Рішення № 70521471, 20.11.2017, Кремінський районний суд Луганської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 року м. Кремінна

Справа № 414/1995/17

Провадження № 2/414/549/2017

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря Нагорянської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.09.2017 позивач уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 3730, предметом якого є надання автомобіля марки ГАЗ 33098 на суму 29893,94 доларів США, що еквівалентно 789200 грн. З метою отримання цього автомобіля на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 83750 грн.

Оскільки одна із сторін цього договору, а саме позивач ОСОБА_1 є фізичною особою, зазначений договір мав бути обовязково посвідчений нотаріально, однак цього зроблено не було, а отже цей договір є нікчемним.

Позивач також вважає договір, укладений з відповідачем, нікчемним з тієї підстави, що відповідно до п.п. 8.2-8.5 ст. 8 цього договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається відповідачем у доларах США з еквівалентом у гривнях, а тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно до зростання курсу долара США.

Проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, а здійснення операцій з валютними цінностями, які потебують одержання індивідуальної ліцензії Національного банку без її одержання є порушенням, у той час як індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції.

Позивач зазначає, що вказаний договір фінансового лізингу був укладений ним під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики з боку відповідача, оскільки ОСОБА_1 отримав нечітку та неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, а дії відповідача є забороненими, за умови належного розяснення позивачеві всіх умов та наслідків цього договору він би не погодився на його укладення.

Також позивач вважає, що укладений з відповідачем договір не спрямований на реальне настання правових наслідків та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору і на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним через несправедливість умов договору.

Крім того, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета графіку сплати лізингових платежів, а отже позивач як лізингоодержувач на момент укладення відповідного договору був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобовязань та графіком лізингових платежів, що, на його думку, свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобовязань лізингоодержувача.

Автомобіль за укладеним договором не може вважатися предметом договору лізингу, оскільки він не визначений індивідуальними ознаками, а саме: не вказано, який це саме транспортний засіб, його виробник, модель, комплектацію, рік випуску, колір тощо. Отже, між сторонами під час підписання договору та специфікації не було досягнуто угоди відносно предмету лізингу, що є істотною умовою для даного виду правочинів. У договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектації та інших умов з продажу товару.

Передбачені п. 9.1 договору зобовязання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та п.п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж, а також п. 12.2 про неповернення комісії у випадку розірвання договору виходять за межі передбачених законом платежів, а тому ці пункти є недійсними.

Все вищевказане, на думку позивача, дає підстави стверджувати, що оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству України, внутрішній волі позивача та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, вчинений з введенням позивача в оману щодо істотних умов договору.

Таким чином, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним з моменту вчинення договір фінансового лізингу від 22.09.2017 № 3730, укладений між ним та ТОВ «Єврокар Україна», а також стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на його користь авансовий платіж в розмірі 83750 грн, сплачений ним на користь відповідача на виконання зазначеного договору.

В судове засідання позивач не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій також зазначив, що позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, заперечень проти позову також не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У звязку із повторною неявкою в судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, та від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, причини неявки ним не повідомлялися, у той час як позивач не заперечував проти вирішення справи у заочному порядку, розгляд справи здійснювався за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку), про що судом була постановлена відповідна ухвала.

Також у звязку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно та обєктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням всі надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 22 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу № 3730, що підтверджується копією відповідного договору (а.с. 11-25).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 даного договору ТОВ «Єврокар Україна» як лізингодавець взяяло на себе зобовязання придбати предмет лізингу транспортний засіб ГАЗ 33098 моделі 837 з обємом двигуна 4430 у власність та передати його у користування позивачу ОСОБА_1 як лізингоодержувачу на строк та на мовах, передбачених цим договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними зобовязань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізунгу, та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, або в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України (п.п. 2.1-2.4 договору).

Згідно з п. 1.7 цього договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

У пункті 8.2 договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 29893,94 доларів США, що еквівалентно 789200 грн.

Пунктами 12.1, 12.2 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у разі розірвання договору за його бажанням, а також у разі розірвання його лізингодавцем в односторонньому порядку. Визначено порядок повернення авансового платежу та сплату штрафів у разі дострокового розірвання договору з боку лізингоодержувача.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на виконання умов договору лізингу 22 вересня 2017 року сплатив на рахунок відповідача ТОВ «Єврокар Україна» авансовий платіж в розмірі 83750 грн, що підтверджується копією квитанції № N1C0936453 від 22.09.2017 (а.с. 14).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, відповідно до ч. 1ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідно зіст. 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок зробив ВерховнийСуд України у своїй постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, тому суд враховує його під час вирішення даної справи на підставі ст.ст. 214 ч. 2, 3607ч. 1 ЦПК України, оскільки такий висновокє обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону. Так, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Згідно зі ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).

Так, передбачені п. 9.1. вказаного договору зобовязання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та п.п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж, п. 12.2. договору щодо неповернення комісії у випадку розірвання договору лізингоодержувачу порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдає шкоди споживачеві.

Укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 договір фінансового лізингу № 3730 від 22.09.2017 нотаріально не посвідчений, відповідач не має ліцензії для здійснення фінансової діяльності, договір містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, наносять шкоду споживачеві.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що укладений між ним та відповідачем договір фінансового лізингу підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки до нього застосовуються загальні вимоги щодо договорів найму та купівлі-продажу транспортного засобу. І оскільки такий договір між сторонами нотаріально посвідчений не був, а іншого суду не доведено, то відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК Українитакий договір є нікчемним.

В той же час, оскільки суд дійшов висновку, що вказаний договор фінансового лізингу, укладений між сторонами, є нікчемним, суд вважає необугрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним судом.

Відповідно до абз. 2 п. 4 та абз. 2 п. 7Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застовування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до абз. 1 п. 10 вказаної Постановиреституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Згідно зі статтями 216, 217 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки укладений між сторонами 22.09.2017 договір фінансового лізингу є нікчемним, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача в цій частині та застосувати наслідки нікчемного правочину, стягнувши з відповідача на користь позивача сплачений останнім на виконання зазначеного договору авансовий платіж у розмірі 83750 грн.

Також відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а позивача при зверненні з позовом до суду було звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1600 грн відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,57-60, 88, 197,212-215, 225-226, 3607 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заявуОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції задовольнити частково.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (ідентифікаційний код 40481805, місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, оф. 57/1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) сплачений за договором фінансового лізингу № 3730 від 22 вересня 2017 року авансовий платіж у розмірі 83750 (вісімдесяти трьох тисяч семисот пятдесяти) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимогвідмовити.

СтягнутизТовариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (ідентифікаційний код 40481805, місцезнаходження: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, оф. 57/1) судовий збір у розмірі 1600 (одної тисячі шестисот) гривень в дохід держави (рахунок № 31216206700151, код ЄДРПО суду 05381320, код класифікації доходів 22030101, отримувач УДКСУ у Кремінському районі, код ЄДРПОУ отримувача коштів 37796309, МФО 804013, банк отримувача коштів ГУДКСУ у Луганській області).

Заочне рішення може бути переглянуто Кремінським районним судом Луганської області шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до цього суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Кремінський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання позивачем апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та після закінчення строку для подання відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення, якщо таку заяву не було подано.

У разі подання позивачем апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У разі подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили після закінчення строку на подання ним апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. А у разі подання ним апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.Г. Безкровний