Рішення № 70526939, 27.11.2017, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

27 листопада 2017 року

Справа № 489/4909/16-ц

Номер провадження 2/489/285/17

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2017 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретаря - Сироватки Т.О.,

за участі:

позивачки - ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2016 р. ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 Вказувала, що 10.11.2011 р. між нею та батьками відповідачів – ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений Договір позики, відповідно до якого вони отримали грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США, строком на 4 роки під 5 % річних. В 2012 р. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 померли, але борг за вказаним договором позики ними погашено не було, в зв’язку з чим позивачка звернулась до відповідачів, як спадкоємців позичальників, з вимогою про повернення боргу. Проте відповідачі в добровільному порядку повертати борг відмовляються.

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просить суд стягнути з відповідачів на її користь в солідарному порядку 12 000,00 доларів США, а також судовий збір.

В подальшому позивачкою було уточнено позовні вимоги, відповідно до яких вона просить суд стягнути з відповідачів на користь позивачки 12 000,00 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення пропорційно часткам кожного в спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та в межах вартості спадкового майна.

Позивачка в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що підписи від імені батьків виконані невідомою особою.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнавав повіністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази в сукупності, суд встановив наступне.

10.11.2011 р. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – з однієї сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, уклали Договір позики, відповідно до якого остання передала ОСОБА_8 та ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, строком на 4 роки та процентною ставкою 5% річних. Тобто кінцевий строк повернення позики – 10.11.2015 р.

На підтвердження укладеного Договору позики 10.11.2011 р. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 була складена розписка, відповідно до якої вони зобов’язувались повернути суму боргу відповідно до умов визначених Договором позики та складеною розпискою.

Проте позичальники суму, отриману за договором позики, та проценти за користування грошовими коштами у встановлений договором строк (10.11.2015 р.) не повернули, в зв’язку з чим в них виникла заборгованість перед позивачкою за основним боргом та процентами по договору позики в розмірі 12 000, 00 доларів США, що станом на 27.11.2017 р. еквівалентно – 322 963 грн. 70 коп.

Відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики потребує простої письмової форми і є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічна правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-50цс16.

Разом з тим, згідно матеріалів справи, 15.03.2012 р. померла ОСОБА_9, 07.09.2012 р. помер ОСОБА_8

Після їх смерті відкрилась спадщина у вигляді 2/3 частин квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. ст. 1268,1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

З матеріалів спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_8, вбачається, що спадщину після позичальників прийняли їх діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Так, згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.12.2016 р. ОСОБА_5 успадкувала після смерті матері - ОСОБА_9 - 1/24 частку квартири АДРЕСА_2 (а.с.154), після смерті батька – ОСОБА_8 – 1/16 частку вказаної квартири (а.с.195).

Відповідно до Свідоцтва право на спадщину за заповітом від 23.12.2016 р. ОСОБА_4 успадкувала після смерті матері – ОСОБА_9 – 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 (а.с.156).

Згідно Свідоцтва право на спадщину за заповітом від 06.11.2017 р. ОСОБА_3 успадкував після смерті батька – ОСОБА_8 – 5/16 часток квартири АДРЕСА_2 (а.с.195).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачі є спадкоємцями, прийнявшими спадщину після смерті позичальників ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які за договором позики від 10.11.2011 р. винні позивачці 12 000,00 доларів США (10 000,00 дол. США – основний борг, 2 000,00 дол. США проценти за користування коштами).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1231 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, при вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати, що з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Згідно Звіту про оцінку майна від 13.06.2017 р. вбачається, що вартість квартири АДРЕСА_1 складає 539 950 грн. 00 коп., 2/3 частин цієї квартири, які належали на праві власності померлим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 – 359 966 грн. 67 коп.

З огляду на вартість всієї квартири,судом встановлено наступну вартість часток майна, успадкованих кожним з відповідачів – ОСОБА_3 (5/16 часток) – 168 735 грн. 00 коп., ОСОБА_5 (5/48 часток) – 56 245 грн. 00 коп., ОСОБА_4 (1/4 частка) – 134 988 грн. 00 коп.

Разом з тим, слід прийняти до уваги, що кожен зі спадкодавців несе відповідальність перед кредитором (позивачем) в межах вартості спадкового майна.

З матеріалів справи вбачається, що борг відповідачів за зобов’язаннями спадкодавців складає 322 963 грн. 70 коп.

З урахуванням того, що борг відповідачів є меншим, ніж успадковане ними майно, суд вважає, що боргові зобов’язання кожного з них повинні розраховуватись залежно від вартості прийнятого ними спадкового майна.

Таким чином, борг відповідачів, який загалом становить 322 963 грн. 70 коп., в залежності від вартості успадкованого майна, складає: ОСОБА_3 – 151 389 грн. 20 коп., ОСОБА_5 – 50 463 грн. 00 коп., ОСОБА_4 – 121 111 грн. 40 коп.

З пояснень позивачки вбачається, що їй лише влітку 2016 р., зі слів сусідів, стало відомо про те, що позичальники померли. В зв’язку з цим позивачка вимушена була звернутись до спадкоємців позичальників, тобто відповідачів з вимогою про повернення боргу в межах отриманої ними спадщини після смерті батьків. Проте, відповідачі в добровільному порядку відмовляються повертати борг. Вказаних тверджень відповідачі не оспорювали.

Відповідно до ч. 3 ст. 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання вимоги.

Оскільки, днем настання вимоги є 10.11.2015 р., а позивачка звернулась до суду 04.10.2016 р., тобто через декілька місяців після того, як їй стало відомо про смерть боржників, то нею не пропущено строк пред’явлення вимог до спадкоємців позичальників.

В обгрунтування заперечень проти позову, представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, з метою з’ясування достовірності підпису померлих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на розписці від 10.11.2011 р.

Відповідно до ст. 143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п.1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5) для проведення досліджень (почеркознавчої експертизи) орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов'язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов'язані з обставинами цієї справи, або виконані після відкриття провадження у справі, але не в зв'язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв'язку з призначенням даної експертизи.

Відповідно до ст.ст.10,11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Проте, доказів для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи щодо достовірності підписів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на розписці від 10.11.2011 р. (вказаних вище зразків підпису та тексту) представником відповідачів не надано, а витребуваних судом за клопотанням зразків недостатньо ( за кількістю та датами).

Таким чином, проведення по справі почеркознавчої експертизи є неможливим. Отже доводи відповідачів не можуть бути прийняті судом до уваги.

За таких обставин, дослідивши усі надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 1216, 1218,1228, 1268, 1269, 1270,1281,1282 ЦК України, та керуючись ст. ст. 10, 14, 30, 60, 62, 123, 212, 214 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 151 389 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 121 111 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 50 463 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору – 2 610 грн. 00 коп., по 870 грн. 00 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави недоплачену суму судового збору в розмірі – 619 грн. 00 коп., по 206 грн. 30 коп. – з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.С. Тихонова