Рішення № 70530232, 21.11.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/8083/17

Справа № 522/11637/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної М.А. до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в червні 2017р. року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.09.2006р. №208/06Ф укладеним між банком та ОСОБА_2 у розмірі по відсоткам -11 171, 09 долл США що в перерахунку по курсу НБУ 25,630399 за один долар США станом на 14.11.2016р. становить 286 319,49 грн.; та пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 176 752,62 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 26.09.2006 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 208/06ф, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти (кредит) в іноземній валюті у сумі 23500 дол. США, строком до 26.09.2011 року, зі сплатою 13 % річних за час фактичного користування кредитом. Відповідно до положень кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та комісію у встановлені договором строки та забезпечувати повернення отриманого кредиту у встановлені договором строки(п.3.3.). Кредит також був забезпечений договором поруки від 27.09.2006р., де поручителем виступав ОСОБА_3

У зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, 20.08.2010р. банк подав до Приморського районного суду м.Одеси позов про стягнення з відповідачів заборгованості за цим кредитним договором у сумі 17 576,17 долл США, що в еквіваленті становила 138 676,00 грн.. Рішенням суду від 27.10.2010р. (справа №2-11802/10) позов був задоволений та стягнуто з відповідачів заборгованість у розмірі 138 676 грн.

Станом на 14.11.2016р. заборгованість становить:

-Заборгованість за кредитом -13 532,71 долл США

-Заборгованість за відсотками-13396 долл США

- Пеня за несвоєчасне погашення кредиту- 176 752,62 грн.

До теперішнього часу заборгованість не погашена, у зв'язку з чим позивач , враховуючи наявність рішення суду від 27.10.2010р., посилаючись на ст.ст. 525,526, ч.1 ст.530, 611, ч.1,2 ст.612,ч.1 ст.625, 1049,1054 ЦК України просив стягнути зазначену в позові суму боргу 463 072,11 грн., з яких: за відсотками 11 171,09 долл США що становить 286 319,49 грн. та пеню у сумі 176 752,62 грн.

В судове засідання представник позивача не з'явився, але в матеріалах справи є їх клопотання від 17.11.2017р. про розгляд справи за його відсутності та згодою з заочним розглядом справи. При цьому надавши додаткові письмові пояснення, яким зазначили що з дати винесення судом рішення воно не виконане боржником і заборгованість не погашена. Крім того зазначивши що до суми процентів не входить сума процентів, яка була нараховані в первісному позові та стягнута згідно рішення суді у розмірі 2 224, 96 долл США. Крім того позивач отримав дублікат виконавчого листа, подав його на виконання державному виконавцю, проте винесено повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання на підставі несплати стягувачем авансового внеску.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлялися належним чином у встановленому порядку, але причини неявки суду не повідомили.

Суд у зв'язку з неявкою відповідачів та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ухвалив відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України слухати справу у відсутності відповідачів та за згодою позивача, у порядку ст. ст. 224-225 ЦПК України з винесенням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів

Суд, враховуючи, що відповідно до ЦПК України розгляд справи проводився за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 197 ЦПК України).

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.09.2006 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 208/06ф, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти (кредит) в іноземній валюті у сумі 23 500 дол. США на придбання легкового пасажирського автомобіля (п.1.2.), строком по 26.09.2011 року, зі сплатою 13 % річних за час фактичного користування кредитом. Забезпеченням виконанням зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту і сплати передбачених договором коштів за його користування виступає легковий пасажирський автомобіль MERSEDES-BENS VITO, 1999 р.в.

Відповідно до положень кредитного договору ОСОБА_2 зобов'язався повертати отриманий кредит, сплачувати нараховані відсотки та комісію, неустойку (штраф,пеня) збитки та інші витрати, у встановлені договором строки. Зі змістом, умовами та правовими наслідками зазначеного кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений та згодний, про що свідчить його підпис на договорі.

Згідно п.2.1. договору кредитодавець відкриває позичковий рахунок НОМЕР_1 , на якому буде зараховуватися кредит, погашення та дострокове погашення його, який є остаточним та обов'язковим для обліку руху сум, за яким позичальник повинен повернути кредит.

П. 2.3. договору також передбачено, що повернення кредиту здійснюється згідно графіку затвердженим у додатковій угоді.

Проте позивач таку угоду суду не надав, у зв'язку з чим суд розглядає справу на наявності наданих позивачем суду доказів.

Відповідно до п.3.2.3. у разі несвоєчасного погашення позичальником кредиту та /або процентів кредитодавець має право вимагати погашення кредиту в повному обсязі, сплати процентів за його користування та сплати відповідних штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.3.3., 3.3.4 кредитного договору позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені даним договором повертати кредит, сплачувати Банку проценти за користування кредитом в строки та на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до п.4.2. за несвоєчасне повернення кредитних коштів,сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в п.1.1.3 цього Договору, за кожний день прострочення виконання.

П.4.4. також передбачено, що штрафні санкції підлягають оплаті за письмовою вимогою кредитодавця. При розрахунку штрафних санкцій приймаються рік-рівний 360 дням, місяць-рівний календарній кількості днів.

Також позивачем надано суду копію договору поруки від 27.09.2006р. укладеного між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (поручитель) в забезпечення виконанням кредитного договору №208/06 від 27.09.2006р. з ОСОБА_2.

З позову вбачається, що позивач виконав умови кредитного договору та надав позичальнику кредитні кошти у сумі 23 500 дол. США.

Проте позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує протягом тривалого часу, не здійснює відповідні платежі щодо погашення кредиту, та не з'являється до позивача у зв'язку з вирішенням питання щодо погашення цієї заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у позичальника перед позивачем, станом на 14.11.2016 року виникла заборгованість, загальна сума якої, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, становить -

26 928,76 долл СШІ,що в перерахунку по курсу НБУ станом на 14.11.2016р. становить 690 194,86 грн. , з яких :

- заборгованість за кредитом - 13 532,71 доларів США.,

- заборгованість по відсотках - 13 396,05 долари США.,

- пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 176 752,62 грн.

Розрахунок заборгованості зазначений в позові додано до матеріалів справи (а.с.11-12 ).

Проте в своїх позовних вимогах при цьому позивач посилається на врахуванням ним рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2010р. (справа №2-11802/10), з якого вбачається, що позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за цим кредитним договором станом на 12.08.2010р. в розмірі 17 576 долл США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 138676 грн. (прострочена заборгованість 8049,53 долл. США, строкова заборгованість-5483,18 долл США, відсотки-2 224,96 долл. США, пеня за пропуск платежів-14347,99 долл США) і судові витрати у розмірі 1506 грн. 76 коп.(а.с.13-13).

Тобто позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 11 171,09 долл США (13 396,05-2 224,96) та пеню 176 752,62 грн., всього 463 072,11 грн.

Згідно наданого суду розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору-27.09.2006р. і до 14.11.2016р. включно вбачається, що останній платіж по погашенню заборгованості здійснено відповідачем 30.04.2009 року , а по погашенню процентів 08.06.2009 року (а.с.11-12), і що вказана заборгованість вирахувана виходячи з заборгованості за період з 27.09.2006р. і до 14.11.2016р. згідно умов кредитного договору.

Тобто відповідачем з липня 2009р. було допущено порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів, у зв'язку із чим у банку виникло право вимагати дострокове повернення кредиту, нарахованих процентів, пені у відповідача у порядку, установленому кредитним договором.

Зазначене право позивачем вже було реалізовано, наслідком якого є рішення суду від 27.10.2010р.

Системний аналіз зазначених норм ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором, яке не виконано боржником належним чином, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не припиняє зобов'язання в цілому і не позбавляє кредитора права на стягнення інших передбачених договором платежів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За умовами договору відповідач зобов'язався перед банком повернути суму кредиту з процентами до 26.09.2011р.., сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком погашення.

Отже останній строк виконання основного зобов'язання сторони визначили 26.09.2011р., тому саме з цієї дати рахується початок перебігу остаточного розрахунку відповідача.

Згідно зі ст. 625 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За визначенням статті 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов'язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Виконання зобов'язання може бути забезпечене неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому договором або законом можуть бути встановленні інші види забезпечення виконання зобов'язань. Для забезпечувального зобов'язання, зокрема у вигляді сплати неустойки, застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, якщо позичальник своєчасно не повернув суми позики, його борг складатиме: решту суми позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Тобто кредитор відповідно до зазначених норм матеріального права має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами (ст..625 ЦК) та неустойки до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Разом з тим, згідно частини четвертої статті 559 ЦК України, за змістом яких порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосовану в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України фразу "… якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя" слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк поруки не вважається строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

У справі, суд враховує, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком погашення кредиту та процентів), а за договорами поруки відповідальність поручителів установлена у такому ж розмірі, у такий строк і в такому порядку, як у кредитному договорі; не з'ясували: чи пред'явив банк вимогу до поручителів у межах шести місяців за кожним місячним платежем.

Згідно Правового висновку ВСУ у справі N 6-623цс17 від 06.09.2017,: вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

У зв'язку з наведеним суд вважає що вимоги до ОСОБА_3 як до поручителя не підлягають задоволенню, оскільки позов пред'явлено 15.06.2017р, остання дата погашення кредиту повинна була бути здійснена до 30.10.2010р., таким чином позивачем пропущено строк пред'явлення до нього претензії (протягом 6 місяців з моменту порушення).

За змістом статей 625 та 1048 ЦК України інфляційні, 3 % річних та проценти за позикою входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Саме на ці норми права посилається у своєму позові позивач.

Отже індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою, визначені договором (стаття 1048 ЦК України), підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу в межах строку дії кредитного договору. (постанова ВСУ справа161/18958/15-ц|6-2096цс16 від 27.09.2017 ).

Окрім того - за правилами пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється окремо по кожному дню, за який нараховується пеня, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

У зв'язку з тим, що позивач розрахував заборгованість виходячи з умов кредитного договору (щомісячне нарахування процентів рівними сумами), строк якого закінчився 27.10.2010р., що підтверджується їх розрахунком та поясненнями, за яким договірні правовідносини припинилися, а не за період невиконання рішення суду згідно ст..625 ЦК України , та враховуючи п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, суд вважає що такі позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказами.

Отже, враховуючи положення ч.1 ст. 88 ЦПК України суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат по сплаті судового збору.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 61, 88, ч.4 ст.169, 197, 208-209, 213-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 10, 15, 16, 251-253, 256, 257, 258, 261, 267, 525, 526, 530, 549, 559 ч.4, 626, 612, 625, 629, 1054, 1055 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної М.А. до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -відмовити.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л.В.