2017 року.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Такий правовий висновок викладений у Постановах ВСУ по справах 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, 3-198гс15 від 3 червня 2015 року.

Згідно з умовами договору відступлення права вимоги від 17.12.2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке є правонаступником Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, відступило, а ТОВ "Кредитні ініціативи" прийняло право вимоги за кредитними договорами укладеними між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та фізичними особами, в тому числі за кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року, укладеним між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3. Основна непогашена строкова сума кредиту на день відступлення права вимоги становила 9328,38 долара США, основна непогашена прострочена сума кредиту 307,72 долара США, сума нарахованих, але не сплачених строкових процентів 65,13 долара США, сума нарахованих, але не сплачених прострочених процентів 6,77 долара США, що підтверджується витягом з Реєстру позичальників до Договору про відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року укладеного між ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи».

З матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань, що виникають з умов кредитного договору №1005 від 06.07.2007 року, не виконувала, в результаті чого станом на станом на 17.04.2015 року має прострочену заборгованість: за кредитом 6083,70 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 130470,16 гривні; за відсотками 107,20 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 2299 гривень; пеня 169,93 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 3644,29 гривні, у тому числі заборгованість по пені за останній календарний рік 169,93 долара США, що за курсом НБУ станом на день розрахунку складає 3644,29 гривні. Отже, загальна сума заборгованості склала 6360,83 долара США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 136413,44 гривні.

У відповідності до ст.ст. 526, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пені).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Досудовою вимогою банку за № Р 13.1/2 від 27.04.2013 року стверджується той факт, що позивач звертався до відповідача ОСОБА_3 з пропозицією добровільної сплати суму заборгованості, однак жодних заходів з погашення заборгованості відповідачем вжито не було.

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_3 у своїх запереченнях на позовну заяву вказувала на те, що її заборгованість за кредитом повинна би була бути меншою на 307,84 долара США.

На підтвердження своїх вимог додала копії квитанцій про сплату заборгованості за кредитним договором, зокрема, 05.09.2012 року на суму 2327 гривень, 23.10.2012 року на суму 2400 гривень, 06.12.2012 року 2100 гривень та 24.12.2012 року - 2000 гривень. Крім того, надала ОСОБА_4 акціонерного товариства «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» №02-10/1057 від 29.08.2012 року, згідно з яким станом на 29.08.2012 року залишок кредиту за кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року становить 9994,66 долара США, відсотки за кредитом сплачуються своєчасно.

Так, дійсно, згідно з виписками із рахунків відкритих для обліку кредитної заборгованості по кредитному договору №1005 від 06.07.2007 року, укладеному з фізичною особою ОСОБА_3, вбачається, що станом на 27.08.2012 року залишок боргу за кредитним договором становив 9994,66 долара США, отже відомості надані в ОСОБА_4 акціонерним товариством «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» №02-10/1057 від 29.08.2012 року ОСОБА_3 не заперечуються позивачем за первісним позовом, однак суд зазначає, що зазначене не спростовує заборгованості ОСОБА_3 перед позичальником взагалі, а лише підтверджує відсутність заборгованості саме станом на 29.08.2012 року.

Однак, згідно з тими ж виписками із рахунків відкритих для обліку кредитної заборгованості по кредитному договору №1005 від 06.07.2007 року, укладеному з фізичною особою ОСОБА_3, вбачається, що на момент передачі відступлення права вимоги до ТзОВ «Кредитні ініціативи» (17.12.2012 року) у ОСОБА_3 була нарахована, але не сплачена заборгованість, а саме прострочена комісія 6,77 Долара США, прострочені проценти 61,17 долара США та 3,96 долара США, прострочена сума за кредитом 307,72 долара США, основна непогашена строкова сума 9328,38 долара США. У цих виписках обліковуються суми погашення, які вказувала ОСОБА_6, як невраховані при розрахунку заборгованості за кредитом. Така ж сума заборгованості значиться за ОСОБА_3 станом на 17.12.2012 року, тобто на момент відступлення прав вимоги, що підтверджується Додатком №1 до Договору про відступлення права вимоги від 17.12.2017 року, що був наданий ТзОВ «Кредитні ініціативи» на ухвалу Рахівського районного суду про витребування доказів. Додана ОСОБА_3 квитанція про сплату 18 травня 2015 року 2070 гривень заборгованості за кредитним договором, що являється предметом позову, ніяким чином не стосується суті позову, оскільки ТзОВ «Кредитні ініціативи» предявило позов про стягнення заборгованості станом на 17.04.2015 року, тобто за період, що передує даті сплати зазначеної квитанції. Таким чином розмір заборгованості чітко підтверджено позивачем вищезазначеним розрахунком заборгованості. Подальша сплата боржником певних платежів на погашення наявної заборгованості жодним чином не впливає на визначений позивачем розмір такої заборгованості станом на 17.04.2015 року. Фактично сплачені ОСОБА_3 платежі після пред'явлення банком позову повинні враховуватися при виконанні такого рішення, однак, вони не дають підстави суду для зменшення розміру заборгованості.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 порушені умови кредитного договору, зокрема остання прострочила свої зобовязання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, порушила графік погашення заборгованості за кредитом, тому, на думку суду, має місце невчасне виконання зобовязання відповідачем, а отже позов ТзОВ «Кредитні інціативи» про стягнення заборгованості за кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року з ОСОБА_3 в сумі 136413,33 гривні підлягає до задоволення.

Що стосується зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 то тут слід зазначити наступне.

Згідно зістаттею 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця Українигривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третястатті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93Про систему валютного регулювання і валютного контролюоперації з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2статті 5 цього Декрету.

ОСОБА_3 посилається у зустрічній позовній заяві на відсутність генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями у первісного кредитора ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» в момент укладення кредитного договору, що є предметом позову. Однак, як встановлено судом в ході розгляду даної справи та й рішенням Рахівського районного суду від 25.07.2016 року й ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, вказана позиція позивачки та її представника спростовується п.п.10. 11 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (далі Постанова), відповідно до яких згідно зістаттею 99 Конституції Українигрошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, астаттею 192 ЦКпередбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті19,47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків"є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44Закону України "Про Національний банк України"в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженепостановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483(зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків"генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, на час укладення кредитного договору, ПАТ "Промінвестбанк" отримав письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, зокрема, відповідачем надано суду письмовий дозвіл №1-2 від 31 жовтня 2001 року та Додаток до Дозволу №1-3 від 22 січня 2006 року, які містяться у матеріалах даної справи.

Що стосується відсутності генеральної ліцензії для здійснення валютних операцій у ТзОВ «Кредитні ініціативи», то тут слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету, "валютні операції": - операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Тобто, не є валютними операціями операції, що здійснюються у валюті України.

Предметом Договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року укладеного між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" є не валютні цінності, а право вимоги за Кредитним договором, про що прямо зазначено у п. 2.2 Договору відступлення.

Крім того, ТзОВ «Кредитні ініціативи» не надавало і не одержувало кредит в іноземній валюті, а розрахунки між ТзОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за договором про відступлення здійснювались у валюті України - гривні, що підтверджується умовами Договору про відступлення (п.3.4,3.8.5,7.2.2).

Те, що у пунктах 3.1.2 та 3.1.3 Договору про відступлення прав вимоги зазначено суму Основних Прав Вимоги, що виражена в іноземній валюті (доларах США та в Євро), то тут слід зазначити, що оскільки валютою кредиту була відповідно зазначена валюта (Долар США та Євро), тому не можна було всуперечст. 651-654 ЦК України в односторонньому порядку змінювати валюту зобов'язання, що є істотною умовою кредитного договору. Однак сторони чітко визначили суму в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день укладення Договору відступлення, тобто на 17.12.2012 року.

Отже, укладений між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" Договір про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року не містить ознак здійснення операцій з валютними цінностями, а тому при укладенні спірного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не вчинялись будь-які валютні операції у розумінні чинного законодавства України, отже для придбання права вимоги за кредитним договором від 17.12.2012 року останньому не потрібно було отримувати ліцензію НБУ і у нього були наявні права на придбання права вимоги за Кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року, де позичальником виступала ОСОБА_3

Як стверджував представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» ОСОБА_1 останнє конвертує кошти (погашення кредиту), а отже отримує їх в гривні на поточний рахунок в ПАТ «Альфа-Банк», а отже й надалі здійснює свою діяльність, яка не містить ознак операцій з валютними цінностями.

Відповідно до ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів. Підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами глави 16 Цивільного кодексу України «Правочини» (статті 215-236).

За змістом статті215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п'ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту Глави 19 Цивільного кодексу України слідує, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. ОСОБА_3 заявила позов про визнання Договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року, який укладено між ПАТ «Промінвестбанк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права вимоги за кредитним договором за кредитним договором №1005 від 06.07.2007 року, даний позов поданий нею 27.07.2015 року, що свідчись про дотримання нею строку, у межах якого вона може звернутися до суду в даною вимогою, тому підстав для застосування строків позовної даності, у тому числі й визначених ст.258 ЦК України, у суду немає.

Отже, суд всебічно дослідивши докази надані сторонами, не знайшов підстав для визнання Договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року укладеного між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи".

Згідно з розясненнями, викладеними у п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідно дост. 26 ЦПК Україниособами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві (ст. 26 ЦПК України).

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст.12ч. 1, ст.20ч. 1ЦК України, ст.10ч. 1, ст.11ч. 2ЦПК України); рішення судом про задоволення позову може бути прийняте лише за умови пред'явлення вимог до належного відповідача та їх обґрунтованості й доведеності саме щодо такого відповідача у відповідному процесі (ст.ст.57-60,212-215 ЦПК України).

ОСОБА_3, діючи вільно, на свій розсуд, у зустрічній позовній заяві просила визнати недійсним Договір відступлення права вимоги від 17.12.2012 року укладений між ТзОВ «Кредитні ініціативи та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» предявивши позов, лише до однієї сторони договору ТзОВ «Кредитні ініціативи», а ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» взагалі не був залучений позивачем до участі у даній справі як сторона оскаржуваного нею договору, що також є підставою для відмови у задоволенні даного позову.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_3 підлягають до стягнення в користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 1364,13 гривні судових витрат, понесених позивачем на оплату судового при подачі позову до суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 6, 8, 10,11, 57,58, 60, 88, 212- 215, 223, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", ЄДРПОУ 35326253, р/р 26507010332001, місцезнаходження 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, 14 заборгованість за кредитним договором від 06.07.2007 року №1005 в сумі 136413,44 грн. (сто тридцять шість тисяч чотириста тринадцять гривень 44 копійки), зокрема: 130470,15 грн. - за тілом кредиту, 2299 грн. - по відсотках та 3644,29 грн. пеня.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", ЄДРПОУ 35326253, р/р 26507010332001, місцезнаходження 07400, Київська область, м.Бровари, бульвар Незалежності, 14 судові витрати в сумі 1364,13 грн. (одну тисячу триста шістдесят чотири гривні 13 копійок).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.Е. Ємчук

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук