Рішення № 70521474, 23.11.2017, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м. Кремінна

Справа № 414/1516/17

Провадження № 2/414/414/2017

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Акулова Є.М.,

секретаря Дегтяренко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кремінна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство», третя особа Міністерство соціальної політики України про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якому вказав, що з 18 квітня 2013 року був прийнятий до ДП «Кремінське лісомисливське господарство» на посаду спостерігача пожежним. 2 жовтня 2013 року наказом № 258-к від 01.10.2013 був переведений на посаду начальника Центральної лісопожежної станції, де, вважається, працює дотепер. 15 липня 2016 року наказом № 172 командира військової частини В4264 він був зарахований до списків особового складу Збройних Сил України і приступив до виконання службових обовязків за посадою «солдат». Цього ж дня, а саме 15 липня 2016 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В4264 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. На підставі вказаного наказу, роботодавець, ДП Кремінське ЛМГ також видав наказ від 9 вересня 2016 року № 114-к про увільнення від роботи ОСОБА_1 у звязку з прийняттям на військову службу з 15 липня 2016 року зі збереженням місця роботи, посади та без збереження заробітної плати. В цій частині наказ вважає виданим в супереч усім вимогам законодавства. Згідно довідок військової частини В2612 від 6 лютого 2017 року та В2612 від 26 квітня 2017 року він безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з 18 вересня 2016 року по 26 квітня 2017 року. Проте, ДП «Кремінське ЛМГ» йому не нараховувало та не сплачувало заробітну плату у період з жовтня 2016 року по червень 2017 року, внаслідок чого утворилась заборгованість 29 999,99 грн., а внаслідок порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам більш ніж за один місяць, виплата їх не в повному обсязі підлягають сплаті також штрафні санкції 9600 грн., і які позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача в судовому засідання позов підтримав в повному обсязі, в подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, в подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

В письмових запереченнях зазначив, що дія особливого періоду, під час якого допускається збереження середнього заробітку на підприємстві, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. контракт є строковим та укладається відповідно до строків установлених законодавством, за погодженням сторін на строк «до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію». ДП «Кремінське ЛМГ» не є стороною контракту, а тому повинно діяти тільки у відповідності до Конституції та Законів України. Також вважав, що позивач не усвідомлює різниці між особливим періодом і кризовою ситуацією. В Законах України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», «Про військовий обов'язок та військову службу», Кодексу законів про працю не визначено такого поняття «кризова ситуація» та «кризовий період».

Представник третьої особи, - Міністерство соціальної політики, в судове засідання не зявився, просив справу розглядати за його відсутності.

В своїх письмових поясненнях роз"яснив, що за працівниками зберігається місце роботи, посада і компенсуються з бюджету середній заробіток на підприємстві, установі, організації, в яких вони працювали на час призову, що було передбачено ст. 119 КЗпП України в старій редакції. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року скасовано норму щодо компенсації витрат на виплату середнього заробітку підприємствам, установам, організаціям за рахунок Державного бюджету України. Починаючи з 1 січня 2016 року компенсацію роботодавцям з Державного бюджету України за виплату середнього заробітку працівників не передбачено. Для отримання вказаної компенсації підприємство повинно звернутися до органу соціального захисту населення зі звітом про фактичні витрати на виплату з бюджету середнього заробітку працівника згідно постанови КМУ №105 від 04.03.2015 року " Про порядок виплати компенсації з Державного бюджету України підприємствам, установам, організаціям середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період". Постановою КМУ від 12.04.2017 року №254 внесено зміни до Постанови № 105 "Порядку..."та передбачено таку компенсацію тим підприємствам, які не отримали її в період 2014-2015 роках за відповідною бюджетною програмою.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3ст.119 КЗпП Українив редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин за період, який є предметом даного розгляду: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону(діяла з січня 2017 року), а також : за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(діє на даний час), а також: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналізстатті 119 КЗпПУкраїни в редакції, чинній на час виникнення та існування правовідносин, які є предметом даного спору, свідчить про те, що за позивачем, який прийнятий на військову службу за контрактом, зберігаються, у тому числі, місце роботи, посада і середній заробіток.

Так, Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII(далі закон) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі,КЗпП України, КУпАП, ПК України,Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» тощо.

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаного закону № 1275-VIIпоширено дію частин 2 і 3ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини 3осіб» та ч. 3ст. 119 КЗпП України(в редакції цього Закону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони,порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження,правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від6 грудня 1991 року № 1932-XII(далі закон), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі закон), «Про військовий обовязок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі закон), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Ст. 2 Закону № 1932-XII встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Ст. 3 Закону № 1932-XIIпередбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема,забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Ст. 1 Закону N 3543-XIIдано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин, висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

На час укладення контракту позивачем набрало чинності рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Рада національної безпеки, згідно зіст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборону України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР(далі закон) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розвязання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону № 183/98-ВР, вводяться в дію Указами Президента України та є обовязковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ i організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацій i штати воєнного часу. Мобiлiзацiя може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Ст. 1 цього Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Ст. 2 Закону № 2232-XIIвизначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Ст. 19 Закону № 2232-XIIвстановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених ст. 20 цього Закону, якою встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби. Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобовязані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі й тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

З подібними висновками про тривання особливого періоду в Україні незалежно від завершення чергових хвиль часткової мобілізації погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в Ухвалі від 22.05.2017 року у справі № 483/1134/16-ц.

Отже, за наявності особливого періоду та кризової ситуації ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади, нарахування та виплати такому працівнику заробітної плати.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований та мешкає по пров. Кільцевому, 38 м. Кремінна Луганської області, працює з 2 жовтня 2013 року начальником Центральної лісо пожежної станції ДП «Кремінське ЛМГ» (а.с. 4-10).

Як вбачається з контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 15 липня 2016 року, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України підписано угоду щодо проходження військової служби на контрактній формі до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію (а.с. 11-15).

Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції.., ОСОБА_1 дійсно бере участь в антитерористичній операції з 18 вересня 2016 року по 19 жовтня 2016 року,з 17 грудня 2016 року по теперішній час (а.с. 16).

Згідно з довідками про доходи ОСОБА_1 нараховувалася та сплачувалася заробітна плата до липня 2016 року. Заборгованість за період з жовтня 2016 до червня 2017 року, за 9 місяців, складає 29999,99 грн (а.с. 3,18-20)

При вирішенні справи по суті суд бере до уваги наступну правову позицію. Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 р. (справа № 800/582/14) виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. Ураховуючи вищезазначене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з 17.03.2014 р. і по теперішній час, незважаючи на те, що у 2016 р. рішення про проведення мобілізації не оголошувалося, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.

Таким чином, у звязку з перебуванням позивача на військовій службі, вступом його на військову службу за контрактом у добровільному порядку іневиконанням відповідачем вимогст. 119 КЗпП України щодо гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обовязків, на переконання суду призвело до порушення прав позивача. Таке порушене право позивача необхідно відновити у повному обсязі, з огляду на виконання останнім конституційного обов"язку щодо захисту Вітчизни у кризовій ситуації ( в умовах агресії), яка склалася на даний час в Україні.

Посилання відповідача на те, що позивачу середній заробіток не виплачувався правомірно, у звязку з тим, що він прийнятий на військову службу за контрактом не під час мобілізації та не під час особливого періоду, не в порядку призову, забезпеченого заходами державного примусу, а добровільно, є безпідставними, позаяк вони суперечать вимогам наведених законодавчих актів та правової позиції ВАСУ.

Вимога щодо стягнення штрафу у розмірі 9600 грн. є необґрунтованою, оскільки таке накладення фінансових санкцій не входить ані до компетенції суду в рамках розгляду цивільної справи, ані до права позивача вимагати накладення таких санкцій. Вони, згідно ст. 265 КЗпП накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Враховуючи вищевикладене, керуючисьЗаконом України «Про судовий збір»,Законом України «Про збройні сили України»,Законом України «Про оплату праці»,Законом України "Про військовий обовязок і військову службу",Законом України"Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу",Законом України «Про оборону України», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 р. зі змінами,ст.119,221,231,232,233,237-1КЗпПУ, ст.ст.22,23,1167 ЦК України, ст.ст. керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство», третя особа Міністерство соціальної політики України про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Кремінське лісомисливського господарства» код ЄДРПОУ 00993604, юридична адреса вул. Хвойна, 1 м. Кремінна Луганської області на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає по пров. Кільцевому, 38 м. Кремінна Луганської області, заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року у сумі 29999,99 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області протягом 10 днів з дня проголошення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кремінський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання такої скарги після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Є.М Акулов