Рішення № 70525328, 07.11.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/7237/17

провадження 2/201/1995/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем – Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_1 Дніпро” до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа виконавчий комітет Соборної районної в місті Дніпрі ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи втратившою право користування житлом, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ “ОСОБА_1 Дніпро” 19 травня 2017 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи втратившою право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 23 листопада 2007 року між ними та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов’язань іпотекодавця за кредитним договором від 23 листопада 2007 року. 07 жовтня 2016 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором було звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності за банком на вказане житло. Вказане рішення вступило в законну силу і банк в передбаченому законом порядку зареєстрував за собою вказане право власності в державному реєстрі. Але на цей час у вказаному житлі залишилися зареєстрованими відповідачі, вони в цій квартирі не мешкають тривалий час, виїхали з цієї квартири на інше місце мешкання і повертатися жити у вказане житло, на думку позивача, не мають намірів. Позивач звертався до них з питанням виписатися з вказаної квартири, відповідачки обіцяли це зробити самі добровільно, але питання так і не вирішилося. Фактично в квартирі зараз ніхто не мешкає, комунальні послуги сплачує банк. Відповідачі тривалий час, ще з 2015 років, не мешкають в цьому житлі, забрали свої речі і виїхали з вказаного житла в інше місце (де постійно мешкають), зараз вони там (в спірному для них житлі – квартирі позивача) не мешкають, але залишилися зареєстрованими в цьому спірному житлі, відповідачі у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкають без поважних причин майже десять років, фактично звільнили вказану квартиру, давно виїхали на інше місце мешкання, зареєстрованими ж залишилися у вказаному житлі, не мешкають понад шість місяців і мешкати не мають намірів, за комунальні послуги не сплачують, але їх реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідачів у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи, хоча зареєстрованими вони там залишилися. В зв’язку з відсутністю вказаних відповідачів у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути для нього перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 21 будинку № 15 по вул. Архітектора Дольніка (раніше Шаумяна) в м. Дніпро з боку відповідачів та зняти останніх з реєстрації у вказаному житлі, визнавши їх втратившими право користування цим житлом, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином з дотриманням вимог ст. 76 ЦПК України, про причини не явки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, погодилися з викладеними в позові обставинами, позов фактично визнали, не заперечували проти розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаних відповідачів згідно ст. 169 ЦПК України.

Представник третьої особи виконавчого комітету Соборної районної в м. Дніпрі ради в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлялися належним чином з дотриманням вимог ст. 76 ЦПК України, в зверненні до суду з позовом згодні, фактично просили справу розглянути без їх участі та рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.

З’ясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні з’ясовано, що 23 листопада 2007 року між ними та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов’язань іпотекодавця за кредитним договором від 23 листопада 2007 року.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 ЦК України). Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов’язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов’язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід’ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов’язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім’я відповідача, позичальника, претензію про дострокове припинення своїх обов’язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по кредиту, інші належні платежі, утворилася заборгованість і банк звернувся з позовом до суду.

07 жовтня 2016 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором було звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності за банком на вказане житло. Вказане рішення вступило в законну силу і банк в передбаченому законом порядку зареєстрував за собою вказане право власності в державному реєстрі. Але на цей час у вказаному житлі залишилися зареєстрованими відповідачі, вони в цій квартирі не мешкають тривалий час, виїхали з цієї квартири на інше місце мешкання і повертатися жити у вказане житло, на думку позивача, не мають намірів. Позивач звертався до них з питанням виписатися з вказаної квартири, відповідачки обіцяли це зробити самі добровільно, але питання так і не вирішилося. Фактично в квартирі зараз ніхто не мешкає, комунальні послуги сплачує банк. Відповідачі тривалий час, ще з 2015 років, не мешкають в цьому житлі, забрали свої речі і виїхали з вказаного житла в інше місце (де постійно мешкають), зараз вони там (в спірному для них житлі – квартирі позивача) не мешкають, але залишилися зареєстрованими в цьому спірному житлі, відповідачі у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкають без поважних причин майже десять років, фактично звільнили вказану квартиру, давно виїхали на інше місце мешкання, зареєстрованими ж залишилися у вказаному житлі, не мешкають понад шість місяців і мешкати не мають намірів, за комунальні послуги не сплачують, але їх реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідачів у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи, хоча зареєстрованими вони там залишилися. В зв’язку з відсутністю вказаних відповідачів у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути для нього перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 21 будинку № 15 по вул. Архітектора Дольніка (раніше Шаумяна) в м. Дніпро з боку відповідачів та зняти останніх з реєстрації у вказаному житлі, визнавши їх втратившими право користування цим житлом, оскільки в добровільному порядку спір не вирішено, позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що дійсно відповідачі зареєстровані у вказаному житлі, в цьому будинку і квартирі не мешкають тривалий час, відповідачі фактично звільнили це житло, інші члени сім’ї попередників чи особисто відповідачів у вказаному житлі не мешкали тривалий час і не мешкають, за комунальні послуги не сплачують, в цій квартирі не має їх речей, але реєстрація відповідачів в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом.

Крім того, факт тривалої відсутності відповідачів по місцю знаходження спірного житла підтверджується, крім вищенаведеного, також довідкою та актами житлової комунальної обслуговуючої організації на підставі письмових пояснень сусідів спірного житла, затверджені житловою організацією за місцем знаходження житла.

Об'єкт права власності (спірний будинок) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Згідно зі ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 15 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім’ї не звільняє їх від виконання обов’язків за договором найму жилого приміщення.

Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Частиною 2 статті 405 ЦПК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

За таких обставин суд вважає, що відповідачі тривалий час (понад шість місяців) без поважних причин не мешкають за адресою спірного житла, в цьому житлі відсутні їх речі, комунальні та інші послуги не сплачують, зустрічні вимоги не заявлені, доказів на спростування позову суду не надано.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Позивач на свій розсуд користується та розпоряджається вказаним в позові майном (спірною квартирою). Він має право здійснювати стосовно цього майна будь-які дії, що не протирічать закону.

Позивач позовні вимоги не доповнював, але уточняв, придбав, набув вказане житло, квартиру на законних підставах.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачами до суду не надано.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідачі в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачами цього зроблено не було.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов’язання стосовно відповідачів про мешкання в будинку, перешкоди, предмета спору, а відповідачі не довели незаконність дій позивача. Можливе твердження відповідачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю їх між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не може суд прийняти до уваги можливе не визнання відповідачами позовних вимог, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Позивач як належний власник і користувач вказаного житла не порушує прав фізичних та юридичних осіб, за захистом своїх прав звернувся до суду, відповідачі з позовом фактично погодилися.

При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні нерухомими майном, визнання втратившиии право користування та зняття з реєстрації знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, а тому можливо усунути для позивача перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 21 будинку № 15 по вул. Архітектора Дольніка (раніше Шаумяна) в м. Дніпро з боку ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з реєстрації у вказаному житлі: квартирі АДРЕСА_2 (раніше Шаумяна) в м. Дніпро, визнавши втратившими право користування цим житлом, а також стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ “ОСОБА_1 Дніпро” судовий збір в сумі з кожного по 800 грн., а всього 1600 грн..

Таким чином суд вважає доведеними обставини позовних вимог, позов обгрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 405 ЦК України, ст. 9, 64, 65, 71, 72, 163 ЖК України, ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Усунути для Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_1 Дніпро” перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 21 будинку № 15 по вул. Архітектора Дольніка (раніше Шаумяна) в м. Дніпро з боку ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з реєстрації у вказаному житлі: квартирі АДРЕСА_2 (раніше Шаумяна) в м. Дніпро, визнавши втратившими право користування цим житлом.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства “ОСОБА_1 Дніпро” судовий збір в сумі з кожного по 800 грн., а всього 1600 грн..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -